Колегія Ґалаґана: як багатий поміщик заснував елітний навчальний заклад у пам’ять про сина

Після смерті єдиного 16-річного сина чернігівський поміщик і меценат Григорій Ґалаґан вирішив увічнити його пам’ять у своєрідний спосіб. У Києві він створив приватний і один із найкращих навчальних закладів того часу, який назвав на честь сина, – Колегія Павла Ґалаґана. Тут навчалися майбутні академіки, поети й державні діячі, а здібні хлопці з бідних родин могли здобути освіту коштом стипендій. Колегія стала не лише школою, а й осередком формування української інтелігенції наприкінці XIX – на початку XX століття. А Іван Франко брав шлюб у каплиці колегії.

Сучасники порівнювали навчальний заклад з англійськими коледжами. Його учні користувалися телескопом і кіноапаратом, величезною бібліотекою, якій заздрили інтелектуали, навчалися у провідних науковців та художників, а випускники ставали академіками, поетами й політиками. Розповідаємо, що спонукало Григорія Ґалаґана до цієї ідеї та як заклад став одним із найкращих.

Особиста трагедія спонукала заснувати суспільно корисну справу

Григорій Ґалаґан був багатим поміщиком з Чернігівщини, який походив з козацько-дворянського роду. Сучасник Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка, маючи фінансову можливість, він підтримував освітні ініціативи, допомагав відкривати народні школи і гімназії. Незважаючи на те, що освіту він здобув у Петербурзі, свого єдиного сина Павлуся з дитинства оточив українським середовищем і виховував у тому ж дусі.

Маєток Ґалаґанів у Сокиринцях на Чернігівщині (фото Сергія Венцеславського з Вікіпедії)

Та великі статки не змогли вберегти від особистих трагедій: у 16 років Павло помер від тифу. Згорьований батько в пам’ять про нього відкрив колегію і назвав його ім’ям. Оксана Шевчук у статті «Історія створення Колегії Павла Галагана» в Історико-педагогічному альманасі пише, що Григорій Ґалаґан вирішив робити те, до чого прагнув їхній син – жити для людей: «Уже через два тижні після смерті сина Галаган пише, що в своєму нещасті бачить єдиний порятунок і обов’язок – створити щось нове у галузі суспільної освіти, аби ті, хто бажає цього, продовжили ту справу, яку не судилося продовжити його синові – здобувати освіту молодим людям, які не мали матеріальних засобів для навчання».

Ґалаґан вирішив відкрити у Києві виховний заклад на зразок англійського коледжу з тьюторами. Колегія запрацювала 1 жовтня 1871 року в спеціально для цього перебудованому класицистичному будинку за проєктом архітектора Олександра Шілле (нині – на розі вул. Хмельницького і Терещенківської).

Григорій Ґалаґан (фото з Вікіпедії)

Як зазначають в Енциклопедії сучасної України, це був приватний навчальний заклад з гуманітарним українознавчим ухилом. Туди приймали юнаків, що досягли віку Павлуся – 16 років. Там навчалося 30 стипендіатів та 40–50 учнів за рахунок батьків. Стипендії давали можливість здобути якісну освіту здібним хлопцям з бідних родин.

У Колегії Ґалаґана було 4 класи, які відповідали 5–8 класам гімназії. Учні вивчали математику, фізику, хімію, географію, креслення, історію, археологію, словесність, мови (російську, французьку й німецьку, грецьку й латинську), соціологію, суспільствознавство, естетику, етику, мистецтво, теорію музики, малювання. До слова, там викладали відомі художники Микола Мурашко та Микола Пимоненко. За часів Центральної Ради, з 1917 року, ввели українознавчі дисципліни – мову, літературу, історію.

Колегія мала сучасний природничо-науковий кабінет, де учні могли користувалися телескопом і кіноапаратом, клас музики з фортепіано, органом і скрипками, велику бібліотеку зі стародруками та давніми рукописами. Навчальний заклад мав власну лікарню, їдальню, спортзал. А всі важливі події висвітлювали на сторінках щорічника Колегії.

