Дивак із Вімблдону
Спорт

Дивак із Вімблдону

Як польський гравер став головною рукою найпрестижнішого тенісного турніру світу

28 вересня 2015 819 0

Йому 77 і лише рік тому він завершив одну із найбільш цікавих робіт у своєму житті – гравіювання нагород для тенісного турніру Вімблдон. Польський емігрант Роман Жолтовський понад чверть століття був головною рукою престижного тенісного турніру – буквально з його рук дорогоцінні кубки та салатниці приносили переможцям головного тенісного турніру Британського королівства.

Американські журналісти свого часу нарекли його «найцікавішим чоловіком на землі». У свою чергу, пан Роман, прикурюючи люльку, лише іронічно усміхається. «Ну який же ж я найцікавіший?», - мружить очі у променях львівського сонця.

Відомого гравера, який 35 років працював, оформлюючи написи для переможців Вімблдону, до Львова привів його іменитий приятель – хірург та письменник Генрі Марш. Обоє товаришів приїхали до Галичини на Форум видавців.

«Люблю Львів. Навіть більше, ніж Краків. Тут все справжнє, немає стільки британських туристів довкола, відчувається якась особлива атмосфера», - пригублює маленьку філіжанку кави пан Роман. І починає свою неймовірну розповідь – про Вімблдон та його зіркових мешканців, про перші вигравіювані Кубки та сльози Ежені Бушар, а ще – про старе авто, на якому кожного року чоловік долав відстань з Польщі до Британії, аби залишити свій слід в історії знаменитого турніру.

Юний Федерер, заплакана Бушар

2014 рік став останнім у кар’єрі Романа Жолтовського як головного гравера тенісного турніру Вімблдону. Тоді чоловіку було 76 років, а за плечима – 35 фіналів престижного турніру і десятки, десятки оформлених нагород.

До цієї дати партнери турніру зняли мультфільм про Романа Жолтовського та його роботу на Вімблдоні. У кадрі – старший чоловік, який кожного року долає відстань понад 850 миль на старенькому авто, аби стати частиною грандіозних змагань. За це американські журналісти назвали польського гравера «найцікавішим чоловіком на землі».

«Ну чим я такий цікавий? Однак мультфільм вийшов кумедним, - ділиться із ZAXID.NET Роман Жолтовський. – Гравіювання не було моїм фаховим заняттям, адже за освітою я – інженер. Щоправда, кинув цю роботу ще тридцять років тому. Кинув, бо люблю працювати руками і вмію добре малювати. Якось я усвідомив, що ручних граверів дуже мало. Надзвичайно мало. Тоді моє бажання працювати руками поєдналося із хистом до малювання».

Виконання написів на дорогоцінних кубках Вімблдону – дитячі забавки у порівнянні з тим, якою роботою займається пан Роман постійно. Майстрів його рівня у цілому світі – одиниці. Чоловік виконує гравіювання дорогоцінних печаток та перснів, а свою роботу порівнює із роботою свого колеги – хірурга Генрі Марша.

«Як же ж я почав працювати гравером на турнірі? О, це цікава історія. Так сталося, що у 1979 році я мешкав у Вімблдоні. Одного разу власник ювелірної фірми, яка виготовляла нагороди для турніру, спитав мене, чи не міг би я попрацювати гравером на змаганнях. Щоб ви знали, тоді усі кубки Вімблдону висилали переможцям вже після турніру. Спочатку нагороди везли до Лондону, гравіювали, а вже потім надсилали переможцям у різні куточки світу. Звісно, організатори ризикували, адже дорогою ці кубки, які мали велику матеріальну та історичну цінність, могли легко пошкодитись. Так усе й почалося – у 1979 році вперше відбувся турнір Вімблдону, на якому нагороди із вигравіюваними іменами переможців вручали вже у фіналі змагань, а по завершенню тенісисти забирали нагороди з собою додому».

Перші роки роботи Романа Жолтовського на Вімблдоні припали на час виступів легенд світового тенісу – Бйорна Борга, Мартіни Навратілової, Джона Макінроя.

«Перше ім’я на Кубку Вімблдону, який я вигравіював, було ім’я знаменитого шведського тенісиста Бйорна Борга. А серед жінок – не менш знаменитої Мартіни Навратілової. Вони обоє стали переможцями Вімблдону в одиночному розряді у 1979 році», - згадує гравер.

Бйорн Борг цілує Кубок Вімблдону.

«Особливо, мені подобався американець Джон Макінрой – він був фантастичним тенісистом. Я ніколи не хворів тенісом професійно, але мені подобалося спостерігати за тенісистами із самого серця Вімблдонського турніру. Колись, коли перемагали юніори, то вони приходили забирати свої кубки до мене. Одного року до мене прийшов знаменитий швед Стефан Едберг, а вже через кілька років я гравіював для нього дорослий кубок. Зараз він змагається на турнірах серед ветеранів. Або до прикладу, пам’ятаю, як вручав кубок молодому Роджеру Федереру, який теж був найкращим серед юніорів. Сьогодні ж Федерер – це вже легенда. От за цим було спостерігати дуже цікаво».

Кімната, в якій працював гравер, була розташована якраз біля центрального корту, тому часто тенісисти після матчів заходили до пана Романа, поки він оформлював кубки.

