У порівнянні з іншими українськими містами Жовква не може похвалитися літописними згадками і тривалим літочисленням, але навіть за понад 400-річне існування вона вписала своє ім’я в історію.
Приватне місто-резиденцію біля села Винники збудував за концепцією «ідеальних» коронний гетьман (головнокомандувач війська) Речі Посполитої Станіслав Жолкевський. Воно розвивалося як центр книгодрукування і мистецтва, тут виникла своя школа іконопису та різьби. Це було також місто ремісництва і торгівлі – Жовква славилася своєю порцеляною, хутром, яке міські кушніри експортували у Париж, а у XVII ст. жовківське пиво замовляли навіть на столи львівського панства. У 1674-1696 роках Жовква була королівською резиденцією Яна III Собеського, звідси вирушали у військові походи і святкували тріумфальні перемоги. У місті мирно співіснували українці, поляки, євреї, вірмени, тут компактно розташовані їхні святині.
Про замок ZAXID.NET розповідав не раз, а сьогодні запрошує у мандрівку іншими пам’ятками, доповнивши традиційний маршрут маловідомими локаціями.
При в’їзді у Жовкву зі сторони Львова найперше кидається у вічі зразок галицької дерев’яної архітектури – церква Святої Трійці 1720 року, яка внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Церкву оздоблювали майстри школи відомого художника Івана Рутковича. Храм майже чотири роки реставрували, а відновлений іконостас у цей період експонували у львівському музеї Пінзеля.
Далі вздовж вул. Львівської є церква святого Лазаря. Перший дерев’яний костел і шпиталь для убогих на цьому місці збудувала ще у XVII ст. донька Жолкевського Софія, у XVIII ст. королевич Якуб Собеський звів вже мурований храм, що зберігся дотепер. Біля костелу облаштували монастир феліціянок, які відкрили при ньому школу для дівчаток. Зараз тут молиться парафія ПЦУ. А в новішому приміщенні монастиря працює школа мистецтв. У церкві знайшли лист у майбутнє 1863 року із закликом до мешканців і влади міста завжди опікуватися храмом для убогих.
Стовп ганьби. Гості міста, а нерідко й місцеві жителі не знають призначення цього «подіуму» посеред ринкової площі. Часто на ньому проводять навіть весільні фотосесії. Насправді кілька століть тому на площі стояла перша жовківська ратуша, у ній працював міський суд, а поруч, звісно, було «лобне» місце для негайного виконання покарань. Теперішній стовп ганьби реконструювали, натрапивши на його основу під час відновлення площі.
Римо-католицький костел св. Лаврентія (пл. Вічева) є не тільки усипальницею славетних родів Жолкевських, Гербуртів, Собеських, Даниловичів, а й свідком їхньої військової слави. Їхні подвиги були відображені на великих батальних картинах, які написали спеціально для костелу. Зараз вони зберігаються в Олеському замку. Фриз на фасаді прикрашений різноманітними рельєфами: покровителями воїнів – святими Юрієм і Мартином, гусарами, лицарями, військовими атрибутами, гербами, левами та орлами, що символізують силу та відвагу. Останки Жолкевського – успішного полководця, переможця турків і завойовника Москви, покояться у крипті костелу, куди можна увійти.
Житлові будинки з підсіннями на ринковій площі, хоч і збереглися з XVII ст., проте є мало інформації про їхніх перших власників. Єдиний виняток становить хіба що королівська кам’яниця з підсінням на пл. Вічевій, 13 (крайня справа). Вона збудована 1682 року, Ян Собеський подарував її митнику єврею Якобу Бецалу. Мала ренесансний аттик, схожий на завершення синагоги, світловий ліхтар на сходовій клітці і внутрішнє подвір’я з дерев’яними галереями. Зараз у вкрай поганому стані, однак у знищеному ренесансному порталі досі помітні сліди мезузи. Кращий вигляд має портал сусіднього будинку під тою самою галереєю підсінь.
Церква Серця Христового (вул. Василіанська, 4). На стінах цього храму зображені святі в українських вишиванках, Вітовський, Грушевський, Петлюра, пластуни та Акт злуки. У XX ст. в стилістиці українського модерну церкву розписав Юліан Буцманюк, січовий стрілець та учень Сосенка. Образ Бога в склепінні нагадує покровителя Буцманюка – митрополита Шептицького. Лики ангелів писав з місцевої дітвори. У відреставрованій каплиці храму можна помилуватися і вітражем Буцманюка, техніки якого він навчився під час практики на фірмі Желенського у Кракові.
