Дорогі друзі, закінчується 2025 рік. Яким цей рік був для Львова і для львів'ян, про Україну у війні спілкуємося сьогодні із міським головою Львова Андрієм Садовим.
«Я на себе приймаю великий удар»
Я хотів би почати нашу розмову із питання про атмосферу свята. Чи є у вас відчуття свята, бо у Львові зараз багато вертепів, колядників, звіздарі ходять. Все це яскраво виглядає, водночас в нас триває війна, тривають прощання із захисниками. І взагалі в країні ситуація непроста у зв'язку з обстрілами, атаками. До Львова часто приїжджають для того, щоб відчути цей дух різдвяних свят. У вас особисто є відчуття свята?
В мене нема. Я навіть цього року чи не перший раз не записував різдвяне звернення, бо на душі важко. Навіть вишиту сорочку одягнув тільки, коли до мами пішов на святу вечерю. Є одна лінія, ти просто робиш свою роботу. Але, звичайно, я повинен все робити для того, щоби наші військові, хлопці і дівчата, які приїжджають до Львова у відпустку, їхні рідні мали відчуття хоча б затишку на тих декілька днів, поки вони є тут. Тому просто робимо свою роботу.
Днями я був у Харкові і Києві, коли шахеди бомбили місто. І в столиці півмільйона людей сидить без тепла. Зараз енергетики працюють, щоб це виправити. І я собі подумав: з одного боку довгий шлях 1000 км до Харкова, з другого боку – добре, що в нас така велика країна, що ми маємо ресурси, щоб протистояти ворогу. Ви регулярно їздите на схід і нещодавно були. Я хотів би запитати вас про враження від цих поїздок. Чому це вам потрібно, як то кажуть, волочитися в цю далеку дорогу і з чим ви їдете до наших захисників?
Останні два тижні я два рази був. Це Харківщина, Сумщина і на Донеччині – Слов'янськ, Краматорськ. По-перше, це мій обов'язок. І регулярно я, мої заступники, депутати їдемо, привозимо допомогу. У цьому році, якщо не помиляюсь, 1,1-1,2 млрд грн ми вже передали. Це дрони, антидронові системи. Все, що можливо, все, що просять, для мене це є пріоритет, для громади міста це є пріоритет. Тому, коли мешканці мають нарікання: «А от цю вулицю не зробили, там хідник не поправили, а чому там нічого не робиться?»… Знаєте, я коли спілкуюся з хлопцями і дівчатами, десь там в районі Слов'янська, вони мене розуміють. Я на себе приймаю великий удар. Це мій обов'язок, тому що сьогодні це є наш пріоритет: захистити державу і помогти нашим хлопцям і дівчатам.
А ви бачите, відчуваєте, що є трохи такий розрив між тими, хто далеко за 1000 км від фронту і думає дійсно про свій хідник, свою вулицю, чи почистили сніг, чи відремонтували дорожнє покриття, і між тими львів'янами, які там захищають нашу країну?
Так, я це бачу, наприклад, навіть, коли ми маємо сесії міської ради. От є частина депутатів, яка сьогодні воює, частина, яка постійно їздить, а є частина, яка боїться. Але вони найбільш активні, коли виступають, там такі полум'яні промови, що треба дбати про людей. Ти дивишся на це все і не сильно маєш бажання щось сказати. То такий час. Якщо ти занурений в реальність нашого життя і розумієш, що ми просто повинні вижити, як держава, то ти просто робиш свою роботу і не звертаєш увагу на це все. Тим більше, ви ж також бачите, що москалота збільшила кошти на пропаганду. І дуже часто я дивлюся, як наші корисні ідіоти перепощують всякі російські меседжі, які мають одну мету – розділити нас, посварити. Ти їм це говориш, але не завжди на це реагують. Але за що я гордий, що все-таки здорове ядро є. І навіть незважаючи на ці корупційні скандали, які сьогодні є в нашій державі, люди, як пружина, стиснулись і розуміють, що треба вистояти, що держава має функціонувати. Потім будемо робити розбір польотів. Зараз треба просто бути.
З одного боку от ми ніби говоримо про якісь такі речі, нюанси, коли люди забувають, що є війна і переключаються на побут, рутину, нарікають на щось, стогнуть. Це теж нормальна реакція. З іншого боку, не раз читаю в соцмережах і спілкуючись зі знайомими, друзями і з військовими з інших регіонів, всі відзначають, що у Львові пам'ятають про війну, пам'ятають, наприклад, про хвилину мовчання зранку, і кажуть, що багато де ближче до фронту цього нема. А у Львові є. У Львові триває системна робота над меморіалами, політикою пам'яті і так далі. Ви це визначили, я так розумію, як пріоритет в міській раді працювати із громадою, щоб пульс цієї війни відчувався, щоб про нього не забували.
А як про це можна забути, якщо в нас чи не кожного дня є похорони? І щодня я спілкуюся з родинами, висловлюю співчуття. Це єдине, що лишається. Оцей сурмач, який грає останню мелодію в пам'ять героя, оркестр, який виконує гімн нашої держави. Це дуже важливо. І приємно, що ми приймаємо зараз колег з інших міст, які записують, що ми робимо, як ми робимо, і вони в себе також починають гідно вшановувати героїв. Напевно, всі гідно вшановують, але питання глибини. Хто й наскільки розуміє оцю останню мить. В адміністрації міського голови половина робочого часу йде на спілкування з родинами наших героїв – тих, хто загинув, хто перебуває в полоні. Це наш обов'язок сьогодні.
Якщо предметно говорити про те, чим Львів допоміг нашим силам оборони, які конкретно найважливіші речі були за цей рік зроблені? Що б ви виокремили, на чому наголосили?
Ми почали цей рік з великого спільного збору з «Повернись живим», з Тарасом Чмутом (керівник фонду – ред.). Ми, здається, зібрали разом до 200 млн грн. Навіть міномети, тому що ми, як місто, не маємо право їх купити, а вони, як фонд, мають право купити. Дуже багато машин, дуже багато соціальних засобів, дронів. А завершуємо ми спільною акцією з фондом Сергія Притули. Ми не перераховуємо гроші Притулі. Ми купуємо на виділені громадою міста 50 млн грн антидронові перехоплювачі і передаємо їх нашим бригадам – і для 80-ки, і для 45-ї бригади. З одного боку ми закручуємо світовий маховик, тому що вони збирають мільярд і наших 50 млн тут є важливі. З іншого боку, це вже отримали наші хлопці і дівчата на передовій. Коли я їздив минулого понеділка, потім тиждень перед тим, то якраз я це все передав. І вони щасливі, тому що «Вау, так швидко, ви тільки сказали, вже привезли». А ми не маємо часу на роздуми, вам треба це вже, так вже й робимо.
«Мені сказали: “Андрію, не лізь туди, бо закінчиш погано”»
Гаряча тема цього року – це виробництво до зброї в Україні. Багато говорять про свої ракети і дрони. Все це називається модним терміном Miltech – Military Technologies. Якщо таке виробництво організовувати і розташовувати, то подалі від фронту. Львівщина і Львів є перспективним регіоном для того, щоб все це налагодити тут. Я не прошу вас якісь державні таємниці розголошувати, але наскільки ця галузь, на вашу думку вже в нас в добрих темпах розвивається, наскільки вона є перспективною, що ми вже вміємо робити з того, що ви знаєте і що ми можемо запропонувати нашому війську?