«Мій контакт із тенісистами був більше емоційним, а не професійним. Коли завершувався турнір для ветеранів, який не мав такого ажіотажу, як основні змагання, то переможці приходили до моєї кімнати, сідали і розмовляли зі мною. А рік тому трапилася історія після жіночого фіналу. Зайшла до мене молоденька і дуже гарна тенісистка – канадка Ежені Бушар. Тоді вона провела чудовий турнір – 20-річна Бушар вперше в кар’єрі пробилася у фінал турніру серії «Великого шолома», де програла чешці Петрі Квітовій. Програла у двох сетах. Вона зайшла після того матчу, коли я гравіював кубки. Зайшла, сіла і розплакалася, а я не знав, як втамувати той щирий і ще такий дитячий розпач».

Роман Жолтовський. Фото: ZAXID.NET.

«Я сидів у самому серці Вімблдону. Усе навколо крутилось, рухалось, змінювалось, а я сидів там незворушно і гравіював. І мене не можна було відволікати, бо ж це треба було зробити швидко і без помилок. На кожен напис витрачав не менше 18 хв».

Пан Роман пригадує, що за 35 років роботи на турнірах Вімблдону помилився лише двічі – одного разу вигравіював переможців матчу у парному розряді,сплутавши півфінал із фіналом.

«Тому у фінальному протистоянні вболівав за цю пару, яка спочатку вигравала, а потім таки програла. Потрібно було все переробляти. Вдруге помилився, коли замість «w» вжив «v», але це вдалося легко виправити. До речі, коли я починав, то працював сам, а зараз на Вімблдоні працює вже три гравери», - додає чоловік.

Із Сибіру до Вімблдону

Цікаво, що Роман Жолтовський міг би так ніколи й не потрапити в історію знаменитого тенісного турніру, адже перші роки свого дитинства провів на засланні у Сибіру.

«Цікаве питання, правда, - як родина із західної Польщі отримала депортацію до Сибіру? Коли німці атакували Польщу з одного боку, мій батько вирішив відвезти усю родину до Курляндії, вважаючи, що там безпечніше. Однак туди надійшла радянська армія і нас усіх депортували до Сибіру, а батька замордували агенти НКВД. Провели три роки в Алтайському краю. Потім почала формуватися Армія Андерса – польське військове формування на території СРСР, у складі якого були біженці, інтерновані військовослужбовці, а також амністовані в’язні. Це була домовленість між Сталіним і польським урядом, що інтерновані військові та їх родини можуть покинути СРСР. Ми не були родиною військового, однак міністр закордонних справ Польщі був хорошим другом мого батька – так нас вдалося витягнути із сибірського заслання. Ми приєдналися до військового кортежу і залишили Росію, минаючи Іран, потім Ірак і на 5 років зупинились у Палестині, звідки переїхали до Британії, як тільки почалася арабо-ізраїльська війна».

Роман Жолтовський. Фото: ZAXID.NET.

Такими довгими шляхами родина Жолтовських потрапила до Великої Британії, звідки мріяла рано чи пізно повернутися до рідної Польщі.

«Минуло майже 50 років після наших поневірянь, коли ми з родиною вирішили повернутися додому. Через це мене неодноразово називали вар’ятом і диваком, адже у Британії в нас було дуже добре налагоджене життя. Моя родина має дуже старий рід і глибоке коріння, ми хотіли віднайти його. Ще мешкаючи у Британії, я зовсім не розмовляв польською, але завжди мріяв навчитися, завжди мріяв повернутися додому, до Польщі. Британці цього не розуміли, казали, що я дивний, але ви, українці, певне здогадуєтесь, чому я так сильно хотів повернутися додому?», - із серйозними очима перепитує пан Роман.

Родинний маєток Жолтовських був розташований за 20 км на північ від Познані. Всередині дев’яностих, коли родина наважилась повернутися до Польщі, на місці свого дому знайшла руїну, на відновлення якої довелося продати три помешкання у Лондоні. Однак з того часу пан Роман вирушав на Вімблдон вже з Польщі.

 «Якось спробував здійснити переліт, однак працівникам аеропорту не сподобалися мої інструменти, - сміється гравер. – Тому кожного року на своєму старенькому авто я вирушав до Британії. Взагалі-то у цих подорожах мені подобався інший момент – немолодий чоловік на старому авто їде майже через цілий континент. Це був своєрідний виклик. І коли я нарешті добирався до цілі, мене охоплювало таке відчуття, немов підкорив вершину. Чому не змінив автомобіль? За стільки років ми настільки звикли один до одного, що купувати нового друга мені вже не хотілося».

Новак Джокович з Кубком Вімблдону, 2014 рік.

Роман Жолтовський по-батярськи підкурює люльку, багато жартує і водночас іронізує. Найчастіше – щодо себе. Про Вімблдон згадує вже з легкою ностальгією в голосі.

 «У 2014 році я востаннє відвідав Вімблдон як гравер. Відчував сили продовжувати, однак мені минав 76-ий рік і колись потрібно було завершувати. Останні нагороди вигравіював для Петри Квітової та Новака Джоковича. Ви не повірите, але Вімблдон нагадує мені Стародавній Рим – тенісний поєдинок у чаші заповненого корту так схожий на бій римських гладіаторів. Не можу позбутися цього враження ще з першого переглянутого матчу».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук