«Байдужість треба викорінювати. І тільки ми можемо це зробити»

Нещодавно усю Україну сколихнув випадок у карпатському селищі Славське, де громада, очолювана місцевим священиком, знищила у церкві розписи відомих митців Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. Усі контролюючі органи, в тому числі правоохоронні, зреагували на інцидент постфактум, коли рятувати вже було нічого.

В Україні багато таких випадків, коли пам’ятки з багатою історією, архітектурою і мистецькою цінністю покинуті напризволяще, а місцеве населення та влада навіть не усвідомлюють всієї цінності, а також кримінальної відповідальності за їхнє знищення.

Якщо в малому містечку обмежене фінансування, за справу беруться волонтери і громадські організації. Головна їхня мета — зробити розголос, пояснити цінність пам’ятки і важливість її збереження. Зокрема, у Жовкві на базі місцевого замку та державного заповідника для юнацтва організували літню школу, під час якої учасникам показали найвизначніші пам’ятки, ознайомили з процесом реставрації. А краєзнавці, архітектори, археологи, реставратори намагалися зацікавити молодь культурним надбанням та його цінністю.

Невідомий Буцманюк

У Жовкві є греко-католицький храм Пресвятого Серця Христового, який розписав той самий Юліан Буцманюк. На початку XX століття екзаменаційною роботою молодого, але дуже здібного студента Буцманюка був розпис каплиці церкви. Продовжити плани завадила Перша світова, під час якої Юліан служив у січових стрільцях та УГА. Потім митець повернувся і протягом 30-х років розписав майже весь об’єм церкви.

Мистецтвознавиця і реставраторка розписів Буцманюка у Жовкві Оксана Садова розповідає, що цінність жовківського храму у його цілісності. Адже навіть плитка на підлозі, сповідальниці та лави збережені з тих самих часів, коли розписувалась церква. Все підбиралося гармонійно в одному стилі.

«Інтер’єр зроблений в один час, одними матеріалами з глибоким задумом. Через свою цілісність воно має свою цінність», – каже Оксана Садова.

Оксана Садова розповідає про реставрацію каплиці церкви Серця Христового

Юліан Буцмацюк — талановитий учень відомого художника Модеста Сосенка. На початку XX століття вони разом розписували храми у Славському, Рикові (тепер с. Поляни Золочівського району), згодом обдарованого молодого митця помітив Шептицький і проспонсорував його навчання за кордоном. Сосенко і Буцманюк до сакральних тем вносили національні особливості. До прикладу, у жовківському храмі біблійні постаті у вишиванках. На стінописі зображені громадські та політичні діячі — Грушевський, Петлюра, Вітовський і Тарнавський, пластуни і січові стрільці, гетьмани. Зображення у куполі Бога-отця дуже нагадує обличчя митрополита Шептицького.

Стінопис в радянські часи намагалися ретельно затерти. Церковний інтер’єр ще чекає своєї реставрації, а каплицю, з якої і розпочинав свою роботу Буцманюк у Жовкві, відновили у 1999-2000 роках. Історики розповідають, що художник писав обличчя святих з місцевих мешканців, вплітаючи народні мотиви в орнамент і додаючи місцевих краєвидів до біблійних сюжетів.

Відреставрована каплиця церкви Серця Христового у Жовкві, яку розписав Юліан Буцманюк

Загалом робіт Буцманюка залишилося дуже мало. З огляду на його патріотичну діяльність, багато творчості знищили в радянські часи. У музеях є до п’яти його робіт, а монументальний живопис, крім жовківського храму, зберігся лише в с. Поляни Золочівського району, де він розписував храм разом з Сосенком. Також орнаментальними візерунками закінчував Буцманюк оздоблення церкви Св. Юрія у Раві-Руській. А ще розписав церкву Св. Йосафата у місті свого останнього спочинку в еміграції — Едмонтоні. У Славському вже нема чого оглядати — весь стінопис знищений у травні 2019 року.

