Ефект Дон Кіхота

Кожна влада, політики та публічні інтелектуали постійно говорять про пошук чогось, що об’єднає українців. Але зазвичай вибирають речі, які не несуть жодного змісту, не дають результату. Або апелюють до емоцій, які тільки розбурхують конфлікти.

Проте є те, що об’єднує українців завжди (і не нас одних) – це проблеми, які треба вирішити. Існує нав’язливе бажання мати проблему, з якою треба боротись. Ми ставимо проблему в центр усієї діяльності. Замість шукати рішення і розвиватись, ми боремось з проблемою.

І, можливо, боротьба з проблемою і принесла б результат рано чи пізно. Проте зазвичай у нас неправильно визначають її. Замість того, щоб «зріти в корінь» проблеми, ми акцентуємо увагу на її наслідках. Знайти, описати наслідки проблеми та побудувати політичну чи інформаційну кампанію навколо цього – улюблена справа політиків, державних структур та окремих інститутів громадянського суспільства.

Наприклад, ухвалення закону про мову в більшості випадків обґрунтовувалося тим, що в нас засилля російської мови та російськомовного продукту. Але це неправильно визначена проблема, хоч і правда. Говорячи так, ми зразу творимо конфлікт між україномовними і російськомовними, між українським та російським.

Корінь проблеми – у тому, що українська мова не була популярна, не розвивалась та не популяризувалась. Для того щоб змінити ситуацію, треба розвивати її, створювати умови (зокрема, пільгове оподаткування) для виробників фільмів, серіалів, книг. Говорячи про розвиток мови, ви уникаєте конфліктів, а відповідно, сприйняття ситуації людьми стає зовсім іншим.

Намагання виставити наперед проблему і боротьбу з нею, а не рішення і розвиток, породжує постійне тупцювання на місці. Кожен новий керівник бореться з ініціативами попередника, пропонує своє бачення проблеми, проблеми, а не шляхів її розв’язання.

Для мешканця Новоайдара на Луганщині та Бродів на Львівщині зараз питання ціни газу – це проблема номер один. І влада вирішує її: заморожує ціни для населення і регулює на підприємствах та комунальних установах. Вирішення – дешевий газ. Саме його хочуть люди, а не розв'язання проблеми.

Це об’єднує мешканців всієї країни Україна? Так! Це мобілізує владу різних рівнів працювати разом заради вирішення ситуації, що склалась? Так. То чим же не об'єднавча річ – ціна на газ. Але це не розв'язання проблеми, це боротьба з наслідками. Проблема в тому, що українська економіка – одна з найбільш енергомістких та енергозалежних у світі. І це треба змінювати, а не регулювати ціни вже котрий рік поспіль.

Яка картинка витворюється у свідомості людей? Що найкращий керівник чи політик – той, хто найліпше бореться з проблемами, але насправді з наслідками. Відповідно стає зайвим на виборах чи під час своєї діяльності пропонувати програми розвитку. Достатньо запропонувати креативні та популістські інструменти боротьби з наслідками. Ми створили собі міф про ефективних борців з проблемою і віримо в нього.

Також у нас часто говорять про українську мрію за зразком американської. Але реалізувати її для кожного громадянина нереально. По-перше, ми дуже консервативна і релігійна країна, що часто стає стопом у розвитку. По-друге, сучасний світ змінюється і дуже важко визначити щось типу будинку, який ти купиш через сім років, чи машини, яку купиш через три роки. У розвинених країнах від цього відмовляються, і до нас дійте такий тренд через кілька років.

Але українська мрія потрібна для держави загалом. Щось на зразок: стати кремнієвою долиною Європи чи логістичним хабом між Європою й Азією. Такі цілі дозволяють говорити про розвиток, а не боротьбу з проблемами.

Незважаючи на те, що говоримо про мрію, має бути чітка стратегія розвитку з логічно прописаними кроками, які виходитимуть за межі президентської каденції та термін роботи чергового скликання Верховної Ради. Молода держава має мати проєкти, які будуть розвиватись та стимулювати людей і бізнес.

Наразі ми в постійному пошуку проблем: не такий президент, не ті результати революції, не так воює армія, не так розвивається економіка, не ті податки платимо тощо. Проте рішень, які б розвивали країну по-іншому, як не було, так і нема. Усі спроби змінити підходи та почати розвивати якусь галузь наштовхуються на стереотипи й боротьбу з проблемами. Бо виявляється, що новітні технології та нові ініціативи стають проблемою для певної частини населення чи підприємців.

Бажання завжди знайти проблему там, де її навіть нема, стає стопом для розвитку. Бо ми дискутуємо та обговорюємо не наші кроки до 2030-го чи 2040 року і створення інструментів для ефективної роботи, а те, як боремося з чимось.

Навіть прогресивна «Дія» просувається більше як «боротьба з корупцією», а не сервіс для пришвидшення роботи органів влади й отримання послуг. Замість говорити, що підприємець має більше часу на бізнес, а громадянин на свій розвиток, у нас наголошують на тому, що не доведеться платити за послугу. Знову акцент на боротьбі.

Зрозуміло, що «лиш боротись – значить жить», але зараз не той час і не ті умови. Живуть і виживають ті, що розвиваються, а не ті, що постійно з кимось чи чимось ведуть боротьбу.

Варто міняти суспільний дискурс та ставити інші вимоги до своїх очільників. Не повинна обласна рада боротись за українську мову чи ціну на газ. Вона має формувати політики розвитку для регіону. І це мають розуміти в суспільстві та вимагати від депутатів.

Те саме стосується й народних депутатів, вони не мають рятувати школу, бо громада не може знайти 100 тис. грн на вікна, а сформувати систему розвитку, коли ці гроші будуть завжди, та думати, як ця школа працюватиме через 5-10 років, чи будуть діти та чи не емігрує молодь, бо не буде розвитку в громаді.

Зміна підходів та зміщення акцентів з проблеми й боротьби на розвиток допоможе змінити підходи до регіональних та державних політик. Бо так ми більше очікуємо на нового месію, ніж беремо і щось міняємо.