Хочу зафіксувати: на території міста Львова немає сьогодні оборонних виробництв. Крапка. Щоб всі мене добре почули. Так, є РНД, думальні процеси з точки зору проєктування, але виробництво робиться за межами міста в безпечних локаціях. І цей спектр є надзвичайно великий. Якщо окремо представити продукцію з нашим корінням, то я не думаю, що є якась країна світу, яка має щось крутіше в плані дронової або антидронової складової. Це сьогодні міняє світ. Ви повинні бути готові що за якийсь час 1000 дронів або 10 тис. дронів одночасно зможуть атакувати той чи інший об'єкт. Ми повинні бути готові мати протидію і ми повинні мати технології, які будуть уражати ворога. Тому що ми зараз живемо в такий час, коли ведуться перемовини, Зеленський їздив до Трампа, Трамп, можливо, у 2026 році приїде в Україну. Ми повинні зрозуміти, що Росія завжди була, є і буде загрозою для існування України. Є одна передумова: якщо Росію розділити на 25 незалежних країн, тоді ця загроза зникне. Тому угоди, гарантії – це все папір. Ми просто повинні собі закласти, що так сталося, от ми так живемо. Той самий Ізраїль теж має непросту ситуацію, він з тим живе.
Якщо ми перебудуємо себе зсередини і використаємо Львів як пілотний майданчик, то зможемо робити дуже багато речей – і в мілітарному вимірі, і в думальних процесах, і в реабілітації, загалом у різних моделях господарювання. А потім передавати цей досвід іншим громадам. Якщо ми активізуємо це в масштабі країни, тоді будемо сильними – нас просто не будуть рухати, штурхати й атакувати. От ви ж, коли протягом останніх чотирьох років їздили на схід, напевно бачили, що ще до повномасштабної війни 2022 року Росія масово все там розграбувала. А тепер ми бачимо значну частину нашої держави пограбованою і розбомбленою.
Зараз ще ті корупційні скандали. Тому треба зціпити зуби, кулаки і кожному робити свою роботу там, де ти можеш, як ти можеш. Ми колись мали ідею збудувати у Львові патронний завод, враховуючи, що в нас в державі його нема. Я на цю тему говорив з людьми, які в державі ухвалюють рішення. І мені сказали: «Андрію, не лізь туди, бо закінчиш погано. Не будь в конкуренції з державою. Помагай приватному бізнесу».
Тобто це рівень вище. Цим займається Укроборонпром, уряд, Банкова.
Я не хочу навіть на ці теми багато говорити, тому що не потрібно. Колись більше розкажу.
Тому що потоки грошові великі?
Конкуренція, потоки, різні речі. Тому ми сконцентрувались на тому, що помагаємо приватному бізнесу. Місто дає гранти до 2 млн грн на інновації для розробників мілітарної продукції. Йдеться про дрони, антидронові системи. Потім ми дуже багато тої продукції купуємо, запускаємо економіку і передаємо це на фронт. Також даємо гранти для ветеранського бізнесу. Хтось отримав важкі поранення, чи чоловік загинув на війні, дружина відкриває пекарню, хтось відкриває магазинчик, хтось вареники морожені продає, хтось песиків-котиків лікує, клініку якусь робить. Декілька сотень людей вже отримали такі гранти. Я бачу в цьому нашу велику задачу – помагати їм у всіх сферах життя.
«Скільки поліклінік було, стільки й залишається, але вони отримують нове дихання»
Ви згадали про напрямки роботи з ветеранами, інтеграції ветеранів. Флагманським проєктом, завдяки якому Львів знають і в Україні, і за межами України, це екосистема Unbroken, реабілітація, лікування ветеранів, в тому числі інтеграція в суспільство після реабілітації. Як взагалі ця екосистема далі росте, розвивається? Бо я чув, що є університет Unbroken. Що це за інституція, для чого вона створена? І що за цей рік вдалося в цьому напрямку зробити?
Ми вже прийняли у нашій муніципальній лікарні понад 25 тис. поранених. Це й діти, й дорослі. Кожного дня ми приймаємо наших воїнів. Якщо ми спочатку мислили тільки про те, щоб надати якісну допомогу, коли приходить евакуаційний поїзд, привозять поранених, відбуваються операції, то потім ми автоматично вийшли на реабілітацію. Треба робити реабілітацію. Відкрили великі відділення реабілітації в різних локаціях.
Потім питання протезування. Ми з нуля сьогодні вибудували центр протезування, робимо 1000 протезів у рік. Це наш продукт, він прекрасно працює. І ми вчимо інші громади. Цього року відкрили центр людей, які пережили тортури і полон. Кожен, хто пройшов війну, має посттравматичний синдром. І цивільні також. Тому є питання ментальної підтримки. Є питання підготовки кадрів. Будь-яка тема, яку би я не зараз не розкривав, впирається в кадри. Нам потрібні нові медики. Подивімося на наші вищі навчальні заклади з будь-якого профілю. Чотири роки війна, перед тим два роки ковід. Дуже багато студентів провчилися місяць-два. Все інше – онлайн. Вони отримують диплом і потім ідуть надавати ту чи іншу послугу. І ми зрозуміли, що маючи сьогодні висококласних спеціалістів, маючи сьогодні дуже круту техніку і обладнання, ми повинні самі на цьому ринку бути присутніми, тому ми заснували Unbroken University. Це медична школа, для післядипломної освіти медиків. Тобто ми не ліземо у вищу школу, в нас післядипломна освіта. Нам потрібні фахівці. І друга школа – це школа муніципального лідерства, це навчальні програми з різних напрямків, починаючи від resilience, тобто виживати в будь-яких умовах, питання освіти, питання економіки, екології, архітектури. На останню освітню резиденцію записалося 170 людей, ми відібрали 16. Попит неймовірний. Тому що, по-перше, ми не можемо всіх прийняти, а по-друге, ми приймаємо тих, хто готовий приїжджати і пахати, а не просто приїхати до Львова на тиждень.
Сьогодні дуже красиво себе розкрила мистецька частина. Багато хлопців, дівчат, які втратили кінцівки, йдуть на хороший концерт, під час якого пропадають фантомні болі. Які медикаменти можуть тут бути корисними? Дуже часто люди, які мають складні травми, в них в голові бувають дурні думки, але коли ми їх вчимо, наприклад, писати п'єси, коли приїжджає Любко Дереш і вчить наших ветеранів писати твори. І вони пишуть, ставлять вистави, беруть участь як герої. І весь зал їм аплодує. І в хлопців, і дівчат відкривається новий талант. Вони ніколи раніше тим не займалися.
Зараз ми відкриваємо центр для навчання гри на музичних інструментах для наших ветеранів: гітара, сопілка, акордеон, фортепіано. Багато з них мають мрію життя, ми це їм даємо. Я вже мовчу про ліпнину. Ми зараз перебудовуємо наш простір на Шимзерів. Це буде великий артпростір, де можна буде шести-семиметрові скульптури ліпити. Ветерани малюють, навчаються ткацтва. Тобто люди в собі відкривають таланти. В нас є один поранений, який взагалі втратив зір. Він з глини виліплює такі речі, що професійні митці дивуються. Він має цей талант в собі. І цей талант для нього, як нова зірка, що його веде. І це наше завдання відпрацювати всі ці техніки і потім передавати їх для інших громад щодо питань реабілітації, соціального житла.