«Він був дуже сильний художник. Мав добре поставлений рисунок і вроджене чуття кольору. Але малознаний, малодосліджений у нас. Такий художник потребує більшої популяризації», – каже мистецтвознавиця Оксана Садова.

Державна підтримка

Якщо з реставрацією храмів Церква ще може розраховувати на підтримку парафії, то пам’ятками національного значення опікується Міністерство культури. Саме зараз у Жовкві триває реставрація дерев’яної церкви Святої Трійці, яка є у списку світової спадщини ЮНЕСКО. Тут мають повністю замінити бруси, підлогу, ґонт, відреставрують цінний іконостас XVIII століття. Цього року на ці роботи із державного бюджету виділили близько 4 млн грн.

Жовківський замок наразі не відновлюють. Проект його реставрації зараз проходить обговорення. До слова, його нещодавно відзначили третім місцем на конкурсі архітектури Ukrainian Urban Awards. Співавтор проекту реставрації, архітектор Роман Могитич вважає, що важливо зберегти, хоч і невеличкі, але автентичні елементи, які залишилися. І саме їх варто показувати туристам.

У музеї Замостя реставрація давніх розписів часткова

«Період Собеського знищений цілковито, ще період Радзивілла можна би було відтворити. Ми маємо дуже багато описів і дуже хотіли б мати такий замок, як Вілянув, наприклад. Проект передбачає прості лаконічні форми з матеріалу, який нагадує історичний», — каже Роман Могитич.

Та зараз найважливіше — вивести з аварійного стану найзруйнованіший кухонний корпус замку.

Реставрують поляки

Більше пощастило з реставрацією католицьким храмам, які є в Україні. Їх допомагають рятувати поляки і фінансово, і фахово. Польські реставратори вже 30 років відновлюють перлину Жовкви — костел Лаврентія. Всі роботи фінансує Міністерство культури Польщі.

Професор Варшавської академії мистецтв Януш Смаза розповідає, що для польської історії жовківський костел є так само цінний, як і храми в Кракові та Ченстохові. Адже свого часу його збудували як пантеон лицарської слави та усипальницю родин Жолкевських, Собеських, Даниловичів, Гербуртів.

Професор Януш Смаза показує відреставровані надгробні плити в крипті костелу Св. Лаврентія

Професор вже 30 років тут працює над реставрацією храму. Загалом до роботи залучив близько 600 студентів з Польщі, Словаччини, Німеччини і «Львівської політехніки». Розповідає, що українські студенти-реставратори здібні учні, їх часто запрошують на спеціальні навчальні програми та стипендії до Польщі.

Загалом про збереження і приналежність пам’яток професор Смаза відповідає по-філософськи: «То не є наше і не є ваше, то є багатство цієї землі. І я для того тут є, щоб зберегти для спадкоємців те багатство».

Досвід Польщі

У самій Польщі стан пам’яток у значно кращому стані. До прикладу, містечко Замосць, яке є побратимом Жовкви і за взірцем якого Жовква будувалася, трепетно береже свою історію. Замосць, як і Жовква, належить до зразків «ідеальних» міст епохи Ренесансу. Там весь історичний центр — у списку ЮНЕСКО.

Кілька років тому за кошти ЄС у Замосцю відкрили цікавий музей фортифікації та зброї. У структуру музею входять три споруди – порохівня, арсенал, павільйон «Під завісою». У порохівці у форматі кінотеатру та маппінгу відвідувачам показують історію міста. На макеті фортеці мультимедійні проектори синхронно з аудіовізуальною розповіддю освічують макет так, що відтворюються основні події історії.

Маппінг і відеопроекція в музеї Замостя

В арсеналі застосували інноваційну систему голографічної проекції, яка відтворює тривимірну постать будівничого та військового інженера Андреа дель Аква (автор Підгорецького, Бродівського, Збаразького замків в Україні), який розповідає про стародавню зброю. У підземному павільйоні під скляною стелею стоїть справжня військова техніка часів Другої світової.

