Колегія Ґалаґана: як багатий поміщик заснував елітний навчальний заклад у пам’ять про сина

Після смерті єдиного 16-річного сина чернігівський поміщик і меценат Григорій Ґалаґан вирішив увічнити його пам’ять у своєрідний спосіб. У Києві він створив приватний і один із найкращих навчальних закладів того часу, який назвав на честь сина, – Колегія Павла Ґалаґана. Тут навчалися майбутні академіки, поети й державні діячі, а здібні хлопці з бідних родин могли здобути освіту коштом стипендій. Колегія стала не лише школою, а й осередком формування української інтелігенції наприкінці XIX – на початку XX століття. А Іван Франко брав шлюб у каплиці колегії.

Сучасники порівнювали навчальний заклад з англійськими коледжами. Його учні користувалися телескопом і кіноапаратом, величезною бібліотекою, якій заздрили інтелектуали, навчалися у провідних науковців та художників, а випускники ставали академіками, поетами й політиками. Розповідаємо, що спонукало Григорія Ґалаґана до цієї ідеї та як заклад став одним із найкращих.

Особиста трагедія спонукала заснувати суспільно корисну справу

Григорій Ґалаґан був багатим поміщиком з Чернігівщини, який походив з козацько-дворянського роду. Сучасник Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка, маючи фінансову можливість, він підтримував освітні ініціативи, допомагав відкривати народні школи і гімназії. Незважаючи на те, що освіту він здобув у Петербурзі, свого єдиного сина Павлуся з дитинства оточив українським середовищем і виховував у тому ж дусі.

Маєток Ґалаґанів у Сокиринцях на Чернігівщині (фото Сергія Венцеславського з Вікіпедії)

Та великі статки не змогли вберегти від особистих трагедій: у 16 років Павло помер від тифу. Згорьований батько в пам’ять про нього відкрив колегію і назвав його ім’ям. Оксана Шевчук у статті «Історія створення Колегії Павла Галагана» в Історико-педагогічному альманасі пише, що Григорій Ґалаґан вирішив робити те, до чого прагнув їхній син – жити для людей: «Уже через два тижні після смерті сина Галаган пише, що в своєму нещасті бачить єдиний порятунок і обов’язок – створити щось нове у галузі суспільної освіти, аби ті, хто бажає цього, продовжили ту справу, яку не судилося продовжити його синові – здобувати освіту молодим людям, які не мали матеріальних засобів для навчання».

Ґалаґан вирішив відкрити у Києві виховний заклад на зразок англійського коледжу з тьюторами. Колегія запрацювала 1 жовтня 1871 року в спеціально для цього перебудованому класицистичному будинку за проєктом архітектора Олександра Шіле (нині – на розі вул. Хмельницького і Терещенківської).

Григорій Ґалаґан (фото з Вікіпедії)

Як зазначають в Енциклопедії сучасної України, це був приватний навчальний заклад з гуманітарним українознавчим ухилом. Туди приймали юнаків, що досягли віку Павлуся – 16 років. Там навчалося 30 стипендіатів та 40–50 учнів за рахунок батьків. Стипендії давали можливість здобути якісну освіту здібним хлопцям з бідних родин.

У Колегії Ґалаґана було 4 класи, які відповідали 5–8 класам гімназії. Учні вивчали математику, фізику, хімію, географію, креслення, історію, археологію, словесність, мови (російську, французьку й німецьку, грецьку й латинську), соціологію, суспільствознавство, естетику, етику, мистецтво, теорію музики, малювання. До слова, там викладали відомі художники Микола Мурашко та Микола Пимоненко. За часів Центральної Ради, з 1917 року, ввели українознавчі дисципліни – мову, літературу, історію.

Колегія мала сучасний природничо-науковий кабінет, де учні могли користувалися телескопом і кіноапаратом, клас музики з фортепіано, органом і скрипками, велику бібліотеку зі стародруками та давніми рукописами. Навчальний заклад мав власну лікарню, їдальню, спортзал. А всі важливі події висвітлювали на сторінках щорічника Колегії.

Домашня атмосфера і строгі вимоги

Дослідники розповідають, що Ґалаґани хотіли створити в Колегії таку домашню і затишну атмосферу, в якій жив їхній покійний син.

«В основі колегіального устрою лежали довіра, моральна відповідальність, авторитет учителя і прагнення до сімейного устрою. Ніякого насильства, ніяких принизливих дисциплінарних покарань. На прогулянки вихованців пускали тільки з вихователем. Нагород, оцінок за поведінку і успіхи в навчанні чи інших якихось відзнак у Колегії на початку взагалі не було, так як й покарань. У неділю чи свято Ґалаґан кликав вихованців до себе на обід або вигадував якісь розваги. Він любив показувати Колегію вченим, які приїжджали до Києва», – розповідають на сайті цифрової бібліотеки «Київ».

Колегія Павла Ґалаґана на початку XX століття (фото з Вікіпедії)

Проте вимоги до учнів були високі. Згідно з правилами, вихованець, що мав трійку протягом шести чвертей, повинен був покинути школу. А стипендіати, які навчалися безплатно, не могли мати оцінки, нижчої за трійку, з жодного предмета.

Розпорядок дня був такий:

• 6:30 – прокидання;
• 7:00 – спільна молитва, після неї – чай;
• 7:30–8:30 – готування уроків;
• 8:45 – спільна передкласна молитва;
• 9:00–12:00 – три уроки;
• 12:00 – сніданок;
• 13:00–15:00 – два уроки;
• 15:00–16:00 – гімнастика, танці, праця, лазня;
• 16:00 – обід;
• 16:30–18:00 – вільний час;
• 18:00–20:15 – готування уроків, практичні заняття;
• 20:20 – чай;
• 20:45–21:45 – вечірні заняття;
• 21:55 – молитва перед сном.

Згодом учні колегії згодом ставали професорами і академіками. Серед найвідоміших учнів можна згадати академіків Агатангела Кримського, Дмитра Петрушевського і Володимира Липського, поетів Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, медика Олександра Богомольця, діяча УНР Андрія Лівицького.

Центр української інтелігенції

Науковий нагляд за навчальним процесом здійснював Університет св. Володимира у Києві. Професори вишу брали участь у навчальному процесі Колегії. Тут відбувалися додаткові лекції, зустрічі, освітній заклад став потужним центром не лише підготовки кадрів української інтелігенції, але й зустрічей та формування інтелектуальної думки.

Випускник Колегії Агатангел Кримський називав її «розсадником українства, де наскільки це можливо хитромудро і невеликим коштом виховали українську інтелігенцію позакласову, де можна всіх аристократів і плебеїв з’єднати в одну націю».

Урок праці в Колегії Павла Ґалаґана. Павло Филипович стоїть крайній праворуч, Михайло Драй-Хмара – восьмий праворуч (фото з Вікіпедії)

Колегія була відомим культурним центром, біля якого гуртувалися інтелектуали. З Галичини сюди у бібліотеку навідувався й Іван Франко. А 1886 року у каплиці при Колегії він одружився з Ольгою Хоружинською. Вона була сестрою дружини викладача Колегії Єлисея Трегубова.

Коли більшовики закрили навчальний заклад у липні 1920 року, надалі це приміщення також слугувало вихованню дітей. Там працювала трудова школа, дитбудинок, середня школа. Згодом там розмістили Будинок учителя, а з 1986 – Національний музей літератури України.