Кольорові хатки Поморян

Виклики останніх трьох років, які випали на долю українців, змушують змінювати свій звичний ритм життя та приймати нетипові рішення. Відчуття потенційних загроз спонукає чимало сімей переїжджати у села. Там вони відновлюють дідівські спорожнілі хати або купують чужу спадщину. Українська провінція стає популярною не тільки серед дауншифтерів, які підтримують світовий тренд, але й дає більше можливостей почувати себе в безпеці, спокої і згадати своє коріння.

Бажання щораз більшої кількості українців співпали з місією ініціативи «Спадщина.Ua», яка займається порятунком і відновленням історичної архітектури. Професійний досвід та менеджерські навички її засновниці Ганни Гаврилів допомогли задовільнити клієнтські запити і за півроку лише в одному селищі вдалося відновити вже понад десяток старих сільських хат.

ZAXID.NET розповідає про відродження Поморян, колишнього містечка зі славною історією, а нині селища на тисячу мешканців на межі Львівської і Тернопільської областей, яке потрохи наповнюють нові жителі.

Життя у давно покинутих хатах Поморян потрохи відроджується (фото Ганни Гаврилів)

Порятунок архітектури і зелений туризм

Засновниця благодійного фонду «Спадщина.Ua» Ганна Гаврилів багато років рятує від руйнації архітектурні перлини не лише Львівщини, а й інших регіонів. Від менеджерського супроводу проектів, пов’язаних з реставрацією державних пам’яток, потрохи перейшла на приватні інвестиції. Жінка відшуковує в селах давні будівлі, які не мають охоронного статусу і які можна викупити у приватну власність, зберігає всі цінні елементи, решту – просто ремонтує і замінює аварійні конструкції.

У Поморянах Ганна Гаврилів раніше займалася промоцією і відновленням замку Собеських. Але споруда аварійна і має статус пам’ятки національного значення. Тому багато бюрократичних перешкод і непорозумінь на різних рівнях влади стали на заваді втіленню мрії. Ганна пригадує, що важко емоційно пережила фактичне блокування робіт з відновлення замку, тому вирішила відроджувати селище в іншому напрямку.

Поморянський замок в аварійному стані (фото ZAXID.NET)

Першу хатинку, в якій ніхто не жив, вона придбала для себе, зробила ремонт, додала комфорту, так необхідного вибагливому міському жителю, і будиночок відродився. Дві інші хати Ганна придбала для зеленого туризму.

«Я хотіла в Поморянах, найбільш екологічній точці Львівщини, з великою культурною спадщиною, гарними панорамами, розвивати зелений туризм. У мене була мрія зробити в селищі мережу хатинок, які б називалися "Мальовані Поморяни". Я уявляла, що буде багато кольорових хатинок. Вони мали б бути біленькі, побілені вапном, але відрізнятися різними кольорами столярки. Люди розпалювали б печі, гріли на них їжу, жили б таким автентичним життям і це була б для них додаткова атракція», – згадує Ганна Гаврилів.

У хатах, які відновлює Ганна Гаврилів, пічки придатні до готування їжі та обігріву хати

Потім плани змінилися, і Ганна продала свої три готові для вселення хатинки іншим сім’ям. А тепер, коли почалася війна, з’явилося більше запитів від охочих купити сільську хату, в якій можна жити. Для людей питання безперебійного опалення, світла і безпеки важливі, це стало поштовхом до рішень переїхати в село. І від червня 2022 року Ганна активно займається цим напрямком.

«Цей проект ще два роки тому був не на часі. Але був ковід, війна, і люди зрозуміли, що вони в принципі можуть працювати дистанційно і не втрачати зв’язку з реальністю, функціонувати і працювати за межами міста. Я зрозуміла, що до цих хаток є інтерес, особливо серед молодих, активних, свідомих людей. Тепер цей проект дуже актуальний», – пояснює засновниця «Спадщина.Ua».

Ганна Гаврилів наголошує, що локдаун і війна не були вирішальними, лише прискорили цей процес. Люди, що зважилися на придбання нерухомості в час війни, розуміють цінність автентики, завжди мріяли мати історичні хатинки зі старими п’єцами. Так покинуті оселі в Поморянах стала власністю журналістів, дизайнерів, художників, фахівців IT сфери та навіть медиків.

