«Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло»

Уривок з бестселера Філіпа Зімбардо, присвяченому Стенфордському в’язничному експерименту

Культура30 травня 201711920
«Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло»

У видавництві Yakaboo Publishing вийшла друком праця всесвітньо відомого соціального психолога Філіпа Зімбардо, соціального психолога, автора і керівника Стенфордського в’язничного експерименту. До видання увійшли польові щоденники цього дослідження, роз шифровки відео- та аудіозаписів, додаткові розділи, що стали підсумками як самого експерименту, так і досвіду, що Зімбардо отримав після нього.

Нагадаємо, Стенфордський в’язничний експеримент було проведено 1971 року. У довільному порядку було обрано 24 людини. Шляхом жеребкування їх поділили на дві групи – наглядачів та ув’язнених. Філіп Зімбардо планував протягом двох тижнів спостерігати, як ситуація впливає на поведінку піддослідних, але експеримент набагато швидше вийшов з-під контролю, через небезпеку для життя деяких учасників його довелося припинити. Що дозволило зробити висновок: ситуативний вплив формує нашу поведінку більше, ніж ми думаємо чи усвідомлюємо, а схеми поведінки, що адвокатують насильство, здатні дуже швидко перетворити звичайну людину на деспота.

Філіп Зімбардо – заслужений професор Стенфордського університету, був президентом Асоціації американських психологів, є автором понад 50 книжок, 400 наукових публікацій. Нині виступає з лекціями по всьому світі й активно просуває проект-дослідження проявів героїзму в повсякденному житті – The Heroic Imagination Project.

***

Чому ситуація має значення

Певні потужні соціальні умови можуть сильно змінити людину майже на рівні хімії, як от в історії Роберта Льюїса Стівенсона про доктора Джекілла і містера Хайда. Я гадаю, що Стенфордський в’язничний експеримент цікавить людей уже протягом багатьох десятиліть тому, що відкрив приголомшливу таємницю «трансформації характеру». Він показав, що в певних ситуаціях добрі люди можуть раптово стати жорстокими, як наші наглядачі, або патологічно пасивними жертвами, як наші в’язні. Люди з добрими намірами можуть піддатися вимушеній спокусі зла. Вони можуть поводитись в ірраціональний, дурний, саморуйнівний, антисоціальний і бездумний спосіб. Це відбувається, коли вони потрапляють у «всеохопні ситуації», які змінюють людську природу, стабільність нашої ідентичності, характеру і моралі.

Нам хочеться вірити в найкраще в людях, беззаперечне і незмінне. У те, що ми маємо силу протистояти зовнішньому тискові, оцінювати ситуацію з позиції здорового глузду та не піддаватися спокусам. Ми вважаємо, що люди наділені божественними моральними і раціональними якостями, які роблять нас праведними і мудрими. Ми спрощуємо складність людського досвіду, малюючи у своїй уяві непроникний кордон між добром і злом. З одного боку є Ми, Наша сім’я, Наша родина, а з іншого — Вони, Їхні сім’ї і Їхні родини. Парадоксально, але, вважаючи себе невразливими до обставин, ми самі копаємо собі яму, перестаючи бути пильними до того, що відбувається.

Стенфордський в’язничний експеримент, поряд з багатьма іншими науковими дослідженнями у галузі соціальної психології (про які піде мова в розділах 12 та 13), відкривають нам правду, яку ми не хочемо прийняти: більшість з нас може змінитися під впливом обставин. Наші уявлення про те, як ми вчинили би в тій чи тій ситуації, можуть мати мало спільного з тим, як ми вчинили би насправді. Стенфордський в’язничний експеримент закликає нас відмовитися від своїх уявлень про те, що позитивні схильності є сильнішими за негативні обставини. Ми здатні уникати, запобігати, перемагати і змінювати негативні обставини тільки тоді, коли можемо побачити їхню потенційну силу «заразити нас», спостерігаючи за тим, як поводяться інші в аналогічних умовах. Давньоримський комедіограф Теренцій так висловив важливість розпізнавання ситуацій: «ніщо людське не є для мене чужим».

Ми повинні робити висновки з трансформацій, які відбувалися у поведінці нацистських наглядачів у концентраційних таборах, чи в таких деструктивних сектах, як «Храм народів» Джима Джонса чи одній з новітніх японських сект — Аум Сінрікьо. Геноцид та інші звірства, які відбувалися в Боснії, Косово, Руанді, Бурунді, а також недавно в суданському регіоні Дарфур, також дають нам переконливі докази того, як розсипається наша гуманність і співчуття під впливом соціальних сил та абстрактних ідеологій завоювання і загрози національній безпеці.

Будь-який найгірший вчинок, який коли-небудь робила людина, кожен із нас може повторити знову під впливом тих чи тих обставин. Знання про цей феномен аж ніяк не виправдовує зло. Воно, скоріше, демократизує його, показуючи, що будь-хто може бути заплямованим. Не тільки деспоти і збоченці чинять зло. Ми можемо опинитися на їхньому місці.

Головний урок, якого вчить нас Стенфордський в’язничний експеримент, — обставини мають значення. Соціальні обставини можуть мати більш глибокий вплив на поведінку та ментальне функціонування окремих людей, груп, національних лідерів, ніж ми могли би подумати. Деякі обставини можуть змусити нас поводитись так, як ми і не могли очікувати.

Сила обставин найбільш помітна в нових умовах, де люди не можуть керуватися звичними моделями поведінки. За таких обставин звичні системи винагород не спрацьовують, і очікування не справджуються. Під впливом цих умов особистісні змінні не особливо допоможуть передбачити поведінку людини. Будь-які наші уявлення про те, як ми зреагуємо в тій чи тій ситуації, базуються на досвіді аналогічних ситуацій у минулому але рідко в ситуаціях, коли вам доводиться стати в’язнем чи наглядачем.

Саме тому, якщо ми хочемо знайти пояснення дивній і незвичній поведінці, ми повинні почати з аналізу ситуації. Диспозиційний аналіз (спадковість, особистісні риси, патології й таке інше) ми можемо застосовувати тільки тоді, коли знайти ситуативну причину не вдалося. Мій колега Лі Росс, додає, що такий підхід заохочує нас практикувати «атрибутивне милосердя». Він має на увазі, що замість того, щоб звинувачувати людину в її діях, нам слід спершу проаналізувати ситуацію, яка їх спричинила.

Хоча атрибутивне милосердя зрозуміле в теорії, на практиці його важко застосувати. Кожен з нас має потужне упередження — «фундаментальну помилку атрибуції», — що не дає нам змоги раціонально оцінювати людей. Суспільства, які пропагують індивідуалізм (як-от США та багато інших країн Західного світу), вірять у те, що особистісні якості важать більше, ніж обставини. Пояснюючи поведінку, ми надто сильно наголошуємо на особистості й, навпаки, применшуємо роль ситуативного впливу. Я сподіваюсь, що після прочитання цієї книжки ви почнете помічати цей дуальний принцип у власних діях і в рішеннях інших людей. Давайте розглянемо деякі аспекти нашого експерименту, які доводять, що обставини мають значення.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук