Кастрування історії

21 березня 2023 року міністром освіти та науки України став Оксен Лісовий. Окрім захвату від самих фактів його біографії – патріот, син дисидента, випускник Могилянки, доброволець на фронті (у складі 95-ї бригади), лунали і перші вимоги до нового керівника міністерства. Одним із ключових було: історія України має стати обов’язковим предметом під час зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Чи то пак, зараз, у часи війни, у складі комбінованого НМТ – національного мультитесту.

За пів року з новим міністром МОН доросло до такого кроку. Історія України з 2024 року буде обов’язковим предметом. Але диявол, як відомо, криється в деталях. Втім, деталі ці не особливо і приховуються. Відкриємо, наприклад, офіційний сайт міністерства.

«Зарахування історії України до категорії обов'язкових для складання предметів є важливим кроком для зміцнення національної свідомості та самоідентифікації. Такі знання формують здатність аналітичного й критичного мислення, розвивають уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки й визначати тенденції та закономірності, а також бути стійкими до історичних маніпуляцій і фейків», – повідомляє нам пресслужба міністерства. Що ж, заперечень тут немає і не може бути. Бо, як відомо, хто не вчить свою історію, учитиме чужу. Ми, ті, хто застав часи Радянського Союзу, це добре знаємо на власному досвіді, та й нинішня війна – про це також: про свою і чужу історії.

Але, як зазначила директорка Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко, у НМТ включать не увесь період української історії: «На НМТ перевірятимуть знання лише за період від XVI століття і дотепер».

Підтверджує це рішення на своїй Twitter-сторінці і сам міністр Лісовий, ще й пояснюючи при цьому логіку такого «кастрування» історії для національного мультитесту. «Адже саме цей історичний період є дуже важливим для формування у молоді цілісного розуміння нашого минулого та його зв’язку із сьогоденням», – написав очільник МОН.

Питань немає, період формування та існування такого суспільно-політичного і військового явища, як козацтво – дуже важливий. Якщо говорити прямо і чесно, то те ж Запоріжжя не змосковщилося за час радянської окупації так, як, скажімо, Донбас – зокрема, і тому, що там в часи Петра Шелеста (найукраїнськішого з комуністичних гауляйтерів України) почали будувати музей історії запорізького козацтва. Нехай і викривленої історії від самого початку, а до моменту відкриття музейного комплексу ще й добряче підрізаної у зв’язку з політикою нового керівництва ЦК КПУ – але все ж сам факт існування такої інституції, як запорізькі козаки, не давав мешканцям цього індустріального міста забути, що є росіяни, а є козаки, і це щось окремішнє, нехай і «братнє», але аж ніяк не «один народ».

Але чому в Міністерстві освіти та науки не вважають, що період Русі (тієї, яку в імперсько-комуністичні часи сором’язливо називали «Київською Руссю», аби мати можливість прив’язати до неї так звану «Володимирську Русь»), період Королівства Руського (того, яке в імперсько-комуністичній традиції називали «Галицько-Волинським князівством», аби применшити і локалізувати значення цієї держави) також є важливим для формування в молоді цілісного розуміння нашого минулого?

До речі, добре пам’ятаю, як студентом тримав у руках платівку відомої російської радянської хард-рок-групи «Черный кофе» і дивувався – ну як таке дозволили офіційно випустити на фірмі «Мелодия»? А, можливо, саме через наявність пісні з потрібною і корисною для Кремля назвою «Владимирская Русь» і дозволили…

Ми зараз ведемо війну не тільки за свою територію, за незалежність – а й фактично за існування держави і нації. І війна ця почалася і не 24 лютого 2022-го, і не 20 лютого 2014-го, і не 25 серпня 1991-го… Почалася вона 12 березня 1169 року. Коли столицю Русі Київ захопили війська коаліції під проводом князя Андрія Боголюбського. Тоді вперше за час феодальних міжусобиць переможець у боротьбі за великокняжий престол повівся з Києвом не як зі своїм містом, а як із чужим. Розоривши і розграбувавши. Дуже знайомий почерк, чи не так? Чи не таку ж саму поведінку ми бачили і бачимо за ці півтора року на окупованих російськими військами територіях України?

Навіть російський історик Василь Ключевський прямо заявляв, що саме з Андрієм Боголюбським великорос уперше вийшов на історичну арену. Тож фактично саме ті події стали першою російсько-українською війною, хоч і назва «Україна» вперше була згадана в Київському літописі лише через 18 років, а до появи назви «Росія» було ще кілька століть.

З чого ж починати нашу історію, історію нинішньої війни за незалежність, за існування – як не з тих подій? Чи ж не є аргументом для того, щоб боротися, не здаватися і врешті-решт остаточно перемогти (вступивши до НАТО й отримавши ядерну «парасольку» як захист від усіх майбутніх забаганок Кремля), саме те, що росіяни, як би вони не називалися, усе своє існування намагалися підкорити Русь, Гетьманщину, Військо Запорізьке Низове, УНР, Україну?

У міністерстві, яке опікується системою освіти, яке має займатися формуванням зі школярів повноцінних громадян, так не вважають. На їхню думку, достатньо останніх п’яти століть, а княжі часи…

А княжі часи залюбки прихопить – як вона це робила протягом століть – Росія. І рано чи пізно з таким підходом ми отримаємо питання «Який стосунок Україна має до Русі, адже це Росія?» – уже не з протилежного боку поребрика, а з нашого. Від власних дітей. Яким Лісовий і Ко фактично дозволили не вивчати історію Русі-України.