Між батьківщиною і перспективою
Суспільство

Між батьківщиною і перспективою

Чому українські студенти їдуть за кордон

Софія Трощук, 10 вересня 1391 0

Якщо ввести в пошуковику словосполучення «Освіта за кордоном», той самий Google видасть сотні результатів: компанії, які допомагають українським студентам вступити до іноземного вишу, статті з порадами, блоги тих, хто вже вчиться за межами України. І на ці пропозиції завжди є попит: щороку українські студенти їдуть вчитися до інших країн. На це їх спонукають недоліки тутешньої системи освіти, тамтешні перспективи або ж два чинники одразу.

Точної статистики, скільки українців навчаються за кордоном, немає. За даними аналітичного центру CEDOS, станом на 2017 рік студентами в інших країнах були понад 77 тисяч українців. Найчастіше вчитися вирушають до Польщі, Росії, Німеччини, Канади, Чехії, Італії, США, Іспанії, Австрії, Франції, Словаччини. Саме ці країни зібрали разом понад 90% усіх українців, що вчаться за кордоном. І кількість тих, хто їде вчитися до інших країн, постійно зростає: закордонні виші голодні на іноземних студентів. Тож пропонують їм, у тому числі й українцям, безкоштовне навчання або ж стипендії, стажування та постійний розвиток. А ще – те, що головне в молодості: нова атмосфера, знайомства, подорожі.

Але допоки українська молодь їде вчитися до інших держав, вітчизняні виші в буквальному сенсі втрачають своїх клієнтів. На різних спеціальностях – недобір, і університети навіть не покривають обсяг держзамовлення. За прикладами далеко ходити не треба: у Львівському національному університеті імені Івана Франка є фізичний факультет. Вступити на вчителів фізики мали змогу 100 людей, вчитися на бюджетній формі навчання – десятеро. Натомість оригінали документів сюди подали лише 3 (троє!!!) студентів. І таких випадків не лише у Львові, а й по всій Україні чимало. На спеціальність «Прикладна фізика» не зібрав держзамовлення й Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Ліцензійний обсяг тут – 20, бюджетних місць – 13, а свої оригінали документів залишили лише дванадцятеро.

Тож ZAXID.NET вирішив розпитати в українців, які вчаться за кордоном, що саме спонукало їх покинути рідну країну й вирушити на пошуки знань до далеких країв.

«Для українців те, що я закінчу магістратуру в 25, видається диким»

Яна Резник, Віденський економічний університет, Австрія

21-річна франківчанка вже три роки навчається в Австрії – вивчає економіку. Для цього обрала Віденський економічний університет. Ще в школі Яна здобула диплом Das Deutsche Sprachdiplom (DSD), який підтверджує знання німецької мови. Тож вступити до Німеччини або ж Австрії було не так вже і важко.

«На той момент мене і моїх батьків не дуже влаштовувала освіта в Україні і те, які знання ти отримуєш на виході, що ти вмієш і які в тебе перспективи. Спершу планувала вступати в Німеччину, але там трохи складніший процес: треба мати 18 років для того, щоби туди поїхати. Мені було на закінчення школи майже 17. Тому я вступила до Австрії – і звідти вже не поїхала», – розповідає Яна.

Вчитися спершу було дуже важко, але й тепер не легко. Є обов’язкові предмети, а є такі, які можна обирати. І всюди треба прикладати максимум зусиль.

«Сама програма побудована так: є якісь обов’язкові предмети, загальні предмети – це математика, економіка, макроекономіка, право, статистика, логістика і маркетинг. Після цього ти обираєш напрямок, на якому хочеш вчитися. Тобто це чи фінанси, чи маркетинг, чи менеджмент, чи консалтинг, чи щось інше – але є в загальному тридцять напрямків, і ти можеш вибрати два з них», – додає Яна.

Для себе дівчина обрала два напрямки: інтернаціональний менеджмент маркетинг і економічна освіта підприємців. Після навчання Яна матиме право викладати як тренер, консалтер та радник. Але навчання ще триватиме довго – до кінця бакалаврату залишається ще півтора року.

«Для українців те, що я закінчу магістратуру в 25, видається диким. У нас є культура: треба швидко закінчити навчання. Європейці ставляться до цього більш спокійно. Зі мною вчаться зараз студенти, яким 23, 24 роки і вони ще не закінчили бакалаврат», – розповідає Яна Резник.

Минулої зими Яна започаткувала у Відні власний проект – воркшопи для дітей і підлітків, який називається Future Minds. Це майстер-класи про важливі теми, яких не вчать у школі – тайм-менеджмент, мрії, цілі, лідерство. Наразі проект дівчина поставила на паузу, бо півроку вчиться за обміном у Португалії. Тут для проекту шукатиме нові теми.

«В Україну тягне і хочеться колись мати можливість використовувати здобуті знання на користь своєї країни»

Владислав Кавака, Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Німеччина

У майбутньому Влад планує стати нейрохірургом. У якій країні не вчилися б студенти, для цього потрібен час: загальне навчання, інтернатура, а тоді ще роки практики, аби працювати в складній царині. Для себе хлопець обрав Німеччину.

«Під час вибору країни навчання думав достатньо прагматично: першим критерієм була, звичайно, якість освіти, другим – ціна. Грошей на коледжі у Великобританії/США у батьків та в мене не було, відповідно, ідеальним рішенням стала Німеччина. Одні з найкращих університетів Європі, чудова якість освіти і 120 євро студентського внеску + проїзний квиток на семестр у купі з горами, озерами і зручністю Мюнхену виявились найоптимальнішим варіантом», - пригадує хлопець.

