Прогульки, гаківка та копаний м’яч: як Іван Боберський привчив львів’ян до спорту

Нині практично кожна успішна людина, яка дбає про свою зовнішність і здоровʼя, так чи інакше займається спортом. А ще на початку XX ст. уроки фізкультури не були обовʼязковими у школах, дорослі нею майже не займалися й поготів. У той час з університету Граца повернувся молодий галичанин, викладач німецької мови, який сам захопився гімнастикою і став одним із головних організаторів українського спортивного руху в Галичині. Іван Боберський знайомив школярів із новими видами спорту, запровадив уроки гімнастики в школах, створював спортивні товариства, розробляв українську спортивну термінологію та навіть ініціював створення першого українського спортивного майданчика у Львові.

Ґрунтовно біографію Боберського досліджує доктор історичних наук, професор Львівського державного університету фізичної культури Андрій Сова. Разом із Ярославом Тимчаком він видав монографію «Іван Боберський. Основоположник української тіловиховної і спортивної традиції». Автори книжки зазначають, що спорт як поняття і явище у XIX ст. найбільше був поширений у Великій Британії та США. У більшості європейських країн знайомство з фізичною культурою відбувалося переважно через популяризацію гімнастичного руху. І лише у перші десятиліття XX ст. завдяки поширенню міжнародних змагань і Олімпійських ігор спортивний рух набував популярності. У Львові його популяризатором був Іван Боберський.

Син священника і вчитель-германіст

Іван Боберський народився 14 серпня 1873 року у селі Доброгостів на Дрогобиччині в родині священника. Коли хлопцеві виповнився рік, батька перевели на парафію у Ваньовичі, де й минуло його дитинство. Його мама-вчителька дала сину початкову освіту. Згодом він продовжив навчання в Самбірській гімназії. Далі Боберський вступив до Львівського університету, а згодом продовжив навчання в університеті Ґраца. Він вивчав германістику та готувався стати вчителем німецької мови.

Родина Боберських, де Іван був найстаршим з восьми дітей (фото 1898 р. з книжки Андрія Сови та Ярослава Тимчака)

Однак паралельно юнак захопився тогочасними європейськими системами фізичного виховання. Боберський пройшов гімнастичний курс і здобув кваліфікацію вчителя гімнастики. Повернувшись до Галичини, він став одним із небагатьох фахівців, які мали спеціальну підготовку з фізичного виховання. З того часу він активно почав пропагувати і впроваджувати спорт у молодіжне середовище.

Спочатку Іван Боберський викладав у Дрогобицькій гімназії. Але через те, що поставив двійку сину посадовця, виник конфлікт і йому довелося звільнитися. 1901 року Боберський почав працювати в Академічній гімназії Львова, де викладав німецьку мову та завідував німецькомовною бібліотекою. Згодом він почав проводити тут заняття з гімнастики. На той час це були факультативні заняття, учні приходили на них з власного бажання. Та Боберський вмів ними зацікавити. Діти не лише виконували фізичні вправи, вони бавилися в ігри, разом з викладачем здійснювали мандрівки околицями – прогульки, як їх тоді називали.

Руханка, лещатарство і копаний м’яч

Гімназія на той час працювала в Народному домі на вул. Театральній і не мала свого спортивного приміщення. Діти ходили у зал гімнастичного товариства «Сокіл», а згодом у будинок товариства «Дністер» на вул. Руській – Підвальній. Коли Академічна гімназія переїхала у нове приміщення на теперішній вул. Бандери, там вже був передбачений великий спортивний зал (рухівня) з інвентарем і вуличний майданчик.

Викладач знайомив молодь зі світовими видами спорту, паралельно даючи їм українські назви. Діти грали у копаний мʼяч (футбол), ситківку (теніс), гаківку (хокей), гімнастика називалася руханкою, а спорт – змагом.

Команда Академічної гімназії з гаківки (фото 1910 р. з книжки Андрія Сови та Ярослава Тимчака)

Як зазначають автори книжки, у 1909 році австрійське міністерство освіти зробило гімнастику обовʼязковим предметом у школі. Особливої уваги Іван Боберський приділяв залученню дівчат до спорту. На прохання митрополита Шептицького він проводив такі ж заняття у жіночій гімназії сестер василіанок.