За словами директора міського музею Анджея Урбанського, на реалізацію цього проекту витратили 27,6 млн злотих, з них 20 млн дав ЄС. За європейські гроші відновили і замойську синагогу. Місто не має єврейської спільноти, тож святиня використовується як музей і галерея. Саме таке призначення готується для синагоги у Жовкві, однак поки заповідник шукає кошти для її відновлення.

Синагога у Замостю використовується як галерея

Виховання майбутнього

Громадська організація «Асоціація культурних ініціатив», яка співпрацює у Жовкві із державним заповідником, організувала для юнацтва літню школу «Охорона культурної спадщини — моя справа». Учні старших класів та студенти мали лекційно-практичні заняття з археологами, архітекторами, реставраторами, екскурсоводами. Вони наочно побачили, як відбувається процес реставрації, дізналися особливості такої роботи, побачили пам’ятки Жовкви та порівняли їхній стан із замойськими. Навчання велося в ігровому форматі: слухачі були поділені на три команди, які в процесі лекцій отримували бали, а в кінці за їхніми підсумками отримали нагороди. Мали розробити учасники і власну стратегію розвитку Жовкви.

Учасники літньої школи слухають розповідь директора музею в Замостю Анджея Урбанського

Авторка ідеї та координаторка літньої школи Катерина Плечій розповідає: «Проблем зі збереженням спадщини у кожному місті багато. І основна їхня причина — неправомірне втручання та недбальство людей через необізнаність. Це те, що надихнуло нас на проект «Літня школа». Ми хочемо навчити дбати про своє місто, бути обізнаними, активними».

Перейняти досвід у Жовкви вирішили й рятівники спадщини з інших міст. Андрій Кіпран родом з Буська, але вже давно там не живе. Чоловік мріє допомогти рідному місту із порятунком палацу Бадені, який давно пустує і три роки тому міська рада прийняла його на баланс від МВС.

«Восени 2018 року вийшло кілька інформаційних матеріалів, з яких я дізнався про стан палацу і був шокований. Через дах споруди я побачив небо. Я зрозумів, що цей день настав і цю байдужість треба викорінювати. І тільки ми можемо це зробити», — згадує Андрій Кіпран.

Волонтери у Буську від листопада розчищають палац від побутового сміття і наводять лад на території довкола. Щотижня у суботу на толоку до палацу Бадені збирається 30-40 добровольців. Після наведення ладу бущани планують писати грантові проекти для отримання фінансування.

Промоція міста як розвиток туризму

Однодумці з різних міст сходяться на тому, що для розвитку туризму потрібно більше популяризувати своє місто і намагатись затримати гостей у ньому надовше.

Учасники школи запропонували використовувати у Жовкві туристичні види транспорту, додати бренду міста гастрономічної складової, розвивати рекреаційний туризм та інфраструктуру на горі Гарай.

«Дуже часто культурна спадщина розглядається тільки як така, що потребує збереження та охорони. Однак є й інші способи взаємодії. Наприклад, розвивати чи інтерпретувати. Туризм як напрям економічної діяльності є перспективним способом розвитку місцевості. Важливим є перетворення об’єктів спадщини на атракції, що стануть причиною приїзду у цю місцевість. Також варто не забувати і про раціональне використання ресурсів для збереження їх майбутньому поколінню», — впевнена співзасновниця ГО «Асоціація культурних ініціатив» та співорганізаторка літньої школи Христина Кундира.

Співзасновниці «Асоціації культурних ініціатив» Катерина Плечій та Христина Кундира (фото «АКІ»)

Літню школу зі збереження культурної спадщини у Жовкві планують зробити щорічною. А тим часом «Асоціація культурних ініціатив» отримала підтримку фондів на реалізацію ще двох мистецьких проектів у місті цього року.

* усі фото Орисі Шиян