«За радянських часів не було такого вандалізму»

У 2019 році минає 110 років, як відомі українські художники Модест Сосенко та Юліан Буцманюк під патронатом митрополита Андрея Шептицького виконали стінопис церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Славському на Львівщині. Але нещодавно під час самовільного ремонту, ініційованого парафіянами і парохом церкви, усі стінописи знищили.

Попри резонанс цієї справи, втручання мистецтвознавців, представників влади, церкви та порушення прокуратурою кримінального провадження, роботи у церкві, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення, досі не припинили і ніхто не контролює те, який ремонт там роблять.

У 2019 році минає 110 років, відколи Сосенко та Буцманюк виконали стінописи у церкві Славського (фото з сайту РІСУ)

Після того, як 15 травня, парафіяни збили усі розписи церкви, їх просто скинули на купу на подвір'ї. Наступного дня львівські мистецтвознавці та реставратори поїхали до Славська, щоб зібрати і дослідити рештки розписів. Про те, що вони виявили, вони розповіли у четвер, 6 червня, в приміщенні Львівської обласної організації Товариства охорони пам'яток.

«Там немає розписів ніякого Сосенка!»

Про те, що у церкві Славського збираються робити ремонт, львівські митці дізнались від місцевих мешканців ще тоді, коли там встановили риштування. Художниця-реставраторка Ірина Гірна спілкувалась із настоятелем церкви о. Андрієм Петришиним телефоном, намагаючись застерегти від продовження самовільних робіт.

«Я намагалась пояснити священикові, що оскільки розписи є під низом, їх можна відновити і для цього є дуже багато реставраційних засобів. Отець мені відповів: "Ми нічого збивати не будемо, ми – не ідіоти". А коли я сказала про реставрацію, він кинув трубку», – розповіла вона.

Розписи Сосенка замалювали у радянський час, не порушуючи композиції (фото з Facebook-сторінки «Ганьба славським іконоборцям»)

Після цього до церкви виїхала комісія, до складу якої увійшли керівник ЛОО Товариства охорони пам’яток Андрій Салюк, юрист відділу охорони історичних пам’яток ЛОДА Роман Книш, художники-реставратори Андрій Почеква та Борис Іванців, мистецтвознавця Ірина Гах та керівник відділу охорони історичних пам’яток Самбірсько-Дрогобицької єпархії о. Михайло Олійник.

Усі вони намагались пояснити настоятелю церкви, що збивати стінописи не можна, адже вони мають велику мистецьку та культурну цінність. Однак священик не слухав і їх.

«Отець Андрій Петришин наполягав: «Там немає розписів ніякого Сосенка, там були якісь розписи Бацманюка [насправді художника звали Юліан Буцманюк, – ред.], – це я цитую, – і вони всі після війни були втрачені, там все збито і то є нові розписи"», – розповів Андрій Салюк.

Розписи збили і винесли на подвір'я, як будівельне сміття (фото Ірини Гірної)

Також члени комісії намагались вручити о. Андрієві Петришину припис щодо припинення робіт у церкві. Але він відмовився його взяти, тому припис передали голові Сколівської ОТГ Володимиру Безі. А вже через два дні, 15 травня, стінописи таки збили і викинули як будівельне сміття.

«Всі найцінніші орнаменти були викинуті в першу чергу, тобто вони залишалися внизу цієї купи»

Наступного дня до Славська поїхала сама Ірина Гірна та ще кілька реставраторів, щоб врятувати хоч якісь залишки розписів. За її словами, парафіяни поводились дуже агресивно і лише після розмови із владикою Самбірсько-Дрогобицьким о. Григорієм (Комаром) реставраторів погодились пустити до церкви.

«Оцінювати не було що, бо розписи були повністю збиті і такого стану я ще не бачила. Це виглядало так, ніби ми зайшли в печеру, а не церкву – винесено було все, двері демонтовані. Виглядало, що збивали все похапцем. Багато штукатурки просто залишилось ще на стінах. Їм було важливо збити самі розписи, щоб не було приводу для розмов про реставрацію», – розповіла реставраторка.

Після цього реставратори попросили дозволу оглянути ту купу «сміття», на яку скинули збиті стінописи. Вони сподівалися врятувати хоч якісь фрагменти і дослідити їх. Але всі найцінніші лики збивали першими, тому вони, за словами Ірини Гірної, були в самому низу цієї купи, а люди робили все, щоб реставратори просто не мали що рятувати.

