Корисні націоналісти та радикальні ідіоти

Стрийська єпархія УГКЦ заявила про захоплення церкви у Городку під Львовом послідовниками секти Догнала, «які імітують відправлення греко-католицьких богослужінь». Дивно не те, що «ніколи не було, і от знову», а те, що тільки тепер це повторилося.

Звернення до СБУ і районного керівництва – це, звісно, добре. Але що дали попередні звернення? Хтось постраждав матеріально від минулих витівок? Може, хтось сів у тюрму чи «поніс політичну відповідальність»? Адже секта має довгу і цікаву історію, не позбавлену політичного сюжету.

Догналіти або, як вони самі себе називають, Українська правовірна греко-католицька церква – це не лише переписування квартир «на церкву», мантри і зомбування в стилі Сандея Аделаджі чи «апостола» Володимира Мунтяна. Таким нікого не здивуєш, тим більше у консервативній Західній Україні. І навіть не страшилки про «мамо, не віддавай мене ювенальній юстиції» (непоганий, чесно кажучи, піар-коник на ґрунті гомофобії та батьківських інстинктів). Це пряма і неприхована робота на Москву в окремо взятій Галичині.

І якщо боротьбу проти сланцевого газу (під патронатом ВО «Свобода») ще можна було пояснити якимись екологічними міркуваннями, а лист до тодішнього голови ЛОДА Олега Сала (2013 рік, дрімучий Янукович) з ініціативою встановити на Високому Замку у Львові 33-метрову статую Христа – звичайним ідіотизмом, то подальші заклики мали б розвіяти всі сумніви. «Правовірні» голосили проти ЄС (бо «Содом і Гомора»), за Митний союз, за «навести порядок» під час Євромайдану. Потім – проти «братовбивчої війни» «Путін, введи війська», і логічно перебралися на терени «ДНР».

І хто б міг подумати – винних не знайдено! Борці зі сланцевим газом далі люблять Україну, Оксана Білозір (якій аргументовано закидали підтримку сектантів) далі гарно співає. А пан Мирослав Данилків, який 2013 року хотів встановити статую на Високому Замку (нє користі раді, а токмо для «духовного зближення, взаєморозуміння та поєднання суспільства напередодні президентських виборів 2015 року») сказав, що таким чином боровся з левфевристами (теж інтересні «греко-католики»). І став депутатом Львівської міської ради від Української галицької партії. А громадська організація «Християнська Україна», яку він очолює і через яку робилися всі «чудеса» з фігурою Христа, далі спокійно собі функціонує.

Чому ж тоді, питається, не захопити церкву в Городку? До тюрми ж не посадять.

І тут незайве згадати інший вид політичної діяльності, за який теж не садять. Про штурми органів місцевого самоврядування. Останнім часом облоги не витримали міська й обласна ради у Львові. В обох випадках поліція проявила неабияку холоднокровність та не піддалася на провокації правих радикалів, тобто дозволила їм зірвати засідання і «засвітитися» у ЗМІ. І знову чомусь ніхто не був покараний.

Спільного між цими двома видами політики (якщо можна так охарактеризувати використання маргіналів для вирішення мутних питань) більше, ніж палка підтримка свободівців. Ідеться про використання людей із нестійкою чи несформованою психікою. Адже це зручно і відносно дешево.

Але є нюанси. Якщо платити гроші всім учасникам, то радикали перестають бути радикальними. А якщо не платити, то і контроль за їхніми діями стає доволі умовним. Можливі імпровізації чи взагалі самодіяльність. Зважаючи на те, що стовпом, на якому тримається наша безпека, була і залишається «агентурна мережа» органів у різних середовищах (зокрема радикальних, релігійних та кримінальних), то ситуація з націоналістами і сектантами взагалі не втішає. Там точно є ідейні, і від них можна очікувати всякого. Тут уже не подзвонить «опер» до «смотрящого» і не попросить притримати «свого відморозка», поки журналісти не втихомиряться.

Важливо розуміти, що існує принципова різниця між збором інформації правоохоронцями (щоб «запобігти, врятувати, допомогти»), оперативним управлінням (у цьому теж є якийсь сенс, принаймні «радикали» не спалять Ратушу, коли знову її захоплять) і зароблянням на «політиці». Бо якщо справа вигідна, то чого б її не розвивати? Може в цьому – секрет успіху «догналітів» і «радикалів»? Бо якщо їхня діяльність не була б вигідною, то когось би покарали за всі ці роки «фестивалів».

Але питання не лише до «відповідальних органів». Наприклад, ти роками проповідуєш у церкві, а потім твої парафіяни не відрізняють священика від афериста. Чим ти займався всі ці роки, крім хрестин, вінчань та інших доброчинних внесків? Якщо ти роками розказуєш, як любити Україну і в чому «наш національний інтерес», то чому твої адепти «ведуться» на різні провокації зі сланцевим газом чи «зверненням до Президента про амністію для учасників АТО»?