Якщо ви заїдете в соціальне житло, яке ми збудували для поранених, це чотиризірковий готель. До кінця наступного року вже буде готовий весь комплекс на 700 людей. Є ще питання доступності. Багато власників кафе й ресторанів цього не розуміють. Я їм кажу: «Хлопці, дівчата, до вас заїде герой на кріслі колісному». Вони відповідають: «Ну так, ми допоможемо йому заїхати». Я кажу: «По-перше, не треба йому допомагати – він має заїхати сам». Далі питаю: «А якщо він захоче в туалет?» А вони: «Ви розумієте, в нас маленьке приміщення». Я кажу: «То, може, замість одного столика зробити ширшу кабінку?» Вони відповідають: «Ну так, це гроші». А я кажу: «Ви розумієте, що якщо він, наприклад, прийде з дівчиною, а ви відмовите йому в туалеті, у нього може бути емоційний зрив? Ви можете спрогнозувати, як він себе поведе? А якщо він, наприклад, має із собою зброю?».
Тобто ми повинні себе перебудувати, подивитися на світ очима наших співгромадян. Простий приклад: сьогодні 58 тис. львів’ян є на фронті. А враховуючи тих, що вже вернулися, тому що хтось поранення отримав, хтось через здоров'я, і ті, що зараз підуть ми будемо мати орієнтовно спільноту 100 тис. людей, яка з 22-го року пройшла зону бойових дій, плюс члени їхніх родин. Це фактично половина громади.
Була днями така історія біля нового ЦУМу, коли ветеран, якого скерували на перевірку зору, не зміг туди заїхати, бо там всюди сходинки і нема пандуса. І це не центр міста, це радянська будівля, не пристосована для таких людей. Радянський Союз взагалі про це не думав, це так званий совєтський модернізм. Але це кричущий випадок, це соцмережами розлітається, це створює певний імідж міста. Хоча це може бути один випадок.
От я вам скажу, на площі Ринок є ратуша, вона є доступною. І в Ратуші є туалет для людей з мобільністю. Ми відкрили також туалет для людей на кріслах колісних на проспекті Свободи. А бізнес, який є навколо, поки що не сильно (включається в цей процес – ред.) Згідно із законом ми не можемо їх оштрафувати. Ми з ними проводимо роз'яснювальні роботи. Ми довго працювали з готелем «Леополіс», вони там зробили в себе... І тут важливо, щоби вся громада нашого міста, всі українці зрозуміли, що це нова реальність. Ми повинні бути готові до цієї реальності. Тому ми працюємо, можливо, більше, ніж інші, тому що Львів, можливо, є більш безпечний, але ми розуміємо відповідальність, яка на нас лежить і в плані реабілітації, і в плані Unbroken University, і в плані доступності. Ми зобов'язані це робити.
Трохи ще про зміни в медицині поговоримо. Реформа поліклінік зі скрипом і дебатами відбувалася на сесіях міської ради. Деякі депутати мали критичні оцінки цього питання. Для вас це питання було очевидно важливим. Я бачив, як ви виступали на цю тему, які аргументи звучали. Чому це важливо? І як вдалося, зрештою, переконати депутатський корпус тих, хто мав сумніви, проголосувати за?
Перш за все, прикладом є поліклініка на Мазепи. І, напевно, львів'яни пам'ятають, в якому стані вона була чотири роки тому. Це було приміщення непристосоване до реалій сьогоднішнього часу. Зараз там є реабілітація, є поверхи поліклініки, все відремонтовано. Мешканці задоволені, лікарі задоволені, хлопці і дівчата туди приходять на реабілітацію. На моє переконання, кожна будівля поліклініки має бути повністю перебудована з погляду комфорту для мешканців. Щоб лікарі себе комфортно почували. І в кожній поліклініці має бути поверх-два реабілітації. Ми говоримо про львів'ян, які потребують реабілітації і не можна узалежнювати їх тільки від локації – Святого Пантелеймона на Миколайчука, чи від колишньої 8-ї лікарні, сьогодні лікарні Святого Луки, на Новому Львові. Кожна поліклініка має бути свого роду якісним діагностичним центром і центром реабілітації.
Якщо треба надати ургентну допомогу, робити втручання, тоді ти їдеш і робиш складну операцію. А невеликі втручання можна буде робити в кожному приміщенні поліклініки. Тобто скільки поліклінік було, стільки їх і залишається, вони всі є, але вони отримують нове дихання. Тим більше, зараз всі поліклініки є сконцентровані в першому і другому ТМО, де дуже сильні керівники – Олег Самчук і Василь Трунквальтер. Є Андрій Миськів, який зараз в департаменті буде відповідати безпосередньо за медицину. Це надскладні зміни, які потребують від нас великого часу, зусиль, але я бачу результат. От хто хоче зрозуміти, як це все буде працювати, поїдьте, будь ласка, на Мазепи, подивіться, як працює поліклініка сьогодні в складі ТМО, і можете порівняти, як воно було, як зараз є.
«Якщо в інших містах депутатів задавили, затиснули і вони проголосували, то в нас йде процес дозрівання»
Ви дуже доступно пояснили, чому ці зміни потрібні. А які аргументи були в супротивників такого рішення? Бо я бачу, спротив був доволі тривалий, такий впертий. Що вам казали? Чому частина депутатів не хотіла за це голосувати?
Я не можу цього зрозуміти. Я сам запитував: чому? А мені відповідають: «Ми не розуміємо, навіщо вам це потрібно». Я кажу: «Ти зрозумій, друже, що 100 тис. людей потребуватимуть реабілітації. Плюс тато, брат, знайомий: хтось переніс інсульт, хтось – інфаркт. Де вони проходитимуть реабілітацію? Куди їм іти? Вести в приватний центр за гроші? Якщо ми можемо зробити це в існуючій поліклініці – просто перерозподілити функції, віддати один-два поверхи під реабілітацію. Це ж простіше, біля дому». А мені кажуть: «Ну так. А може, ви хочете це продати?». Я відповідаю: «Слухай, ми не продали жодної медичної установи і жодного квадратного метра. Ми лише докуповуємо, добудовуємо й ремонтуємо, бо розуміємо: це важливо». Ну, добре. Проголосували. Розумієш, ну, це наше життя. Хто їздить на схід, хто спілкується з хлопцями, дівчатами, той нормально. Хто сидить вдома в фейсбуках і тільки читає всякі бздури, ну, той має іншу думку.
Я думав, що за роки повномасштабної війни містечкові внутрішні протистояння між депутатськими групами і міським головою відійшли на задній план. Була кризова ситуація із сміттєпереробним заводом. Я бачив, що і мер, і депутатський корпус виступали з одних позицій, в інтересах міста. І раптом тут якийсь конфліктик, якісь тертя.
Якщо порівнювати функціонування Львівської міської ради і функціонування інших міських рад в Україні, то скажу чесно, що у всіх питаннях ми знаходимо консенсус. Тільки ми це робимо демократично. Якщо, можливо, в інших містах задавили, затиснули, вони проголосували, то в нас йде процес дозрівання. Хтось з депутатів дозріває швидко, хтось потребує більше часу. Це залежить від середовища, від атмосфери, від освіти. Але в кінцевому результаті всі важливі для міста рішення голосують. Тому мені гріх нарікати. Часу, звичайно, шкода.
