«Багато працювати та не звертати уваги на недоліки»

Навчання студентів-медиків триває шість років. Тоді — три роки обов’язкової інтернатури. Якщо юристи, економісти чи журналісти починають практику орієнтовно у 22 роки, то професійними лікарями стають трохи ближче до тридцяти. За даними МОЗу, українська медична система освіти щороку «вміщує» понад 150 тис. студентів-українців. Ще 23 тисячі іноземців їдуть сюди вивчати лікарську справу.

І це все — у 14-ти державних і 5-ти приватних медичних університетах. Таке навчання в Україні коштує недешево: ті, хто не потраплять на бюджетну форму, змушені будуть викласти в середньому тисячу доларів за рік освіти.

А після — працювати в різних умовах; можливо, певний час провести за державним скеруванням і вести практику в селах чи невеликих містах. І в будь-якому випадку медики мають бути готові йти на ризик, як це, до прикладу, показала нам пандемія коронавірусу.

Журналісти ZAXID.NET вирішити поспілкуватися зі студентами-медиками України та Німеччини та розпитати про складнощі у навчанні. І ще: чи виправдані фінансові та розумові інвестиції?

Майя Дереш, студентка Тернопільського медичного університету

Майя завершила 2-ий курс факультету «Лікувальна справа». Дівчина зізнається: навчатися в медуніверситеті важко.

«Навчання у нас відбувається таким чином: у нас є певний курс предмету, на нього виділена певна кількість годин. На кожній парі ми маємо отримати оцінку. Приходять викладачі, частина з них не пояснюють теми. Після того нам дають час підготуватися, і нас питають на цю тему — самостійно, усно, практично. У нас є ще матрикул. Це наче практична навичка: виміряти тиск, температуру — тобто щось загальне».

На початку студентці не вистачає практики. Підсумовує: теорії десь 80%, практики — лише 20%.

«Зараз я закінчила другий курс. Можливо, на третьому вже почнуться більш практичні, клінічні дисципліни. Можливо, саме через це не було багато практики. Але мені здається, що її треба починати з самого початку», — додає Майя.

Дівчина пригадує, що на анатомії один раз студентів привели в морг. Дали розрізати труп. Але тіло було гниле і ледь чи не п’ятдесятирічне, тож вчитися було дуже важко.

«Усі інші заняття в більшості випадків відбувалися за допомогою макетів, малюнків. Єдина практична дисципліна — це була гістологія. Там просто мазки на предметному склі, але це було цікаво», — пригадує Майя Дереш.

Сесія у студентів-медиків відбувається залежно від того, який курс предмету закінчився. Наприклад, у тернопільських студентів була анатомія, предмет розрахований на 1,5 року, тобто на три семестри. І так розраховується кожен предмет.

«Насправді, до кожного предмету на сесію дуже важко готуватися. Бо в нас є іспити і диференційовані заліки. Якщо це заліки, то ми просто пишемо тести. Бази тестів нам завжди дають заздалегідь. Але це важко, тому що база дуже велика. Якщо це іспит, то крім тестів складаємо ще усний екзамен», — розповідає про сесію Майя.

Дівчина додає: в університеті важко відпрацьовувати пари — на кожній має стояти оцінка. Якщо пропустити заняття не з поважної причини, то відпрацювання буде платним. Якщо це поважна причина — наприклад, хвороба, то треба принести довідку від лікаря, підтвердити її в університетській лікарні, потім із цією довідкою писати заяву, підписати її у декана і з нею ходити на всі відпрацювання.

«Одного разу в мене була температура 39, — пригадує Майя. — І я пішла на пару, бо не хотіла відпрацьовувати. І ледь не знепритомніла. Але це був тільки мій вибір».

Але Майя додає: у навчанні в медуніверситеті бачить і переваги. Розповідає: «Я не стикалася з корупцією і не чула, щоб було в інших. Тут реально плюс великий, що студенти не будуть халявити, бо за цим реально дуже жорстко слідкують. Ще одна перевага — наш університет дуже тісно співпрацює з іноземними університетами і взагалі з іноземними партнерами. У нас є дуже гарна лабораторія. Тобто багато можливостей. Якщо шукати, якщо хотіти: студентський парламент, і гуртки, і ці всі програми...Тобто можна показати себе в інших країнах».

Насамкінець Майя каже: в медичний університет треба вступати з чіткою метою. Та іноді вміти не зауважувати негативу.

Тарас Андрушко, студент Львівського національного медичного університету

Тарас – студент-четвертокурсник стоматологічного факультету. Лікарем вирішив стати не просто так.

«Я — один із багатьох студентів, чиї родичі — медики. І так давно прийнято, що діти медиків теж мають бути лікарями. Але озираючись назад, я розумію, що зробив правильний вибір. А стоматологічний факультет обрав тому, що у порівнянні з іншими медичними професіями, ця була більш приваблива з фінансового боку й більш вільна: ти не залежиш від державної установи, не вимушений завжди підлаштовуватись під когось, починаючи від графіку роботи, до внутрішньої політики закладу».

Навчання лікаря-стоматолога займає до семи років. 5 років — навчання за партою в університеті і ще 2 роки — інтернатура в клініці.

«Практики не мало. Навіть із таких предметів, як судова медицина. У нас були цікаві заняття в моргу. А з нашої спеціальності в нас є практичні заняття, де ми на людському фантомі вчимось препарувати, тобто зішліфовувати тканини зуба. Тому нарікати на відсутність практики зовсім не можу. Хоча, звичайно, потрібно більше», — розповідає Тарас.