Для того, аби вступити до німецького університету, потрібно або пройти додатковий рік навчання у Studienkolleg – у коледжі, або провчитись рік в українському університеті на бажаній спеціальності. Процес відбувається німецькою мовою. Навчання на медицині поділяють на передклінічну та клінічну частини, з державним іспитом після кожної

«Після спілкування з друзями, що вчаться в Україні, розумієш, що відмінностей у підходах дійсно дуже багато. Перш за все у Німеччині стараються дати хороше підґрунтя для розуміння як і на макро-, так і на мікроскопічному рівні. На курсі з анатомії студенти мають можливість цілий рік препарувати трупів разом з доцентом, навчаючись не тільки з підручників або старих препаратів у формаліні», - розповідає про своє навчання Влад.

Дуже багато вирішує також доступ до інформації: університет, наприклад, оплачує студентам ліцензії для використання медичної освітньої платформи Amboss та надає легальний доступ до найновішої літератури.

«Аби мати приставку «Dr. med.» перед своїм прізвищем у Німеччині, потрібно не лише скласти державний екзамен, а ще й написати докторську роботу. Тому дуже заохочується проведення наукових досліджень ще зі студентських років. Клініка в Мюнхені велика, тому можливостей для навчання є дійсно дуже багато», - пояснює Влад.

У Мюнхені студенти-медики можуть влаштуватись працювати у лікарні ще навчаючись в університеті, тим самим здобуваючи собі досвід ще до того, як почнуть повноцінну практику лікаря.

«В Україну тягне і хочеться колись мати можливість використовувати здобуті знання на користь своєї країни. Зараз я на четвертому курсі, відповідно, до закінчення університету залишається ще три роки. Після цього - інтернатура, яка буде тривати 6 років. Тому точно сказати, коли і як відбудеться повернення в Україну, зараз я не можу», - міркує Владислав Кавака.

Влад допомагає українським студентам-медикам

Але вже зараз зі своїми друзями зі Львова та Мюнхена Влад намагається допомогти українським студентам-медикам з досвідом, тож вони створили проект «Teaching medical skills». Ще з 2017 року Влад з товаришами влаштовує туторіуми – лекції від студентів для студентів. А цього літа за підтримки служби академічних обмінів DAAD та спільно з Німецько-українським академічним товариством влаштували літню школу з нейро- та кардіофізіології у Львові.

«Рівень нашої освіти залишає бажати кращого»

Яна Ліпінська, Варшавський державний університет, Польща

Українські студенти, за даними CEDOS, є стратегічно важливими для Польщі. Там вони складають 55% від усього іноземного студентства. Тут навчання, на відміну ві німецькомовних країн, є платним. Тож більшість іноземних вступників платить зі своєї кишені і за навчання, і за проживання, а це важливі інвестиції для Польщі.

Яна Ліпінська вивчає у Варшаві прикладну лінгвістику. Про те, що вчиться за кордоном, дівчина не шкодує.

«По-перше, рівень нашої освіти залишає бажати кращого, як би я щиро не вірила що щось змінюється – це не так. Більшість моїх друзів вчаться в Україні, в різних містах, і всі говорять одне і те саме, що на пари можна не ходити, скучно, нецікаво, а за новий вазонок в аудиторію можна отримати залік», - каже Яна.

У Польщі ж, переконує дівчина, тільки за неймовірні старання і великий обсяг часу бачить якийсь результат.

«Я мала проблеми з англійською граматикою, і коли приїхала додому на канікули, то звернулась за допомогою до викладачів англійської з факультету іноземних мов. Ніхто не зміг мені допомогти і пояснити той матеріал, який ми проходимо у Польщі», - каже Яна.

Для європейських країн «студентська міграція» – звичне діло. До прикладу, наші сусіди поляки теж їздять на навчання до інших країн. Або ж на чотири роки бакалаврату, на кілька років магістратури, або ж просто на кілька семестрів. Існують проекти, які дозволяють студентам подорожувати та вивчати щось нове. Це програми студентського обміну ERASMUS, AISEC та інші. Після завершення навчання у студентів є, умовно кажучи, два шляхи: повернутися додому й застосувати здобуті знання в рідній країні. Або ж залишитися за кордоном, і використовувати свій потенціал там.

Як бачимо, студенти, які навчаються в інших країнах, часто скаржаться на якість освіти в Україні. І вона справді є недосконалою. Незважаючи на впевнені, але повільні зміни, українські виші відстають від своїх європейських та заокеанських «колег». Міжнародна організація QS опублікувала рейтинг найкращих закладів вищої освіти. Найкраща позиція України – 481 місце, яке закріплене цьогоріч за Харківським національним університетом імені Каразіна. Шевченківський виш – на 531 позиції.

Але реформа у сфері вищої освіти продовжується. Міносвіти сформувало ключові напрямки діяльності, які мали би покращити якість навчання в українських вишах. Це створення системи забезпечення та постійного поліпшення якості вищої освіти, яка відповідає рекомендаціям і стандартам Європейського простору вищої освіти, забезпечення академічної доброчесності, підвищення рівня підготовки фахівців та забезпечення дотримання норм доброчесності та рівності вступу до закладів вищої освіти.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук