Якщо ввести в пошуковику словосполучення «Освіта за кордоном», той самий Google видасть сотні результатів: компанії, які допомагають українським студентам вступити до іноземного вишу, статті з порадами, блоги тих, хто вже вчиться за межами України. І на ці пропозиції завжди є попит: щороку українські студенти їдуть вчитися до інших країн. На це їх спонукають недоліки тутешньої системи освіти, тамтешні перспективи або ж два чинники одразу.
Точної статистики, скільки українців навчаються за кордоном, немає. За даними аналітичного центру CEDOS, станом на 2017 рік студентами в інших країнах були понад 77 тисяч українців. Найчастіше вчитися вирушають до Польщі, Росії, Німеччини, Канади, Чехії, Італії, США, Іспанії, Австрії, Франції, Словаччини. Саме ці країни зібрали разом понад 90% усіх українців, що вчаться за кордоном. І кількість тих, хто їде вчитися до інших країн, постійно зростає: закордонні виші голодні на іноземних студентів. Тож пропонують їм, у тому числі й українцям, безкоштовне навчання або ж стипендії, стажування та постійний розвиток. А ще – те, що головне в молодості: нова атмосфера, знайомства, подорожі.
Але допоки українська молодь їде вчитися до інших держав, вітчизняні виші в буквальному сенсі втрачають своїх клієнтів. На різних спеціальностях – недобір, і університети навіть не покривають обсяг держзамовлення. За прикладами далеко ходити не треба: у Львівському національному університеті імені Івана Франка є фізичний факультет. Вступити на вчителів фізики мали змогу 100 людей, вчитися на бюджетній формі навчання – десятеро. Натомість оригінали документів сюди подали лише 3 (троє!!!) студентів. І таких випадків не лише у Львові, а й по всій Україні чимало. На спеціальність «Прикладна фізика» не зібрав держзамовлення й Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Ліцензійний обсяг тут – 20, бюджетних місць – 13, а свої оригінали документів залишили лише дванадцятеро.
Тож ZAXID.NET вирішив розпитати в українців, які вчаться за кордоном, що саме спонукало їх покинути рідну країну й вирушити на пошуки знань до далеких країв.
«Для українців те, що я закінчу магістратуру в 25, видається диким»
Яна Резник, Віденський економічний університет, Австрія
21-річна франківчанка вже три роки навчається в Австрії – вивчає економіку. Для цього обрала Віденський економічний університет. Ще в школі Яна здобула диплом Das Deutsche Sprachdiplom (DSD), який підтверджує знання німецької мови. Тож вступити до Німеччини або ж Австрії було не так вже і важко.
«На той момент мене і моїх батьків не дуже влаштовувала освіта в Україні і те, які знання ти отримуєш на виході, що ти вмієш і які в тебе перспективи. Спершу планувала вступати в Німеччину, але там трохи складніший процес: треба мати 18 років для того, щоби туди поїхати. Мені було на закінчення школи майже 17. Тому я вступила до Австрії – і звідти вже не поїхала», – розповідає Яна.
Вчитися спершу було дуже важко, але й тепер не легко. Є обов’язкові предмети, а є такі, які можна обирати. І всюди треба прикладати максимум зусиль.
«Сама програма побудована так: є якісь обов’язкові предмети, загальні предмети – це математика, економіка, макроекономіка, право, статистика, логістика і маркетинг. Після цього ти обираєш напрямок, на якому хочеш вчитися. Тобто це чи фінанси, чи маркетинг, чи менеджмент, чи консалтинг, чи щось інше – але є в загальному тридцять напрямків, і ти можеш вибрати два з них», – додає Яна.
Для себе дівчина обрала два напрямки: інтернаціональний менеджмент маркетинг і економічна освіта підприємців. Після навчання Яна матиме право викладати як тренер, консалтер та радник. Але навчання ще триватиме довго – до кінця бакалаврату залишається ще півтора року.
«Для українців те, що я закінчу магістратуру в 25, видається диким. У нас є культура: треба швидко закінчити навчання. Європейці ставляться до цього більш спокійно. Зі мною вчаться зараз студенти, яким 23, 24 роки і вони ще не закінчили бакалаврат», – розповідає Яна Резник.
Минулої зими Яна започаткувала у Відні власний проект – воркшопи для дітей і підлітків, який називається Future Minds. Це майстер-класи про важливі теми, яких не вчать у школі – тайм-менеджмент, мрії, цілі, лідерство. Наразі проект дівчина поставила на паузу, бо півроку вчиться за обміном у Португалії. Тут для проекту шукатиме нові теми.
«В Україну тягне і хочеться колись мати можливість використовувати здобуті знання на користь своєї країни»
Владислав Кавака, Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Німеччина
У майбутньому Влад планує стати нейрохірургом. У якій країні не вчилися б студенти, для цього потрібен час: загальне навчання, інтернатура, а тоді ще роки практики, аби працювати в складній царині. Для себе хлопець обрав Німеччину.
«Під час вибору країни навчання думав достатньо прагматично: першим критерієм була, звичайно, якість освіти, другим – ціна. Грошей на коледжі у Великобританії/США у батьків та в мене не було, відповідно, ідеальним рішенням стала Німеччина. Одні з найкращих університетів Європі, чудова якість освіти і 120 євро студентського внеску + проїзний квиток на семестр у купі з горами, озерами і зручністю Мюнхену виявились найоптимальнішим варіантом», - пригадує хлопець.