Ви не можете словами класика гаркнути до одного з депутатів: «Ти кнопка і голосуй».
Ні. То є Львів. В нас є інший досвід життя.
Тоді запитаю у вас про діалоги, контакти, співпрацю з мерами інших міст. У Львові був колишній мер Херсона пан Миколаєнко. Легендарна людина. Ви бачилися з ним. Для вас це приклад чого, яке враження справляє ця людина на вас?
Я щасливий, що будучи мером, він оцей стержень в собі залишив, навіть у полоні. Тому що його могли обміняти ще раніше. Але він наполягав, щоб спочатку обмінювали інших, а його в кінці. Це гідно. Ми з ним домовилися про реабілітацію мешканців Херсона в Unbroken. У нас хороші контакти між нашим головним лікарем та їхнім головним лікарем. Володимир Миколаєнко сьогодні, не маючи жодного статусу, будучи просто людиною, яка пройшла полон, далі виконує функцію лідера громади і допомагає, зі мною зідзвонюється час до часу. Це правильно. Якщо говорити про міських голів, ми не так часто зустрічаємося. Тому що у кожного є дуже багато роботи, але коли я кудись їду, я завжди телефоную і ми зустрічаємося.
З ким були такі зустрічі за цей рік?
І Філатов, і Терехов, і Марцінків. Насправді зі всіма людські відносини хороші. Нема часу посидіти, поговорити. От коли відбувається там конгрес регіональних влад, то ми там разом всі збираємося. Мав бути в кінці 2025 року, але перенесли. А так, щоб десь поїхати, поговорити, випити кави, як це було до повномасштабної війни, ні, на це часу немає, люди зайняті. Я їх зайвий раз не турбую. Буча, до речі, входить також в нашу велику систему людності Unbroken, як Unbroken Cities. Ви ж знаєте, що ми з мерами Манчестера, Ліверпуля, Осло, Софії, Тімішоари, Канн, створили мережу Unbroken Cities до якої входять 16 міст. І от Буча також є в цій мережі, будемо долучати інші міста. Чому? Ви не повірите, але наші колеги з Європи взагалі не розуміють, що робиться в країні, яка веде війну. В них є фантазії, що в них є збройні сили, які все захистять, все зроблять. А насправді в Україні громади показали в критичний момент свою живучість і свою максимальну залученість. Тому, наприклад, є мери, які приїжджають з інших країн і активно працюють з нами. А є ті, які бояться, які навіть до кордону під'їхати. Тому ми будемо мати в лютому таку резиденцію Resilience для спеціалістів з європейських міст і будемо показувати їм, що таке укриття, що таке тривоги, як ліквідовувати наслідки. І попит дуже великий. Ось те, що ми сьогодні можемо дати іншим містам – це вміння і досвід виживати в надскладних умовах, жити, і навіть показувати приклади розвитку.
Яке ваше ставлення до подій навколо мера Одеси? У нього нібито виявили російське громадянство, але водночас докази від Служби безпеки були непереконливі. Виявили, що той документ, який був опублікований, несправжній. Є низка обвинувачень. По суті мер відсторонений від своїх обов'язків. В нас за повномасштабну війну було кілька випадків, коли міських голів відстороняли.
Мені жоден з цих випадків не подобається, тому що це неправильно. За мера голосують сотні тисяч людей. І ці рішення про відсторонення прийняті, чіпляючись за якусь кому в законі. Стосовно одеського міського голови. Я переконаний, що він в суді знайде істину. Про його російський паспорт ми чули років 10. Після цього його двічі обирали міським головою. Натомість є десятки, сотні політиків чи, наприклад, представників судової гілки влади, чи їхні родичі, чи силовики, які мають паспорти і чомусь ніхто їх не рухає, вони нормально собі працюють. Це дуже недобре для держави, яка перебуває у війні. Якщо є факти злочинної діяльності тої чи іншої особи – жорстко, без дискусій. Я це підтримую. А відсторонити мера, чіпляючись за норму…
У мене ніколи з Трухановим не було і не є дружні відносини. Ми з ним в житті спілкувались може, два-три рази. Але його громада обирала. Спитайте громади. По-різному до нього можна ставитись. У нас буде дуже багато одкровень, коли настане більш спокійний час. Хоча, вертаючись до початку нашої з вами розмови, поки Росію не розділити на 25 частин, в нас такого часу розслабитися не буде.
«Вчителів треба любити грошима, крапка»
Хотів би вже до кінця гуманітарну сферу у Львові з вами обговорити. Запитаю вас про освіту, тому що тут теж дуже важливі кадри. Чим мотивувати вчителів, педагогів? Це велике питання. От я погуглив і мені видало, що середня зарплата в категорії «освіта і наука» у Львові 21 тис. грн. Це достатньо для нормального життя в нашому місті?
Якщо говорити про ректора – недостатня. Моя відповідальність – це середня школа і зарплата, з якої починає вчитель – це 10, 11, 12 тисяч. Вибачте мене, але 200 або 250 доларів зарплати людини, якій ми віддаємо наших дітей, це неправильно. На мою думку, заробітна платня вчителя має бути орієнтовно 35 тис. грн. 100 років назад було таке правило на Галичині, що заробітна платня вчителя дорівнювала 976 кг хліба. Десь так і є зараз еквівалентно 35 тисячам гривень. І це є мірило справедливості. От від заробітної платні вчителя треба вираховувати заробітну платню судді, прокурора, митника, міністра, мера і так далі. От тоді є повага. Тому що єдиний фінансовий важіль, який може змінити ситуацію в країні, це є освіта, це навчання людей. І ми сьогодні цьому приділяємо надзвичайно велику увагу і кращі вчителі в школах міста Львова мають оцю зарплату. Тобто додаткову оплату від громади.
Скільки таких кращих вчителів?
У кожній школі 15-20. Є питання: а як ви їх обираєте? Якщо би їх обирав департамент освіти чи вчителі школи, був би скандал. Обирають діти. Ми проводили одномоментне опитування дітей, враховуючи електронні носії, і діти самі обрали вчителів, які надихають. І до цього не будеш мати зауваження. Я потім питав Андрія Закалюка (директора департаменту освіти та культури Львівської міської ради – ред.): «От ви ж аналізували, напевно, кого обрали діти, і ви знаєте?». Він каже: «Попадання було 99,9%». І у 2026 році буде знов голосування. І ви бачите, яка зараз конкуренція між вчителями, тому що ти можеш отримати доплату 20 тис. грн. Я вважаю, що вчитель, який горить, віддає себе, має мати гідну зарплату. І я вірю, що такою буде зарплата вчителя в Україні, тому що всі ці розмови про важливість освіти, про любов до освітян, треба прикріплювати чи підкріплювати грошима. Вчителів треба любити грошима, крапка.
Саме 2026 рік у Львові буде роком дошкілля. Що це за рішення міської влади? В чому воно полягає? І яка в нас ситуація з садочками зараз?
По-перше, ми піднімаємо зарплату для всіх, хто працює в дошкіллі, мінімум на 20-30%. Плюс ми активно хочемо попрацювати щодо інфраструктури. Тому що ми в садочках вчимо дітей вчитися. І якщо оця ланка не активована, то потім є проблеми. Тому ми вирішили приділити цьому особливу увагу наступного року. І я думаю, що ми вийдемо на дуже цікаві рішення і в плані матеріального забезпечення, і в плані кращих умов для тих самих дітей. В нас немає зараз там критичної ситуації. Є райони, де є недобір, є райони, де треба трошки додати місць.