А ще у храмі є мощі ранньохристиянського мученика Партенія, який помер у 250 році в Римі. Їх привезли з Відня через сто років після переможної битви Яна Собеського з турками під Віднем. А у крипті похований румунський святий митрополит Досифей, який був настоятелем цього монастиря.
Церква Йосафата (вул. Львівська, 7а) – це колишній костел-усипальниця мами і брата короля Яна III Собеського при монастирі домінікан. У храмі відреставрували їхні надгробки, нині це кенотафи, бо останки Марка і Теофілії Собеських після війни перевезли у краківський костел Св. Трійці. Вівтар та амвон домініканці відкупили у львівських ченців цього ж ордену, коли ті у XVIII ст. перебудовували свій костел Божого Тіла. На жаль, це єдина збережена автентика: всі теперішні розписи сучасні, окрім двох фресок над входом та над амвоном. У 2007 році в церкві віднайшли сторічну капсулу. У листі розповідалося про реставрацію храму 1903 року. Керував роботами професор Львівської політехніки Едгар Ковач, а мулярські роботи виконала фірма архітектора Левинського.
Серед ренесансної забудови Жовкви помітно виділяється будівля кінця XIX ст. у стилі неокласицизму колишнього спортивного товариства «Сокіл». Він був частиною спорткомплексу разом зі стадіоном, що примикав до прогулянкової алеї королівських валів. Теперішню вулицю Воїнів УПА, на якій розташований колишній «Сокіл», почали забудовувати лише у XIX ст. і назвали на честь Ланікевича – жовківського старости, який доклався до розбудови цієї дільниці міста і «Сокола».
Затишні вілли довоєнного періоду у Жовкві розташовані на вул. Скрипника, Воїнів УПА, Бандери. Серед них виділяється будинок, де народився видатний науковець світового рівня – електрохімік Любомир Романків. Усі ми йому завдячуємо тим, що можемо користуватися компактними персональними комп’ютерами, адже він винайшов магнітні головки для запам’ятовування інформації на жорсткому диску. Загалом він запатентував десятки наукових винаходів, для своєї компанії IBM він заробив мільярди доларів. Попри те, що Любомир Романків живе вже багато років у Канаді і США, ніколи не цурався свого походження, завжди цікавиться новинами з України. У його родинному будинку у Жовкві зараз працює Центр дитячої та юнацької творчості.
Гуляючи районом вілл вздовж міського парку, можна повернути на вул. Дорошенка, щоб оглянути приміщення першої міської електричної станції. Її збудували у 1897 році під час електрифікації міста. На будинку досі зберігся рельєф з міським гербом.
Як і кожне галицьке місто, Жовква мала велику єврейську общину. З відомих представників цієї нації родом з Жовкви є предки американського політолога Збіґнєва Бжезінського, польського режисера Єжи Гофмана. Нещодавно завдяки українському перекладу книжки швейцарської письменниці Зальці Ландманн ми дізналися про її жовківське дитинство часів Першої світової війни. Відомий з ще однієї книжки Філіпа Сендса «Східно-Західна вулиця» жовківчанин, юрист-міжнародник Герш Лаутерпахт. Він автор концепції прав людини як норми міжнародного права. Під час трибуналу над нацистами в Нюрнберзі він ввів у судовий процес поняття «злочини проти людяності». У Великобританії, де прожив більшу частину життя, отримав від королеви титул лицаря. Ані хата Залці, ані Герша не збереглися. Натомість біля синагоги стоїть бюст письменниці, а пам’ятна таблиця юристу є на приміщенні суду.
Не всі мешканці міста знають, що приміщення колишнього заводу «Автомат» на вул. Лесі Українки – це колишній костел і монастир домініканок. Його заснував ще Собеський, який дозволив сюди переїхати черницям з Кам’янця-Подільського після захоплення його турками. Австрійська влада закрила монастир і влаштувала у ньому казарми, а згодом військовий шпиталь. На фасаді досі збереглася таблиця на латині про це. У XIX ст. поруч збудували кінний манеж (його видно з вулиці Шашкевича). А вже радянська влада зробила там завод для виробництва металевих деталей.
Мало хто з туристів доїжджає до ще однієї дерев’яної церкви Різдва Богородиці, вона розташована віддалік центру, у районі Винників – колишнього села, що злилося з Жовквою. Церква там існувала ще до заснування міста, а та, що бачимо тепер, – 1705 року будівництва. Іконостас також виконали художники і різьбярі школи Рутковича.
Детальніше про історію Жовкви можна дізнатися у музеї міста, що у вежі ратуші. Не пропустіть нагоди помилуватися з неї панорамою центральної частини. А також оглянути оновлену експозицію в 11 залах у Жовківському замку, який планують реставрувати. Місто чекає на свій черговий ренесанс.
фото ZAXID.NET