Для того, аби вступити до німецького університету, потрібно або пройти додатковий рік навчання у Studienkolleg – у коледжі, або провчитись рік в українському університеті на бажаній спеціальності. Процес відбувається німецькою мовою. Навчання на медицині поділяють на передклінічну та клінічну частини, з державним іспитом після кожної
«Після спілкування з друзями, що вчаться в Україні, розумієш, що відмінностей у підходах дійсно дуже багато. Перш за все у Німеччині стараються дати хороше підґрунтя для розуміння як і на макро-, так і на мікроскопічному рівні. На курсі з анатомії студенти мають можливість цілий рік препарувати трупів разом з доцентом, навчаючись не тільки з підручників або старих препаратів у формаліні», - розповідає про своє навчання Влад.
Дуже багато вирішує також доступ до інформації: університет, наприклад, оплачує студентам ліцензії для використання медичної освітньої платформи Amboss та надає легальний доступ до найновішої літератури.
«Аби мати приставку «Dr. med.» перед своїм прізвищем у Німеччині, потрібно не лише скласти державний екзамен, а ще й написати докторську роботу. Тому дуже заохочується проведення наукових досліджень ще зі студентських років. Клініка в Мюнхені велика, тому можливостей для навчання є дійсно дуже багато», - пояснює Влад.
У Мюнхені студенти-медики можуть влаштуватись працювати у лікарні ще навчаючись в університеті, тим самим здобуваючи собі досвід ще до того, як почнуть повноцінну практику лікаря.
«В Україну тягне і хочеться колись мати можливість використовувати здобуті знання на користь своєї країни. Зараз я на четвертому курсі, відповідно, до закінчення університету залишається ще три роки. Після цього - інтернатура, яка буде тривати 6 років. Тому точно сказати, коли і як відбудеться повернення в Україну, зараз я не можу», - міркує Владислав Кавака.
Влад допомагає українським студентам-медикам
Але вже зараз зі своїми друзями зі Львова та Мюнхена Влад намагається допомогти українським студентам-медикам з досвідом, тож вони створили проект «Teaching medical skills». Ще з 2017 року Влад з товаришами влаштовує туторіуми – лекції від студентів для студентів. А цього літа за підтримки служби академічних обмінів DAAD та спільно з Німецько-українським академічним товариством влаштували літню школу з нейро- та кардіофізіології у Львові.
«Рівень нашої освіти залишає бажати кращого»
Яна Ліпінська, Варшавський державний університет, Польща
Українські студенти, за даними CEDOS, є стратегічно важливими для Польщі. Там вони складають 55% від усього іноземного студентства. Тут навчання, на відміну ві німецькомовних країн, є платним. Тож більшість іноземних вступників платить зі своєї кишені і за навчання, і за проживання, а це важливі інвестиції для Польщі.
Яна Ліпінська вивчає у Варшаві прикладну лінгвістику. Про те, що вчиться за кордоном, дівчина не шкодує.
«По-перше, рівень нашої освіти залишає бажати кращого, як би я щиро не вірила що щось змінюється – це не так. Більшість моїх друзів вчаться в Україні, в різних містах, і всі говорять одне і те саме, що на пари можна не ходити, скучно, нецікаво, а за новий вазонок в аудиторію можна отримати залік», - каже Яна.
У Польщі ж, переконує дівчина, тільки за неймовірні старання і великий обсяг часу бачить якийсь результат.
«Я мала проблеми з англійською граматикою, і коли приїхала додому на канікули, то звернулась за допомогою до викладачів англійської з факультету іноземних мов. Ніхто не зміг мені допомогти і пояснити той матеріал, який ми проходимо у Польщі», - каже Яна.
Для європейських країн «студентська міграція» – звичне діло. До прикладу, наші сусіди поляки теж їздять на навчання до інших країн. Або ж на чотири роки бакалаврату, на кілька років магістратури, або ж просто на кілька семестрів. Існують проекти, які дозволяють студентам подорожувати та вивчати щось нове. Це програми студентського обміну ERASMUS, AISEC та інші. Після завершення навчання у студентів є, умовно кажучи, два шляхи: повернутися додому й застосувати здобуті знання в рідній країні. Або ж залишитися за кордоном, і використовувати свій потенціал там.
Як бачимо, студенти, які навчаються в інших країнах, часто скаржаться на якість освіти в Україні. І вона справді є недосконалою. Незважаючи на впевнені, але повільні зміни, українські виші відстають від своїх європейських та заокеанських «колег». Міжнародна організація QS опублікувала рейтинг найкращих закладів вищої освіти. Найкраща позиція України – 481 місце, яке закріплене цьогоріч за Харківським національним університетом імені Каразіна. Шевченківський виш – на 531 позиції.
Але реформа у сфері вищої освіти продовжується. Міносвіти сформувало ключові напрямки діяльності, які мали би покращити якість навчання в українських вишах. Це створення системи забезпечення та постійного поліпшення якості вищої освіти, яка відповідає рекомендаціям і стандартам Європейського простору вищої освіти, забезпечення академічної доброчесності, підвищення рівня підготовки фахівців та забезпечення дотримання норм доброчесності та рівності вступу до закладів вищої освіти.
Ми використовуємо