Кілька років тому у Львові був такий постійний фон в соцмережах, що садочки переповнені, місто забудовується, садочків нема. Зараз цього немає. А чому немає на вашу думку?
По-перше, збалансувалася ситуація. По-друге, чесно вам скажу, народжуваність впала. Хоча цей рік – це перший рік, коли в нас більше дітей, ніж було у 22-му році. Тобто динаміка є позитивна. Багато людей приїхало до Львова з інших міст. Ми обраховуємо орієнтовно 150 тис. людей, які переїхали зі сходу і півдня України. І це не завжди люди, які потребують допомоги. Дуже часто це люди, які приїжджають сюди і мають високу заробітну платню. Це є цілі бізнеси, які сюди переїжджають. Ми маємо декілька позитивних прикладів, коли є виробництво в Харкові, а вони паралельно вибудовують виробництво у Львові. І фактично мають більшу стабільність, тому що, незважаючи на ті всі прильоти, все працює. Тому, вертаючись до освіти, це є галузь номер один. А щоб мати якісну освіту, треба мати якісне дошкілля. Тому в 2026 році ми глибше зануримося і розкажемо всім наші наступні кроки.
«Ми повинні бути готові, що кількість населення Львова буде зростати»
Питання до вас як до батька п’яти дітей. Чи турбує вас демографічна ситуація в Україні? Адже країна вже давно перебуває серед аутсайдерів Європи за народжуваністю, ще до повномасштабної війни, а тепер маємо й масштабний відтік молодих людей за кордон. Що ви про це думаєте і куди, на вашу думку, ми рухаємося?
В часі війни народжуваність не буде збільшуватися. Ви це прекрасно розумієте.
Але я тут відразу вас переб'ю. Я порахував за останні два роки кількість моїх знайомих і друзів, в яких народилася третя дитина. В мене третя дитина ще в 19-му році народилася. І я нарахував сім людей з кола мого спілкування в яких народилася третя дитина.
Це добре, що діти народжуються, але якщо хтось думає, що це є той чинник, який дає тобі гарантію від того, щоби не воювати, треба розслабитися. Тому що хочемо того, чи не хочемо, маючи поруч москалоту, ми повинні вміти захищати нашу державу і не сьогодні, не завтра, і я, і ви, і інші, ми будемо вимушені захищати нашу державу. Такий час, нема на то ради.
Хотів би вас запитати про те, як економіка в місті рухається, звідки гроші беруться на соціальні проєкти? От ви сказали про підприємства, які там в Харкові працюють, а резервні свої потужності у Львові будують. Я робив кілька інтерв'ю з львівськими забудовниками і є такий факт, коли люди купують запасну квартиру у Львові. У них є житло в Дніпрі, в Запоріжжі, ще десь, а вони купують другу квартиру у Львові. І є інформація, що Львів випередив Київ і за ціною квадратного метра, і за темпами здачі первинного житла. Ваше ставлення до цього – це плюс для міста, це навантаження для міста, як місто працює взагалі з питаннями забудови, розбудови?
Немає цього буму, який був до 22-го року, але галузь жива, вона розвивається. Справді багато квартир купують люди, які вирішили жити у Львові. Це чи військові, чи вчителі, які мають можливість купити через відповідні державні іпотечні програми. Хто виїхав за кордон, там заробив гроші, вертає сюди, хоче мати тут нерухомість.
Але поза тим колись була така формула, що якщо ти хочеш зрозуміти, наскільки місто розвивається, подивися, скільки є будівельних кранів. Це чіткий індикатор, місто живе чи ні. Позитивно можу відзначити тільки те, що якість будівництва зараз стала кращою. І в нас немає отих перепадів, які є в багатьох інших містах. Ми зараз стараємося максимально понижувати поверховість, щоб був комфорт. Ще раз наголошую, немає там буму.
Галузь живе, але в перспективі, якщо ситуація буде добре розвиватися, ми повинні бути готові, що кількість населення Львова буде зростати. І тут на перший план буде виходити питання транспортного сполучення. У Львові вулиці вузькі. Тому модернізація транспортної системи – це є можливість нам просто комфортно жити.
Так само як ми в наступному році починаємо роботи по вул. Миколайчука. Трамвайна колія, яка буде йти до нашого першого медичного об'єднання, яка має з'єднати Сихів через центр з вул. Миколайчука. Там є велика грантова підтримка французького уряду, плюс кошти Європейського банку реконструкції.
І там має бути реконструйована велика магістральна вулиця Мазепи.
Так, там є кошти Європейського інвестиційного банку. Тобто ми за бюджетні кошти не могли би цього робити. Але враховуючи, що Львів має довіру, то ми фактично за другу половину 2025 року ми мали у Львові два великих саміти. У цьому кабінеті були десятки міністрів. Це дає відомість Львову і Європа починає інвестувати кошти у Львів. Плюс оці дороги, про які ми говоримо, ми будемо їх будувати в наступному році, тому що є вже розуміння грошей, тендери проведені, роботи будуть зроблені. Плюс закінчився тендер і ми 2026 року вже побачимо перші 47-48 автобусів, які мають зайти у Львів. Плюс ви бачите, співпраця з німцями, швейцарцями, які дали нам дуже хороші трамваї після капітального ремонту. Тобто це все етапи, які дадуть оцей комфорт, який дуже потрібен для мешканців, тому що я вважаю, що ми не придумуємо ровера. Всі міста світу, вирішуючи транспортні проблеми, робили ухил в сторону громадського транспорту. А приватна машина – це в суботу-неділю поїхати десь за місто. Хто, наприклад, живе на Сихові, він не часто користується машиною, щоб доїхати в центр міста, якщо можна трамвайчиком нормально заїхати.
«Звертаюсь до забудовників: не влізайте в афери, бо потім будете мати велику біду»
Я ще от про забудову і висотність хотів вас запитати. Взагалі про забудову навколо Львова. Я коли був у Києві, хотів до свого близького родича заїхати. Він мешкає на18-му поверсі у якомусь новому ЖК. Світла нема, ліфт не працює. В них маленька дитина, треба спуститися в укриття, уявляєте? У нас нема таких ЖК на 18-28 поверхів, як у Києві, але є апетити забудовників. Я знаю, що є конфлікт з Сокільниками, коли біля аеропорту величезні площі хочуть забудувати житлом. Місто цьому протистоїть. Як ви вважаєте, чим це закінчиться, яка позиція міжнародного аеропорту Львів щодо цієї ситуації?
В мирний час це взагалі було би неможливо. Тому що вся державна машина була би сконцентрована і цього не допустили б. Враховуючи війну, деякі ділки почали махлювати документи і фактично розпаювали територію, яка є наближена до львівського летовища. А ще в радянські часи вся ця територія була зарезервована для того, щоби мати резерв для розвитку аеропорту. Щоб ви розуміли, аеропорт Хітроу за останні 100 років збільшився у 20 разів. І от на цій території, яка примикає до летовища у Сокільниках, має будуватися великий транспортний термінал. І натомість з'являється якась ідея генерального плану від Сокільників, який, звичайно, не погоджений ні Львівською міською радою, а ми маємо це робити, ні районною радою. І вже ділки ходять, щось там продають, шукають партнерів.
