Апокаліптичні сценарії Путіна

Останнім часом все ще президент Росії Владімір Путін змальовує для своєї країни якісь винятково апокаліптичні сценарії. Наприклад, в інтерв’ю телеканалу «Россия-1» він заявив, що Захід нібито має лише одну мету – розвалити Російську Федерацію. «Російський народ, якщо Заходу вдасться розвалити Російську Федерацію та встановити контроль над її уламками, може не зберегтися – будуть московити, уральці та інші», – пророкує Путін.

Ще раніше, під час звернення до депутатів Федеральних зборів Путін нарікав, що Захід лише спить і бачить, як би то «змусити росіян страждати», якби то «завдати Росії стратегічної поразки і покінчити з ними раз і назавжди».

Зовсім не впевнений, що Захід прагне саме розвалу Росії, радше ні. Хоча нам, українцям, такий сценарій цілком до вподоби, тут ми можемо лише привітати прогноз російського диктатора.

Але пригадаймо, якою була його риторика ще рік тому. Ультиматуми Заходу, погрози Україні, нахваляння її «денаціоналізувати» й «демілітаризувати», навчити «справжньої декомунізації», який би сенс він не вкладав у ці слова. Путін був упевнений, що за кілька днів вдасться зламати опір українців і пройтися Хрещатиком парадною ходою. Відомо, що все було підготовлено для такого «параду перемоги», який мав стати черговою потужною ланкою у пропагандистському міфі російських імперців.

Упродовж року Путін як мантру повторював слова: «Спецоперація йде за планом». Але тепер уже перестав, звитяжні реляції змінилися треносом історичного невдахи.

Звісно, головним чинником цих змін стали успіхи Збройних сил України на театрі бойових дій. Кремлю довелося оголошувати (нібито часткову) мобілізацію, гнати на фронт зеків і всівати їхніми трупами поля баталій, виклянчувати зброю в Ірану, Північної Кореї, Білорусі. Утім усе це мало допомогло. Відносно невелике місто Бахмут, яке, окрім того, не має великого стратегічного значення, росіяни намагаються захопити вже пів року, кладуть там тисячами бійців своїх елітних підрозділів, але особливого успіху не добиваються.

Щоб якось компенсувати неуспіхи на фронті, росіяни вдаються до злочинної тактики обстрілу мирних українських міст. Ракети влучають по житлових будинках у Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, внаслідок чого гинуть мирні люди. Цими обстрілами російське керівництво намагалося позбавити українців елементарних цивілізаційних умов, заморити їх холодом, руйнуючи критичну інфраструктуру. Але всі ці намагання дали мінімальний ефект.

І ці стратегічні провали Росії, порушення конвенцій ведення війни, звісно, стають відомими світу, який відповідно на них реагує. І от власне ця реакція міжнародної спільноти стала значно небезпечнішою для Кремля, аніж безпомічність російських військ на полі бою.

Американський президент Джо Байден, нехтуючи всіма протоколами безпеки, мужньо крокує центром Києва. Він навіть ігнорує сигнал повітряної тривоги. До української столиці без жодного страху приїжджають топ-політики світу, їх не зупиняє навіть необхідність їхати потягом від західного кордону України.

Знімається натовське табу на постачання Україні зброї наступу, включно з найсучаснішими західними танками. Обговорюється питання постачання сучасних винищувачів та далекобійних ракет. І вже не виникає сумніву, що воно вирішиться позитивно, причому найближчим часом.

Епохальною для України стала цьогорічна Мюнхенська конференція з безпеки. Адже свого часу саме на цьому заході було на цілий світ проголошено так зване «вставання Росії з колін». Пригадуєте агресивну промову Путіна в Мюнхені у лютому 2007 року? Він тоді звинуватив Захід, передусім США, у втручанні у внутрішні російські справи, перешкоджанні зовнішній політиці Росії. Накинувся на НАТО, яке «висуває свої передові сили до наших кордонів». Він мав на увазі, що Альянс прийняв до своїх лав уже не лише країни колишнього комуністичного блоку, але й колишні республіки СРСР – Латвію, Литву й Естонію, чого Москва ніяк не могла пробачити.

«Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося зраджувати цій традиції і сьогодні», – гордо тоді заявив Путін. Відчуваєте, як змінилася його риторика? Адже нині він жалісливим голосом нарікає, що Захід намагається розвалити Росію.