У деяких хатках залишились автентичні меблі від попередніх власників (фото Ганни Гаврилів)

Теплий п’єц і видра в озері

Зараз у Поморянах відновлено вже дев’ять старих хат, ще чотири в роботі. Вони є трьох періодів забудови – початок XX століття, міжвоєнні, і з 1960-70-х, але вони не менш гарні. Тут мало черепиці і цегли. Поморянські хатинки переважно глиновальковані, покриті фальцевою (бляшаною) покрівлею.

Кожна з хаток має «кольорову» назву за відтінком столярки – оливкова, синя, бірюзова, темно- і світло-зелена, карамельна, гірчична, кольору осінньої ночі та сушеної м’яти. Ганна як випускниця Академії мистецтв розуміє, як кольористика впливає на людей, їхні відчуття і настрій. Палітру гармонійно припасовують до плитки та інших деталей інтер’єру. Деякі з кольорів авантюрні, деякі спокійні, каже Ганна, як і їхні нові власники.

Кольори інтер’єру додають настрою (фото Ганни Гаврилів)

Нових мешканців хатинок в Поморянах Ганна описує як дієвих, молодих духом людей. Це переважно сім’ї з дітьми, які вже мають житло, машину і їм треба дачу. Більшість – це люди зі сфери IT, архітектури, дизайну, мистецтва, які можуть працювати дистанційно, в основному львів’яни. Є подружжя киян, яке купило хату за трьома фотографіями у соцмережах.

Олександр Ховавко, який працює в Києві реабілітологом, розповів, що про проект вони з дружиною Наталею дізналися із соцмереж, побачили хатинку і вона їх зачепила. Чоловік каже, що війна підштовхнула до того, що не треба відкладати життя на потім.

«Ми багато подорожуємо Україною, завжди цікавилися українською спадщиною. З’явилось бажання залишити шось після себе і продовжити наші історичні традиції. Філософія полягає в тому, що ми хочемо показувати нашим друзям, що таке Україна, село – це наша душа. Ми хочемо поступово наповнювати цю хату і територію довкола різними артефактами зі всієї України і поєднувати там. Щоб люди могли приїхати, ночувати, відчувати силу природи, подорожувати замками, бачити рушники з різних регіонів, меблі і знаряддя праці, духовно себе наповнювати», – роздумує Олександр Ховавко.

Інтер’єр хатинки нові власники оздоблюють на свій смак (фото сім’ї Ховавко)

Підлогу, столярку і пічки старих хат намагаються реставрувати і зберегти автентичними. Де не можна врятувати п’єци, майстри ставлять котли на дрова. Робота над одним об’єктом триває один-два місяці. Якщо є довіра і порозуміння, майбутні власники хатинок у Поморянах наперед можуть вибрати колір фарби, плитки, висловити свої побажання.

«Старі хати – то як старі люди, в кожного своя болячка. Проблеми можуть вилізти в процесі роботи. Є складні об’єкти. Зовнішній вигляд хати взагалі не дорівнює тим викликам, які на нас чекають. Наприклад, аварійна з вигляду хата виявилась цілком здоровою. А цілісна, на перший погляд, споруда може бути дуже складною в роботі», – зазначає Ганна.

Стан однієї з хат до початку робіт (фото Ганни Гаврилів)

Перші хати у Поморянах готували як дачі, але тепер замовники просять робити зручності – ванну і туалет, щоб можна було лишатися тут на довше. Санвузли облаштовують в перепланованих коморах. Господарські приміщення легко перетворити на майстерню, винарню, спіжарку.

Хата придатна як для життя, так і для бізнесу, наприклад, для подобової оренди. У великій стодолі можна започаткувати якісь послуги, хоч би сон на вуликах. Адже Поморяни – відомий центр пасічництва в минулому.

Хати мають великі обійстя і додаткові господарські споруди (фото Ганни Гаврилів)

Одна з клієнток проекту практикує народну медицину. Маргарита Гончаренко займається травництвом, тілесною терапією, остеопатією і слов’янськими практиками сповивання. І маленька затишна хатина біля озера, яке живить природне джерело і в ньому плаває видра, серед багатої екосистеми, живого лісу, дуже для цього підходить.

«В мене завжди була єдність з природою. Мені завжди хотілося мати своє місце для відновлення. Але саме таке, щоб воно було близьке до нашої землі, в етностилі. Мені мріялося, що це буде такий об’єкт, який нестиме справжній дух, як ця майже сторічна хатка. Теперішній час нас дуже повертає до природи, нашого коріння. Це дуже в містах відчувається», – пояснює Маргарита Гончаренко.