Тому я звертаюсь до всіх: не піддавайтесь на жодні провокації, не купуйте там ніякого житла. Звертаюсь до забудовників: не влізайте в афери, бо потім будете мати велику біду. Це територія, яка критично важлива для розвитку стратегічного напрямку. Це авіація і там буде цей напрямок реалізований. Ділки, які ввійшли в цей блуд, до кінця цього не розуміють. Вирощуйте мелісу, м'яту, щоб якось заспокоїти себе, але не бавтеся з державою, тому що 100 років назад – є річка, є й місто. Зараз в світі – є летовище і є місто. Я взагалі ще попрошу наші спеціальні служби перевірити, чи нема там ще якогось російського сліду. Тому що дуже легко заблокувати місто, просто взяти і вбити його перспективу до розвитку. Тому що куди сьогодні йдуть кошти? Туди, куди можна доїхати або долетіти. Чим швидша комунікація, тим більша можливість отримати якийсь зиск. А враховуючи, що сьогодні уряд Великої Британії, Європейський інвестиційний банк вибудовують Львів, як великий транспортний хаб і оці європейські колії, воно все зав'язується з летовищем. І потім це все має розходитися по місту і йти далі на Київ. Якщо ділки хочуть поламати цю європейську стратегію, ну, це глупо. Зуби собі вони там поламають.
У багатьох європейських містах є кілька аеропортів. У Лондоні не один Хітроу. І часто ці аеропорти виносять подалі за місто. Ваше ставлення до того, чи є в нас така перспектива? Бо хтось каже: «Біля Городка можна зробити аеропорт».
Неможливо. Можна відкривати ще один І це може з часом виникнути, але такої ідеї «давайте закриємо» і новий… Ну ви знаєте, це як от є там дерева, на дерева прилітають птахи. А давайте ми ці дерева зрубаємо, посадимо нові, вони будуть на нові прилітати. Такого ніколи не буде. Я не знаю прикладів в успішних містах, де би існуюче летовище закривали і відкривали нові. Це нереально.
А от стосовно запуску аеропортів, розмови точилися кілька років, розглядали там Львів, Ужгород, Бориспіль. Ні до чого це не дійшло. Чому не дійшло і чи є перспективи?
Є питання безпеки. Тут треба мати дуже жорстке політичне лідерство, тому що той ж самий Тель-Авів, там також є загроза. Але це летовище працює. Там інші заходи безпеки, ну і інша кількість Петріотів. На сьогодні у Львові це є, на превеликий жаль, для регулярних рейсів неможливо. Але якщо буде вікно можливостей, то я дуже би цього хотів, щоб і Львів, і Київ запрацювали.
Про міжнародну політику хотів би вас запитати. Ви згадали про два форуми за участі європейських міністрів у Львові. Водночас в нас зараз дуже гаряча тема, це так звані мирні перемовини. Президент літає за океан, проводить зустрічі з президентом США. Є багато питань до цього мирного плану з 20 пунктів. Зокрема, територіальне питання, які не можуть ніяк погодити зі зрозумілих причин. Є питання там визначення чисельності української армії. Як ви ставитесь до цього процесу, до цих пунктів, які були озвучені і чи бачите перспективу цих мирних перемовин?
Те, що перемовини тривають, це, напевно, добре. Бо гірше, коли їх немає. Те, що не можна розслаблятися, це аксіома, це не підлягає дискусіям. В мене позиція чітка, поки Росію не розділити на 25 незалежних держав, ми не будемо мати спокою. Ми будемо постійно перебувати в напрузі і нам треба просто з тим змиритися. Тому що, якщо навіть буде якийсь момент затишку, ви ж розумієте, що Росія вкине шалені гроші в пропаганду, щоби нищити нас зсередини. І я думаю, що ця мудрість, яка є сьогодні, має бути і надалі. Сьогодні нам треба зберегти державу. Тому що в минулому столітті, не маючи своєї держави, був вбитий кожен другий чоловік-українець і було вбита кожна третя українка. Ми не мали своєї держави. Сьогодні ми маємо свою державу. Так, є там 2000 націй, грубо кажучи, 200 країн, ми є цією країною. І нам треба це зберегти для наших дітей, для наших внуків. Так, це є важко, це є страшно. Дуже легко говорити, що «Все, завтра закінчиться війна». Ні. Я реаліст. Просто кожен має добре робити свою роботу.
Навіть, якщо ви подивитесь на Збройні сили, там, де є хороший керівник, там втрати мінімальні, там люди, які отримали поранення, отримують хорошу реабілітацію, там якісне забезпечення озброєнням, а де керівник є не дуже якісний, там є біда і там ідуть такі втрати.
Тому питання до головнокомандувача, до Збройних сил з своєї сторони просто переосмислити всю цю роботу. Тим більше зараз, коли армія перейшла на корпусну систему і все стає більш видимим, тому що ти бачиш, як який корпус працює. А враховуючи, що ми як місто співпрацюємо зі всіма – і з моряками, і з авіацією, з десантниками, то ми також бачимо, хто як себе вміє і якісно представити, якісно організовує роботу. Тому що у кожній поїздці ми спілкуємось з нашими хлопцями, дівчатами, з командирами. Тому я маю бути кращий, ви маєте бути кращий, кожен має просто бути кращий, просто
вміти в тому жити.
Я бачу, що місто святкове, прикрашене. От ми по Ринку йдемо, люди біля шопки фотографуються. Ви кажете, що у вас цього відчуття свята всередині нема зі зрозумілих причин, але людям це важливо. Та сама хода звіздарів була ювілейною цього року і надзвичайно масовою. Людям це важливо і очевидно, що це потрібно розвивати і ви залучені до всіх цих процесів.
Це є наше коріння. Це є наші традиції. Якщо маємо міцне коріння, ми вистоїмо. Тому однозначно, що ми це все підтримуємо – і колядників багато, звіздарі Слухайте, і в Києві цього року була хода звіздарів. Це була подія для Києва!
І в Одесі.
І воно перебило все в Києві. І я дуже щасливий. От 20 років ми це у Львові робимо і в Києві воно стартувало.
Це поширюється. Я особливо Одесою був вражений, бо там все це дуже колоритно: місцеві люди зібралися, теж вертепи, теж звіздарі, колядки. Це прекрасно. І бачу, наскільки це ветеранам потрібно. І Різдво, і Великдень в Шевченківському гаю, скільки залучено наших хлопців.
Ви розумієте, що 90% всіх хлопців і дівчат, які проходять реабілітацію в нас, це ж не львів'яни. І багато з них ці традиції Різдва побачили перший раз в своєму житті. Вони перший раз сіли за різдвяний стіл. Ми з вами сидимо за тим столом там в наших родинах. І це для нас, ну, як само собою розуміється. Для них це справжнє «вау»: дванадцять страв – що таке кутя, що таке вареники? Ну, це має бути. От я би дуже хотів, щоби оці традиції були присутні в кожній нашій родині, громаді, тому що це наша сила, це наш стовбур. Москалота завжди хотіла це порубати своїми…
Бліни на лопаті?
Я про це навіть не буду висловлюватися. Ми маємо показати нашу відкритість. І я вам скажу, навіть європейці, які приїжджають, вони: «Вау». Вони вже про це забули.
Різдвяні ярмарки – це взагалі європейська історія. Ми там бачимо ярмаркові будиночки. Ви залучаєте ветеранів до цих ярмарків на площі Ринок. Є окремо заходи, спрямовані на підтримку ветеранського бізнесу.