Реставраторка Ірина Гірна намагалась відшукати фрагменти стінопису (фото Ірини Гірної)

«Мешканці Славського були дуже агресивно налаштовані і те, що нам вдалося зібрати за якихось 10-15 хв під тиском громади, ми забрали з собою. Зі мною було ще двоє реставраторів і декому з них більші фрагменти розписів просто вибивали з рук. Я кілька фрагментів заховала в пакеті і мешканці просто не наважились у мене їх забрати. Мені не вдалось віднайти лики, я знайшла лише фрагменти орнаментів і крил янголів, – розповіла реставраторка. – Відібрала найбільші шматки, які вдалося знайти, а, щоб ви розуміли, їх навмисно розбивали на дуже дрібні фрагменти. Мабуть боялися, що ми їх складемо до купи, як мозаїку».

«Всі ці речі були замальовані в радянський час. Тобто їх зберегли і приховали свіжішим живописом»

Ірина Гірна привезла до Львова кілька фрагментів і детально дослідила їх. Висновок – увесь розпис був автентичний і підлягав реставрації. Перемалювання було зроблено так, що його легко можна було зняти.

Фрагменти стінописів із церкви Славського (фото Богдана Зятика)

Як свідчать дослідження, церква Успіння Пресвятої Богородиці у Славському справді постраждала під час Другої світової війни – тоді був пошкоджений верх її центрального купола і саме там розписи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка були втрачені. Але увесь інший стінопис був автентичний і замальований у радянський період так, щоб його можна було відновити.

«За радянських часів не було такого вандалізму, не було отак знищено жодного розпису, церкви були просто поверху перемальовані і ми кожного року маємо свідчення того, що відкриваються автентичні розписи. Велика частина цих храмів збудовані на початку ХХ століття і розписані українськими мотивами – ангели із синьо-жовтими крилами, греко-католицькі святі та інші знаки української символіки – тризуби, калина. І всі ці речі були замальовані в радянський час. Тобто їх зберегли і приховали свіжішим живописом, який можна зняти. Ми постійно знімаємо перемалювання і відшукуємо авторів», – каже Ірина Гірна.

У радянський час стінописи замалювали, майже не порушуючи композиції (фото Тетяни Казанцевої)

За словами Андрія Салюка, саме у такий спосіб радянські художники приховували подібні цінні розписи у багатьох інших церквах. «Дуже часто ці перемалювання були зроблені для того, щоб зберегти ті розписи з тризубами і синьо-жовтими прапорами на радянський період з надією, що колись хтось їх розчистить. Тобто це була така форма їх збереження для майбутніх поколінь. Це перемалювання навіть технологічно правильно робили, щоб потім його легко було зняти», – сказав Андрій Салюк.

«Ці стінописи пережили дві війни, радянську владу, але їх знищили в їхній ювілей вже в незалежній Україні руками десятка людей»

За словами мистецтвознавці Ірини Гах, те, що сталося у Славському – просто непоправна втрата для всієї України, тому, на її думку, питання збереження пам’яток є питанням національної безпеки.

«Ці розписи цінні не лише тим, що їх зробили імениті художники, які навчалися у найкращих закладах Європи, а й тому що це частина нашої історії і творились вони під патронатом митрополита Андрея Шептицього. Модест Сосенко був одним з улюблених художників митрополита, – пояснює вона, – Цього року мало виповнитись 110 років, як була розписана ця церква. І ці розписи пережили дві війни (Друга світова війна трішки її пошкодила, але не знищила), радянську владу, але їх знищили в їх 110-річний ювілей вже в незалежній Україні руками десятка людей.

Окрім розписів Сосенка і Буцманюка, у церкві Славського знищили усю автентичну плитку із фабрики Івана Левинського (фото Тетяни Казанцевої)

Мистецтвознавці стверджують, що лише за дуже приблизними оцінками вартість втраченого стінопису становить мільйони а, може, і десятки мільйонів доларів.

«Не так давно одну з картин Буцманюка розміром 30х30 см за кордоном придбав один меценат за 1000 доларів та передав її в один з львівських музеїв. Тобто картина розміром 1 м² коштує десь 10 тис. доларів. А розпис церкви – це десь 1000 м². Якщо ми помножимо, то будемо мати таку брутальну оцінку матеріальної вартості тих розписів. Але це ще й втрата культурної спадщини, яка насправді ще цінніша», – вважає Андрій Салюк.

Церква у Славському була збудована у 1901 році і є пам'яткою архітектури місцевого значення (фото Сергія Леонова)

Тому митці закликають більше не допускати подібних помилок в інших церквах, які мають статус пам’ятки архітектури, тобто там ні в якому разі не можна проводити самовільних ремонтів без попереднього дослідження.

«Минулого року в одній з церков біля Львова зняли перемалювання і під ними був автентичний розпис із зображенням Володимира Великого з тризубом. І він збережений. Насправді такі речі масові і я звертаюсь до парафій: у вас на стінах просто безцінні скарби – не знищуйте їх», – підсумувала Ірина Гірна.