Так-от на цьогорічний Мюнхен росіян взагалі не запросили. Ну, бо який сенс запрошувати представників країни-агресора, яка не подає жодних сигналів конструктиву. І от без росіян, у кулуарах конференції заточилися доволі цікаві розмови, як доносять учасники заходу. Йдеться про те, що Західний світ твердо вирішив знешкодити Путіна. І цю тезу підтвердило чимало джерел. Принципово вирішено: більше жодних балачок про те, щоб «зберегти обличчя» Путіну, не заганяти його в глухий кут, дати йому шанс. Бо як інакше? Шеф Кремля розв’язав криваву загарбницьку війну, яка нітрохи не була спровокована Україною. Російська армія знищує цілі міста в Україні, знищує тисячі мирних мешканців, влаштовує жахливий терор на окупованих територіях, нищить цивільну інфраструктуру. А головне – не бажає зупинятися, готує нові наступи, оголошує чергові мобілізації. Тобто миру від нього не дочекатися.

Як і в який спосіб російського диктатора буде знешкоджено – питання до дискусії. Причому значно закритішої, ніж Мюнхенська конференція. У будь-якому разі проти Путіна оголошено «хрестовий похід». Джо Байден своїм мужнім київським турне продемонстрував, що саме він готовий очолити цей похід. Зрозуміло, що весь тягар ляже на ЗСУ, утім тепер уже їм надаватимуться всі засоби для перемоги – з одного боку. З іншого – ніхто вже не тиснутиме на Київ з вимогою піти на перемовини з Кремлем до цілковитої деокупації України.

У цьому контексті трохи збиває з пантелику стаття в газеті The Wall Street Journal, у якій ідеться, що Лондон, Берлін і Париж готові надавати Україні достатньо зброї, включно з бойовими літаками, щоб забезпечити їй «вирішальну перевагу» на полі бою. Але так вони нібито заохочують Україну розпочати перемовини з Росією.

Утім представники уряду Німеччини вже спростували інформацію про нібито схиляння Києва до перемовин із Москвою. Не підтвердили її ні в Лондоні, ні в Парижі.

У цьому контексті варто звернути увагу на Пекін, який після року мовчання вирішив долучитися до миротворчих зусиль у російсько-українській війні. 24 лютого МЗС Китаю оприлюднило такий собі мирний план з 12 пунктів. Українці здебільшого сприйняли його негативно. Багато навіть заявило, що Пекін підігрує Москві. Особисто я так не вважаю. Радше навпаки, переконаний, що цей план може стати корисний саме Україні.

Звернімо увагу передовсім на його перший пункт: «Повага до суверенітету всіх країн – підтримка суверенітету та цілісності всіх країн незалежно від їхнього розміру та багатства». Можна лише привітати такий підхід китайського керівництва. Особисто я на місці президента Зеленського зателефонував би Сі Цзіньпіну і сказав: «Пане Сі, чудовий план, ми готові його обговорювати. Та що там обговорювати, навіть вже потроху реалізовувати. От почнемо з першого пункту. Суверенітет і територіальна цілісність передбачає відсутність іноземних окупаційних військ на нашій території – чудово, ми за це. А чи готова на це Росія? Ні? Ну то маєте важелі впливу на неї».

Окрім того, є ще кілька корисних пунктів. Наприклад, про збереження «зернового коридору», який так нервує Москву. Чи ще про «гарантування безпеки АЕС». Не найгірший пункт про зменшення стратегічних ризиків. «Китай виступає проти погрози або використання ядерної зброї, проти розробки чи використання хімічної та біологічної зброї», – ідеться у плані. І ми лише за це.

Не дарма Росія доволі холодно поставилася до китайського плану. Зрозуміло, що прямо критикувати його в Кремлі не наважилися.

Хоча так, багато є в плані і шкідливих пунктів, зокрема про зняття санкцій, про зупинку військової допомоги, про позаблоковість. Але повторюся: пріоритетним є перший пункт, якщо Росія не бажає його виконувати, то вся вина лежить на ній. А без виконання першого пункту до наступних іти немає сенсу.

Звісно, це я так суто гіпотетично моделюю ситуацію на лінії Київ-Пекін щодо мирного китайського плану. Так, Китай послуговується винятково своєю логікою. Західна розвідка повідомляє про ймовірність постачання китайської зброї Росії. Що не було б дивно, адже КНР аж ніяк не вигідний цілковитий розгром російської армії, повна поразка Кремля й можливе усунення Путіна. Бо не відомо, хто прийде йому на зміну і якою стане РФ після програшу. А от що в мене не викликає сумніву, так це те, що подальші свої дії Пекін визначатиме залежно від ситуації на полі бою. І посилити аргументи на користь України для Китаю здатні лише наші Збройні сили, їхні успіхи у справі деокупації української території.