По неділях ми віддаємо площу Ринок для ветеранів, є ветеранський ярмарок. Вони сьогодні і печуть, і ковбаси роблять, і щось там з дерева, з металу, різні роблять речі, там медом вже навчилися торгувати, бо це є важливо. Молодці. Коли я маю вибір піти купити у ветеранському бізнесі щось, я йду в ветеранський. Я думаю, що кожен має йти такою самою дорогою.
Днями був скандал. Насправді я його роздмухав, бо я дивився фотографії з Різдвяної вечері для ветеранів в трапезній УКУ. Це було організовано під егідою Unbroken. І там були хлопці-ветерани, залучені були якісь громадські діячі. І тут я бачу якесь знайоме обличчя. Сидить у вишиваночці екснардеп Трухін, той, що був рішалою у «Слузі народу», бере участь в цій вечері. Я не знаю, може він тепер теж волонтером став, якийсь свій фонд має. Ви були на цьому заході? Як ви ставитесь до того, що люди, яких підозрюють в корупційних діяннях, в скандалах, з ДТП, мають таку недоброчесну репутацію, залучаються до таких сакральних заходів.
Я думаю, що Катя Батенко, яка організовувала цей захід, навіть до кінця собі не задавала цих запитань, а може цього навіть не розуміла. Тому що це був захід, який був приватно організований і туди і мене запросили, і ветеранів запросили. І мій обов'язок був туди прийти, привітати, що я і зробив. Це, до речі, дуже класне запитання, яке ви поставили. А як ми відносимося до того, що російські заморожені активи будуть використовуватися для розбудови України?
Позитивно.
Я думаю, що у всіх, хто щось нечесно зробив, треба то, що рішенням суду забрати і ці всі речі витрачати на відбудову держави, на реабілітацію ветеранів. Воно так, але це російські активи – це знеособлена історія. А тут людина приходить, сідає поруч з героями війни і по суті відбілю свою репутацію.
Я думаю, що відбілити навряд чи комусь щось вийде. Я звернув на це увагу. І дякую всім, хто свідомо займає позицію. Тому що всі вчаться. Коли хтось робить той чи інший захід, всі вчаться. Я думаю, що це також буде велика школа.
Про безпеку в місті хочу вас запитати. Ми так ходимо тут без охорони, а цього року Львів пережив, ну, трагедію, по суті. Був вбитий Андрій Парубій на вулиці Львова, в себе біля дому. І минулого року теж було політичне вбивство росіянами скоєно. Ірина Фаріон загинула через такі дії ворога. Як ви працюєте з своєю особистою безпекою? Бо ви завжди, наскільки я вас пам'ятаю, багато років без охорони ходили вулицями, продовжуєте це робити.
Якщо тобі на вулиці в пику не дають, то все значить добре, що ти робиш правильні речі.
В пику це таке, але ж може бути підісланий ворогом…
Ми всі під Богом ходимо. Як ти можеш себе там убезпечити на 100%? Це нереально. Сьогодні є такі технології, що це можна робити дистанційно на віддалі там 100-200 метрів і ти навіть цього не зрозумієш. Це життя. Ми інвестуємо як громада багато коштів у відеоспостереження. Дуже багато злочинів не відбуваються, або потім розкриваються, тому що по відеокамерах от ми з вами гуляємо, а це все моніториться. Всі основні дороги, перехрестя у Львові є під відеоспостереженням. Тому ви не можете отак от непомітно собі пройти. З точки зору безпеки, я вважаю, це правильно.
А наймати якусь охорону спеціальну, а що воно дасть? Витрачати кошти з бюджету – це дурного робота.
Ви про технології скоєння злочинів згадали. Нещодавно у Сокільниках дрон влетів в приватний будинок. Кажуть, що це були місцеві розбірки, але вже багато хто говорить з фахівців, з правоохоронців, що дрони можуть стати знаряддям вбивств. Я пам'ятаю історію, коли вам у будинок з гранатомета стріляли.
Два рази.
Зараз вже не треба гранатомет тягнути. Дрон запустив...
Ну запустили, добре. І що, знайшли тих, хто стріляв? Не знайшли? Розумієте, коли взлітає дрон, сьогодні також є технологія, яка фіксує, де він злетів і де він перебуває. Тобто на кожну активність є наступна дія,
яка може це нівелювати. Тому треба просто довіряти фахівцям, з якими ти працюєш і робити правильні речі. Можливо це банально з моєї сторони, але я нічого кращого придумати не можу.
От ви мене питали про рекрутингові центри. Центр рекрутингу Повітряних сил Збройних сил України. Оце після Нового року там вже закінчать всередині всі роботи і ми відкриємо цей центр рекрутингу. Сьогодні ми вже доходимо до 25 центрів рекрутингу. Це фактично всі бойові бригади мають свої центри в місті Львові, плюс ми маємо сьогодні чотири центри для ветеранів і зараз в роботі є ще два центри. А потім всі ці центри рекрутингу – це будуть ветеранські центри тої чи іншої бригади. Тому ж люди знають де вона розташована, родичі, колеги вже будуть сюди приходити. І це дуже правильно, тому що це є наша ветеранська політика, що кожен ветеран, кожна родина має бути в контакті з громадою міста. І цей контакт має бути прямий, тому що місто надає море послуг і треба про це мати інформацію.
Я з такої приземленої точки зору спитаю. Це дороге приміщення, центр Львова. Ви це віддаєте військовим в довготривале користування.
А що, зробити тут магазин ще один чи що? Чи кафе зробити? Я вважаю, що це має бути суспільне місце, тому що воно завжди було суспільним. Тут раніше була Просвіта. І воно буде завжди суспільним. Просто сьогодні важливо, щоб тут була атмосфера підтримки Збройних сил. От вона тут є.
Ремонтні роботи теж місто оплачує?
Так. Місто це все організовує. Зробили реставрацію. Це все було замальовано, заклеєно. Я думаю, що на вулиці Вірменській, Друкарській це буде єдине місце, де буде туалет для людей з інвалідністю все готове. Це вже наш стандарт. Якщо ми щось робимо за бюджетні кошти, ми робимо все по дуже високому стандарту.
«У них нічого не вийде. Політичний піар на волонтерстві вдарить по них рикошетом»
Не можемо оминути тему виборів, бо в контексті мирних перемовин, вона знову з новою силою зринула. І президент вже каже, що готовий цей процес запускати і вже є робоча група в парламенті. Ваше ставлення до цього, яке? Ви до виборів особисто готуєтесь?
А я взагалі не відчуваю жодного виборчого сплеску. От нема його. Можливо, хтось і відчуває, хтось готується. Коли ти кожного дня маєш мільйон проблем і кейсів, які ти розв'язуєш. Напевно, вони мають бути, якщо ви говорите про вибори президента. Але я думаю, що це бажано все провести в один тур, дуже швидко. Так виглядає, що серед кандидатів вже є відомі фаворити. Навряд чи хтось новий з'явиться.
Але в один тур, в один тур це не буде, напевно, +50% переваги. Соціологія показує, що серед фаворитів є чинний президент, є Валерій Залужний. які мають приблизно однакові рівні підтримки і довіри в першому турі. А потім Залужний перемагає. Це я говорю про соціологію. Якщо робити в один тур, то там може бути 1-2% похибки і не всі будуть згодні з цим результатом. Будь-які вибори – це завжди клінч, конфлікт в суспільстві. Ми знаємо, як ми це переживали до повномасштабної війни.