«Його струнка постава, стильний одяг, гідно піднята голова і відкритий шляхетний погляд викликали зацікавлення і повагу в гімназистів. Був суворим і вимогливим. Навчав уважності, дисциплінованості і відповідальності. Професори гімназії на привітання студентів переважно відповідали мовчки, знімаючи капелюх або кивком голови чи прикладанням двох пальців до шапки. Лише професор Боберський на рівних відповідав на уклін гімназистів привітанням ”Здоров!”», – пише про нього Андрій Сова.

Серед найвідоміших учнів Боберського були Євген Коновалець, Олена Степанів, Петро і Тарас Франки, Степан Шах, Степан Гайдучок, Роман Сушко.

Перші спортивні товариства та стадіон українців

Іван Боберський не обмежувався уроками. Він прагнув створити умови, в яких молодь могла б регулярно тренуватися, змагатися та опановувати різні види спорту. Для гімназистів він заснував Український спортовий кружок. Найперше його учасники грали у футбол та займалися легкою атлетикою. Згодом додався хокей, лижні перегони, ковзанярство, санкарство, теніс, плавання, веслування та велоспорт.

Юні спортовці тренувалися на Знесінні, Вульці та Янівських оболонях. Взимку займалися в залі «Сокола-Батька», який Боберський очолював протягом десяти років. На санях каталися у Стрийському парку, а на ковзанах – на Пелчинському ставі.

Члени Українського спортового кружка на ковзанці (фото 1912 р. з книжки Андрія Сови та Ярослава Тимчака)

Для показових змагань та тренувань бракувало великого простору. Тоді Боберський ініціював збір коштів на викуп земельної ділянки біля Стрийського парку. Там облаштували «Український город» – руханково-спортовий майдан.

На цю добру справу скидалися навіть українці з діаспори, позичали у заможніших представників громади, а позику віддавали впродовж 26 років.

Оригінальні методи популяризації спорту

Боберський активно пропагував розвиток спортивних товариств у всій Галичині, виступав з лекціями, видавав методичні порадники, писав у пресі. А коли спортклуби зʼявилися і в інших містах Галичини, між ними влаштовували ігрища, здвиги.

Щоб привернути увагу краян, Боберський вдавався до цікавих методів. Як пишуть автори книжки про нього, у лютому 1909 року він обʼїхав Львів на лижах – так популяризував лещатарство.

Іван Боберський на лижах (фото з Фонду Івана Боберського, Ukrainian Cultural and Educational Centre)

Він сам аматорськи займався різними видами спорту і позував для фотоілюстрацій різних вправ.

Чималий внесок Іван Боберський зробив і для розвитку пластового руху.

Від спортивного руху – до війська

Підрослі гімназисти ставали студентами і знову потребували власних спортивних секцій. Так зʼявилося спортивне товариство «Україна». Його учасники фехтували, стріляли, займалися дужанням (боротьбою). Як зазначав послідовник Боберського Степан Гайдучок: «Суть всього руху важлива не в самих зустрічах і осягах: важне для нас, який дух панував серед академічної молоді, яку гуртувала до війни “Україна”».

Гравці футбольного клубу «Україна» (фото 1923 року з Вікіпедії)

У перші десятиліття XX ст. найвідомішими і дієвими спортивними товариствами українців були «Січ» і «Сокіл». Там гартували не лише тіло, але й дух і патріотизм, що дуже стало в пригоді у Першу світову війну та визвольних змаганнях.

Іван Боберський, разом з багатьма іншими українцями, зголосився в легіон Українських січових стрільців. Під час польсько-української війни 1918–1919 років він був референтом пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, працював над українською військовою термінологією, одностроєм для УГА, топографічними картами.

Іван Боберський та інші представники Пресової кватири УСС (фото з фонду Михайла Гайворонського, сайт Legionukrainiansichriflemen)

Після поразки визвольних змагань Іван Боберський емігрував за кордон. Помер у Словенії, звідки родом була його дружина.

Нині імʼя Івана Боберського має Львівський університет фізичної культури, до розвитку якої чимало доклався його патрон.