Інтер’єр бібліотеки Колегії Павла Ґалагана. Нині – Національний музей літератури України (фото НМІУ)

Домашня атмосфера і строгі вимоги

Дослідники розповідають, що Ґалаґани хотіли створити в Колегії таку домашню і затишну атмосферу, в якій жив їхній покійний син.

Провідна наукова співробітниця Національного музею історії України Олена Попельницька розповідає, що на першому поверсі навчального корпусу Колегії були спальні, їдальня, буфет, вбиральні, приміщення для занять музикою та лікарня на чотири ліжка. На другому – церква, зала для урочистих зборів, бібліотека, чотири класні кімнати, фізичний кабінет, у мезоніні – бібліотека і квартира помічника вихователя. А на цокольному поверсі – клас ручної праці, кухня, квартири економа й буфетника.

«В основі колегіального устрою лежали довіра, моральна відповідальність, авторитет учителя і прагнення до сімейного устрою. Ніякого насильства, ніяких принизливих дисциплінарних покарань. На прогулянки вихованців пускали тільки з вихователем. Нагород, оцінок за поведінку і успіхи в навчанні чи інших якихось відзнак у Колегії на початку взагалі не було, так як й покарань. У неділю чи свято Ґалаґан кликав вихованців до себе на обід або вигадував якісь розваги. Він любив показувати Колегію вченим, які приїжджали до Києва», – розповідають на сайті цифрової бібліотеки «Київ».

Колегія Павла Ґалаґана на початку XX століття (фото з Вікіпедії)

Проте вимоги до учнів були високі. Згідно з правилами, вихованець, що мав трійку протягом шести чвертей, повинен був покинути школу. А стипендіати, які навчалися безплатно, не могли мати оцінки, нижчої за трійку, з жодного предмета.

Розпорядок дня був такий:

• 6:30 – прокидання;
• 7:00 – спільна молитва, після неї – чай;
• 7:30–8:30 – готування уроків;
• 8:45 – спільна передкласна молитва;
• 9:00–12:00 – три уроки;
• 12:00 – сніданок;
• 13:00–15:00 – два уроки;
• 15:00–16:00 – гімнастика, танці, праця, лазня;
• 16:00 – обід;
• 16:30–18:00 – вільний час;
• 18:00–20:15 – готування уроків, практичні заняття;
• 20:20 – чай;
• 20:45–21:45 – вечірні заняття;
• 21:55 – молитва перед сном.

Згодом учні колегії ставали професорами і академіками. Серед найвідоміших учнів можна згадати академіків Агатангела Кримського, Дмитра Петрушевського і Володимира Липського, поетів Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, медика Олександра Богомольця, діяча УНР Андрія Лівицького.

Центр української інтелігенції

Науковий нагляд за навчальним процесом здійснював Університет св. Володимира у Києві. Професори вишу брали участь у навчальному процесі Колегії. Тут відбувалися додаткові лекції, зустрічі, освітній заклад став потужним центром не лише підготовки кадрів української інтелігенції, але й зустрічей та формування інтелектуальної думки.

Випускник Колегії Агатангел Кримський називав її «розсадником українства, де наскільки це можливо хитромудро і невеликим коштом виховали українську інтелігенцію позакласову, де можна всіх аристократів і плебеїв з’єднати в одну націю».

Урок праці в Колегії Павла Ґалаґана. Павло Филипович стоїть крайній праворуч, Михайло Драй-Хмара – восьмий праворуч (фото з Вікіпедії)

Колегія була відомим культурним центром, біля якого гуртувалися інтелектуали. З Галичини сюди у бібліотеку навідувався й Іван Франко. А 1886 року у каплиці при Колегії він одружився з Ольгою Хоружинською. Вона була сестрою дружини викладача Колегії Єлисея Трегубова.

Коли більшовики закрили навчальний заклад у липні 1920 року, надалі це приміщення також слугувало вихованню дітей. Там працювала трудова школа, дитбудинок, середня школа. Згодом там розмістили Будинок учителя, а з 1986 – Національний музей літератури України.