Я взагалі не уявляю виборів у час війни. Тому що ми, як у місто, організовуємо весь цей процес, виборчі комісії, логістика. І тут є велика небезпека, що якщо навіть і проводити якийсь там перший тур, а на другий тур починаються активні бойові дії. І що тоді? Тоді влада взагалі є підвішеною, тому що стара вже гейби втрачає легітимність, а нова ще не прийшла. Москва це буде використовувати 1000%. На мою думку, треба від того лукавого відходити. Так, якщо будемо мати більш-менш мирний час, то це треба робити. А в часі війни це небезпечно для взагалі нашої держави.
Я був в Харкові днями і там бачив борди з привітанням зі святами від міського голови. Я це сприйняв як фактично не пряму, але вже передвиборчу кампанію. Мер про себе нагадує, що він є, вітає людей. В нас по зовнішній рекламі не спостерігають такої активності. То ви свідомо в цей момент пропускаєте, могли би теж?
Останніх 20 років, я не пригадую, щоб я десь був на якихось великих бордах. Це принципово. Це, на мою думку, є неправильно. Ну і плюс у Львові є свої певні традиції.
Це які?
Мені здається, що під час виборчої кампанії, будь ласка, дебатуйте, сваріться Але в часі війни робити якісь бігборди… Я думаю, що це маячня. Тобто цього не буде. Ви би хотіли, щоб було?
Я би хотів, щоб не було.
Ви би зразу мали можливість про це гостро сказати і мали б рацію.
Я від цього втомився абсолютно і звісно, що я би критично все це оцінював. Наразі я справді не бачу по Львову взагалі жодної такої прямої, або непрямої прихованої реклами, візуальної активності. Навіть в Києві від фонду Порошенка дуже багато цього є. От ви сприймаєте деякі наші фонди, волонтерські ініціативи саме як ядро, як платформу до подальшої виборчої боротьби?
Я думаю, що їм з того нічого не вийде, тому що українці є достатньо мудрі і вміють розрізняти. Якщо ти займаєшся активно волонтерською роботою, ну, молодець, добре, дякуємо, вітаємо. Але якщо потім ти захочеш це використати для політичного піару, ну, це потім рикошетом по тобі влупить. Я не вірю в це.
Але є такі відомі волонтери, з якими ви ближче спілкуєтеся, той же Сергій Притула. Ну, з Петром Олексійовичем, зрозуміло, у вас своєрідні відносини. Притула – це потенційно політик загальнонаціонального масштабу.
Зараз Притула взагалі уникає розмов про політику. От принципово. Те, що я з ним останні рази говорив, це виключно розмова про волонтерство і те, що ми зайшли в його ініціативу 1 млрд грн. Ну, вітаю, молодець. Про інших сильно говорити не буду. Тарас Чмут? Він взагалі від політики старається абстрагуватися. Оце ті два фонди, які я знаю. Стерненка також знаю, але теж не бачу в нього якоїсь політичної активності. Він молодець, робить роботу, помагає. Ну і десятки інших хлопців і дівчат, які мають різні фонди. Та слава Богу, нехай це все працює. Але ви розумієте, воно не буде автоматично трансформовано в якийсь рейтинг.
Політичний проект?
Це маячня. Ну це не можна робити. Це неправильно, тому ж люди дають своє останнє. Вони ж дають тобі не як політику, вони дають тобі як людині, яка гарантує, що ця остання гривня піде на допомогу військовим чи пораненим.
Дивіться, я тут хочу вас зупинити. Львів відомий як місто традицій, місто духовності, в тому числі греко-католицької. А тут в нас якийсь Secret Show Bar один. Тут шоу-бар інший. Я не розумію, що там за шоу відбувається. Але критика звучить від деяких наших, в тому числі релігійних діячів. Що думаєте з того приводу? Це ринок так вирішує, що в центрі Львова мають бути якісь там стрип-заклади?
Міська рада дозволів не дає.
А хто дає?
Це є приватний бізнес. Ви можете завтра відкрити будь-який заклад і вам для цього не треба жодного дозволу. Так закон сьогодні прописаний. Кожне це приміщення має свого власника з прізвищем. Якщо цей власник вирішив відкрити такий заклад, ну, це вже йому, як говориться… Той, що там на куті біля Ратуші, я знаю, що вони хочуть там поміняти орендодавця.
Бо по суті на квадратному цьому кілометрі…
Повірте мені, що це є в рази менше, ніж в будь-якому європейському місті. Але ну це явище є, а що ви з ним зробите? Куди ви його запхаєте? Сховаєте? Вивезти в інші райони міста чи як?
Ми дійшли ми до нашого різдвяного дідуха. Тут у нас, як правило, різдвяні святкування буяють і водночас гарнізонний храм, де відбувається прощання з нашими військовими, героями, тобто місце таке амбівалентне. Тут і радість з журбою обнялась, як то кажуть. Тут фактично хотів би вас попросити ну, напевно, поглянути в майбутнє. Які ваші відчуття з приводу 26-го року, яким він буде? У вас не було Різдвяного звернення, ви про це згадували на початку нашої розмови, але можна, я думаю, поділитися з глядачами нашого інтерв'ю своїми відчуттями, своїми думками. От оцей момент, коли ще й годинник на ратуші бамкає. Яким буде наступний рік для Львова, для України, на вашу думку, і чого може хочете побажати нашим людям?
Я в душі є дуже великим оптимістом. І якщо це все брати близько до серця, можна зійти з розуму. От навіть ви бачите там тижні скульптур, які ми робимо, які викликають шалені дискусії, люди емоції свої кидають на метал, на камінь, але вертаються додому – «відпустило».
Тепер я зрозумів цей психологічний трюк.
Це є великий ментал-хелс трюк, щоб зберегти ментальне здоров'я людей, тому що мистецтво дійсно лікує. Можна мріяти про щось далеке, але якщо кожен з нас просто буде якісно робити свою роботу і буде якісно відповідальний за сім'ю, за родину, за компанію, за фірму, за місто, ну тоді будуть зміни, тому що світ зміниться кардинально.
І хтось очікує, що от завтра закінчиться війна і все вернеться, як було колись. Не вернеться. Будуть серйозні складні часи і в Європейському Союзі, і в світі, але виживати будуть ті, хто адаптувався. От велика сила в українців, що ми є адаптовані до того складного життя, і ми сьогодні на декілька кроків попереду, чим наші європейські колеги. Тому я просто хочу побажати всім віри у власні сили, а вони є дуже великі.
Завжди мати поруч людей, яких ти розумієш, які тебе розуміють. І навіть в складні часи мріяти. От мати добрі думки. І коли ти витрачаєш час на це планування майбутнього, воно дає тобі сили добре робити якісно сьогоднішню роботу. Тому я вірю в завтрашній день і міста Львова, і України. Я буду робити все можливе, що від мене залежить, і ви долучайтеся. Тільки разом, в єдності наша сила. Слава Україні! Героям слава!
Друзі, долучайтеся з вірою, дивіться в завтрашній день, а ще не забудьте написати коментар до нашої розмови на Ютюбі, підписатись на канал.
І дякуємо, Андрію Івановичу, за цю розмову.
Дякую вам.