Ставочок біля хати Маргарити Гончаренко (фото Ганни Гаврилів)

І додає, що ревіталізація, екологічність проекту та відновлення культурних цінностей і традицій – це те, що дуже зараз людей тримає. І це все зібралося в одному проекті «Мальовані Поморяни».

«Ми почали до цього приходити і до війни – до пошуку сенсів на рівні нації, просто воєнний стан загострив оці наші процеси в суспільстві, які вже глибинно відбувалися. Війна – це просто кульмінація, в якій зараз все проявляється. Таке враження, що ми були певний період часу роз’єднані з природою, нашими здоровим корінням, традиціями, які тримали покоління за поколінням. Ми роз’єдналися, щоб з’єднатися знову, усвідомити цю цінність», – пояснює жінка.

Поморяни – не єдине селище, де Ганна відроджує старі хати. Інші об’єкти обирає в тих місцевостях, де є прив’язка до проектів «Спадщини.Ua», або в громадах з історичною архітектурою, туристичним потенціалом. Так вдалося врятувати стару хату в Чішках, що біля Олеського замку, у Воловому біля Бібрки, де фонд Ганни займався відновленням будівлі колишнього спортивного товариства «Сокіл». А в Глинянах, які є центром килимарства, виявили фантастичну знахідку в щойно придбаній хатці – дерев’яну балку з вирізьбленою датою будівництва, ім’ям будівничого та перших власників.

Різьблений сволок з благословенням архітектора для господарів (фото ZAXID.NET)

Нові мешканці – рушій розвитку

Ганна Гаврилів розповідає, що у неї консультуються люди з інших регіонів, які мають схожі ідеї. На її думку, такі практики – це класний тренд дауншифтингу, спосіб порятунку культурної спадщини в малих масштабах, а ще це шлях ревіталізації маленьких сіл і містечок.

«Порятунок Поморянського замку зупинився, бо не було на кого опертися в містечку. Волонтерство не може бути ініційоване і реалізоване виключно з обласного центру. Має бути хтось на місці. Стало зрозуміло: якщо сюди заїдуть молоді ініціативні сім’ї, то це будуть ті, на кого можна буде опертися. Спочатку я думала, що вони захочуть приїхати на одну ніч. А люди залишаються на півтижня, а на літо взагалі, можливо, переїдуть туди жити. Дорослі можуть працювати дистанційно, дітям потрібна територія побігати, бавитися. Тут свіже повітря, спокій і безпека», – каже Ганна Гаврилів.

Якщо таких людей буде багато, це оживить вимираючі села. Нові мешканці можуть просити місцевих про дрібні послуги, купляти їхню продукцію і залишати гроші в магазинах.

Альтернативою пічок є твердопаливні котли (фото Ганни Гаврилів)

«Поморяни не мають промисловості – і це добре, бо чиста екологія. Але вони не мають грошей на розвиток. Тому присутність нових жителів дасть інвестиції. Я запропонувала людям перереєстровуватися в село, щоб їхні податки йшли на розвиток. За них зможуть ремонтувати дороги. Вони як тутешні мешканці зможуть не тільки обирати ефективний менеджмент громади, а й впливати на рішення», – підсумовує вона.

Нові жителі Поморян вже потрохи вирішують проблеми селища: дві сім’ї, що купили хати на майже непроїзній вулиці, домовилися із заможними місцевими ґаздами про ремонт дороги зі щебню навесні. Інші подбали, щоб провели оптоволокно для інтернету. Люди стають рушіями процесів розвитку.

Нова спільнота збирається на спільні посиденьки, краєзнавці читають їм лекції з історії, організовують екскурсії. Вони самостійно дослідили місцеву флору і фауну, ходять горами і вже самі можуть розповісти про принади місцевості.

Перша спільна зустріч нових резидентів Поморян у грудні 2022 року. Ганна Гаврилів крайня зліва

Схожі громади формуються і в інших локаціях. Біля Лопушного на Опіллі теж з’явилося п’ять нових сімей. На Київщині та Поділлі впроваджують схожі практики.

Якщо пропагувати і розвивати цю ідею в Україні, то це є шлях для порятунку малих громад, впевнена Ганна Гаврилів. Від влади вимагається не так і багато: створити базові умови – дороги, комунікації і дати можливість реалізувати свої ідеї.

Матеріал створено в рамках проекту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)