«Інґа»: життя як пригодницький роман

Наприкінці лютого у видавництві Yakaboo Publishing вийде друком книга «Інґа», біографія жінки, яка свого часу впливала на видатних чоловіків епохи – політиків, промислових магнатів, митців, журналістів…

Інґа Арвад – данська королева краси, зірка балів у верхівки Третього Райху, кохана жінка майбутнього президента США Джона Ф. Кеннеді, успішна репортерка, підозрювана у шпигунстві, справа якої знаходилася під особистим контролем директора ФБР Едґара Гувера.

Її життя, схоже на пригодницький роман, яке легко, цікаво, захопливо виклав американський письменник-біограф Скотт Ферріс, також автор історичних досліджень для The New York Times, Washington Post і Wall Street Journal.

Над перекладом українською працював Дмитро Антонюк.

Для найбільш нетерплячих читачів ZAXID.NET публікує уривок з книги.

Скотт Ферріс

«За все в житті доводиться платити»

24 січня 1942 року Інґа, сповнена здогадок і хвилювань про те, що саме Джозеф Кеннеді сказав своєму синові під час зустрічі в Палм-Біч, поквапилася зустріти Джека в Чарлстоні, куди він мав прибути на службу.

ФБР її загубило, знаючи лише, що Інґа не у Вашинґтоні. Тільки згодом, прослуховуючи її телефонні розмови, там довідалися, що вона їздила до Джека у Чарлстон. Тому у нас немає доповіді ФБР про вікенд Інґи з Джеком, але з листа, який вона написала йому одразу після повернення у Вашинґтон, ми дізнаємося його найяскравіші моменти.

Вони чудово прогулялися уже відомими садами Middleton Place – найстарішими ландшафтними садами у Сполучених Штатах, – де Інґа дражнила його за скнарість. Попри багатомільйонні статки Кеннеді славився скупістю, тож Інґа сміялася, що він «радше відкусить і з’їсть один зі своїх пальців, ніж заплатить два долари за вхід».

Але вся ця романтика старого Чарлстона з його вкритими мохом дубами, історичними будинками і англійськими парками за вишуканими залізними брамами, наводила на Інґу меланхолію і нагадувала їй «огидне становище жінки, позбавленої усього, що жінка мусить мати».

Інґа хотіла мати Джека. Вона попереджала Торберта Макдоналда, що відсутність коханого не додає почуттів серцю, і від розлуки із Джеком, навіть на тиждень, зростав її розпач. Вона так легко завоювала його, коли вони вперше зустрілися. Потім вона з підозрою ставилася до їхніх довгих стосунків, а Джек говорив про шлюб. І ось вони помінялися місцями. Вона зізналася Джеку, що любить його «більше, ніж будь-хто в цьому світі», але настороженим тепер виглядав Джек.

У своєму скрутному становищі Інґа звинувачувала себе. «Ми ж насправді так добре підходимо одне одному, – писала вона Джеку. – І лише тому, що я зробила деякі дурниці, мушу сказати собі “НІ!”. Нарешті я розумію, що це правда: “За все в житті доводиться платити”».

Інґа тужила за простими часами, тобто за попередніми чотирма тижнями. Вона згадувала, як зустрічала Джека на Вашинґтонському вокзалі Union Station на Новий рік після їхнього єдиного і нетривалого розставання, коли він їздив навідати батьків. Того дня, казала Інґа, вони з Джеком обоє були «щасливі, наче безтурботні птахи, байдужі до світових проблем, просто закохані – пам’ятаєш?».

Тоді здавалося, вони мають купу часу, щоб розібратися з усіма ускладненнями, які ставали на шляху спільного життя. Але це було до колонки Уїнчелла, до переведення Джека, до занесення Веннер-Ґрена в чорний список і до того, як Фейош об’єднався із Джозефом Кеннеді у прагненні покласти край їхньому коханню. Багато що сталося дуже швидко.

Проблемою було не лише минуле Інґи, а й майбутнє Джека і нові плани його батька на це майбутнє. Інґа знала, що «великі білі зуби Джека готові відкусити чималий шматок життя. В його зелених ірландських очах світилася рішучість». Але вона сказала Джеку, що в його красивій статурі є фізичні вади: «У нього два хребти: власний і батьків». Чи

був перший сильнішим за другий, чи вони зливалися задля єдиної мети?

Під час цієї довгої прогулянки садами Middleton Place Інґа відчула, навіть в його манері тримати її за руку, що емоційно Джек відсторонився. Не було явного розриву. Джек і не натякав, що думає про це. Як і раніше, він усе обдумував, тож Інґа сподівалася, що їхнє кохання не змінилося з часів, коли вони мріяли про переїзд на ранчо на Заході.

Їхні вихідні скінчилися, і коли потяг відправлявся з вокзалу Чарлстона, вона нетерпляче визирнула з вікна, побачити, як Джек махає їй на прощання, і згадала: «Було старе добре відчуття болю в очах і нудотного смикання за мотузки серця, яке завжди з’являється, коли між нами постає завелика відстань».

Не знаючи, що сталося між Джеком і батьком у Палм-Біч, Кік грайливо спитала Інґу по її приїзді: «Ви уже почали робити дітей?» Наступного дня Кік отримала від Джека листа. Він зізнався сестрі, що батько порадив йому припинити стосунки, але хвилювався за наслідки. Кік одразу все розповіла Інзі. Чому – невідомо. Можливо, вона вважала, що мусить говорити подрузі правду, а можливо, думала, що так допомагає братові полегшити розрив, підготувавши Інґу до неминучого.

Інґу це приголомшило і розлютило. Вона накидала Джекові листа, в якому казала, що тепер розуміє, чому він не відповідав їй жодного разу: боявся лишати докази на папері. «Недовіра – цікава річ, чи не так? – писала вона Джекові. – У мене були дивні відчуття від того, що людина, яку я кохаю найбільше в світі, мене боїться. Не мене напряму, а дій, до яких я колись можу вдатися».

Інґа повідала Джеку, що знала, що саме його батько переконав «не довіряти мені». Її це розгнівало, але вона сказала йому – можливо, глузуючи, – що не робитиме нічого на

спростування доводів батька, маючи на увазі, що Джеку все ще бракувало відваги кинути виклик старому Кеннеді і жити власним життям. «Все одно це марно, – писала вона, – бо у Великого Джо більше контролю, ніж у мене. Можливо, через це біля моїх вуст з’явиться характерна зморшка гіркоти, але навіщо хвилюватися, навіщо взагалі цим перейматися?»

Звісно, як зауважила в наступному абзаці Інґа, проблема полягала в тому, що «я занадто переймаюся». Але вона не знала, що вдіяти. «Мені не вирішити цієї проблеми», – сказала вона. Джек хотів піти в політику, але не міг зробити це і водночас одружитися з Інґою. Жоден американський політик у 1940-х роках не міг досягти успіху, якщо його вважали розлучником, а надто – член найвідомішої в Америці католицької родини не міг побратися із двічі розведеною протестанткою і сподіватися на вдалу політичну кар’єру.

«Я вирішила, що нічого не вдіяти, я можу битися і кричати, але мені це нічого не дасть, – писала Інґа Джекові. – Дуже пасивна роль в трагікомедії. І вона моя». Вона пообіцяла не писати, доки не покращиться настрій, але з огляду на її мінливість він поліпшився вже назавтра. Вона знову повідала, як раділа спільним вихідним у Чарлстоні. «Візьми стільки кохання, скільки хочеш, – писала вона, – у джерелі цього почуття до тебе його ще більше. Боюся, воно в мені ніколи не вичерпається».