Студенти-медики в Україні мають іспит «Крок 1» – це екзамен із загальнонаукових дисциплін, який складають на 3-му курсі, після вивчення основних фундаментальних дисциплін, що входять до складу тестового екзамену «Крок 1».

Тож Тарас підсумовує: «Загалом навчання мені дуже подобається, хоч бувають моменти, коли хочеться вмерти. Велика цінність такого нашого навчання в тому, що викладають лікарі-практики, і через призму свого досвіду звертають нашу увагу на дійсно прикладні знання».

Владислав Кавака, студент Мюнхенського університету

Владислав — студент 4-го курсу медичного факультету. Хлопець каже: рішення переїхати до Німеччини було доволі прагматичним.

«Перш за все — якість освіти і те, що тут платити потрібно всього лише 140 євро за семестр. Мюнхен, за німецькими мірками, – велике місто з одним із найкращих університетів Німеччини. Тут є чимало можливостей для роботи і проведення вільного часу», — розповідає Владислав.

Повсякчас у школі хлопець думав, що вивчатиме інформатику, але в останньому класі серйозно задумався стосовно медицини.

«Було бажання зрозуміти, як працює людське тіло і як ці знання можна застосувати у клінічному контексті, насичені та цікаві робочі дні — це все привабило мене настільки, що тепер я вже який рік гризу граніт медичної науки. Звичайно, що одним із пунктів є також можливість допомагати іншим, але це, насправді, не було моєю головною мотивацією. Я люблю медицину, науковий підхід, це середовище і людей, які у ньому працюють», — розповідає Владислав Кавака.

Навчання на медичному факультеті триває 6 років. Після нього – ще до шести років резидентури. Хлопець зазначає: у Німеччині теж спершу йдуть загальні предмети, а тоді вже більш спеціалізовані.

«Загалом є дві великі частини навчання: передклінічна частина, це перші два роки навчання та клінічна частина, наступні 4 роки», — додає Влад.

Передклінічна частина охоплює вивчення базових предметів. Сюди належать анатомія, фізіологія, біохімія, біологія, хімія, фізика і навіть базова психологія. Паралельно у перші два роки навчання студент зобов'язаний пройти 3 місяці практики медсестрою/медбратом в одній із клінік за його вибором.

«Загалом для кожного з предметів є курс лекцій (необов'язкові для відвідування, більш теоретична складова) та курс семінарів (зазвичай обов'язкові для відвідування, більш практичний напрямок). Наприклад, паралельно до курсу лекцій відбувається курс препарації. На ньому студенти поділені на групи по 10 людей і півтора семестра мають можливість вивчати анатомію блоками, препаруючи при цьому труп людини. Кожного року після курсу трупи проходять кремацію», — пригадує Владислав Кавака.

Ще під час вивчення так званої передклінічної частини студенти практикують навички анамнезу, тобто процес здобування інформації за допомогою спілкування з пацієнтом чи його близькими людьми та завдяки клінічному огляду.

«Навчання постійно відбувається паралельно з практичними заняттями у клініці. Наприклад, у мене останні два семестри були внутрішня медицина, хірургія, невідкладна допомога, анестезіологія та інтенсивна медицина. На курсі з анестезіології ми окрім того, що прослуховували лекції, мали можливість бути на операціях, допомагати анестезіологу вводити пацієнта у наркоз. Якщо студент був дуже вмотивований, то дозволяли навіть самому інтубувати пацієнта. Тренувались правильно проводити штучну вентиляцію легенів, розуміти, як працює апарат та які налаштування/режими у ньому є», — розповідає Владислав.

Якщо студенти хочуть працювати паралельно до навчання клініці, можна знайти роботу. Зробити це нескладно, студенти мають можливість працювати у цій сфері як медбрат/медсестра/помічником у кабінеті, лікарській практиці. Владислав теж 2 роки працював медбратом.

Хлопець підсумовує: в університеті немає непотрібних предметів. Є такі, які організовані не дуже добре. Але уся інформація, каже Влад, тільки допомагає на шляху становлення лікарем.

«Після університету планую спочатку залишитися тут — немає сенсу вивичитися в університеті і потім не проходити резидентуру у Німеччині. Тому хочу спочатку стати повноцінним лікарем та набратись досвіду. Після цього хочу імплементувати ці знання та досвід на користь розвитку української медичної системи», — ділиться планами студент.

Тим не менш, уже впродовж трьох років Владислав з іншими студентами-медиками з України та Німеччини займається проектом «Teaching medical skills», ціль якого — доступ та обмін інформацією для студентів-медиків та молодих лікарів з України.

«Для цього влаштовуємо туторіуми — лекції від студентів до студентів із різних галузей медицини, стараємось брати тільки найновішу та підтверджену інформацію і зрозуміло подавати її слухачам. Влітку 2019 року ми також влаштовували літню-школу з нейро- та кардіофізіології, запросили доцентів із провідних університетів Німеччини. Була досить насичена програма, кожного дня влаштовували лекції від доцентів і туторіуми від нашої команди, тому тиждень видався дійсно дуже цікавий. У сьогоднішніх умовах ми проводимо онлайн-блоки туторіумів, останній був на тему базових знянь у сфері онкології», — пояснює Влад.

Хлопець теж підсумовує, що головне — бажання та постійна праця, й тоді навчання справді дасть свої плоди.