Красівський пиріг на всі «оказії»: рецепт локальної страви зі Стрийщини

На сторінці кулінарного проєкту «Авторська кухня українська» розповіли про локальну страву, яку готували у селі Красів на Львівщині. Давній та ексклюзивний рецепт вдалося розшукати у книзі спогадів Степана Шухевича «Моє життя». За складом і способом випічки він схожий на яворівський пиріг, але готували його для особливих подій – красівських фестин (святкові забави, гуляння). Частування супроводжувалося локальними традиціями і ритуалами.

«Ласка», музика і танці

Наприкінці XIX ст. у селі Красів на Стрийщині був звичай допомагати священнику жати жито. Оскільки це була благодійна акція, то її називали «ласка». На цю подію готували місцеву страву – красівський пиріг.

«У жнива парохіяни йшли один день на роботу до священника. Було це тоді, коли дозріло жито і священник хотів його мати зжатим за один день. Тому що за цю роботу не плачено, в селі називано це не “толокою”, а “ласкою”… Була вже така мода, аби на “ласку” виходити пізно. Особливо придержувалися цеї моди жінки, які до тої роботи гарно прибиралися. Вони стояли у себе коло перелазу або коло воріт, вистроєні, з вив’язаними турбанами нових хусток на голові, зі серпом на рамені», – писав Степан Шухевич, батько якого був священником на парафії у Красові.

Також він розповідає, що на полі в той день грали музиканти, зазвичай це були брати Мандрики. А ввечері після роботи починався обжинковий похід на «попівщину». По дорозі грали музики, а жінки й дівчата співали. Найгарнішій дівчині на голову одягали вінок з жита. Кожний жнець на серпі мав житну китицю.

«Коли похід приходив на подвір’я, тато й мама появлялися на ґанку. Дівчина у вінку “вінчувала” татові. Тато знімав їй з голови вінок і в руку давав якусь монету, мабуть, двадцять крайцарів. Вінок вішав тато на спеціальнім гаку на ґанку. По капусті давали пиріг зі сметаною», – продовжує розповідь Степан Шухевич про обряд «ласки».

Після вечері у селі продовжувались музичні розваги: «виступали брати Мандрики, які грали: один – на скрипці, другий – на басі. Тоді до басової гри говорено: “Бутум, бутум, бутум бас, а хто буде свині пас!”. Зачиналися танці, які тривали часом до півночі».

Пиріг на всі «оказії»

Цей спеціальний пиріг називали ключем прийняття, без нього не міг обійтися ні празник, ані жодна інша «оказія» (урочиста, святкова подія) в Красові. Його готували із вареної та м’ятої картоплі, вимішаної з вареними гречаними крупами, сиром, перцем. Все разом вимішували, краї і низ загортали в житнє тісто.

Пиріг розміром 40-50 см на 75-100 см клали до печі. Кожного гостя частували великим куснем, а в макітрах до нього подавали сметану або кисле молоко (незбиране), змішане зі сиром і добре розбите.

Красівський пиріг повністю закритий тістом (фото проєкту «Авторська кухня українська»)

Красівський пиріг трохи схожий на яворівський. Але має свої особливості:

• до начинки включали 3 складники: гречану крупу, картопляне пюре і білий молочний сир;
• основу пирога – тісто – замішували на житньому борошні;
• він був відкритим, а не закритим зверху тістом.

Ініціаторки проєкту «Авторська кухня українська» розповідають, що приготувати красівський пиріг можна на основі перепису приготування книша. До начинки слід додати сиру, а до тіста – житнього борошна.

Церква святої Параскеви на Загальній краєвій виставці у Львові

Степан Шухевич був двоюрідним братом батька Романа Шухевича. Він сам воював в УГА, де був сотником, пізніше працював адвокатом і суддею. Його дитячі і юнацькі роки минули в селі Красів, де батько о. Євген Шухевич до 1901 року був настоятелем місцевої церкви. Хоч цей регіон належить до Опілля, дерев’яний храм святої Параскеви у селі – в гуцульському стилі. Церкву збудували 1894 року для крайової виставки у Львові. Після цього громада Красова викупила її і перевезла в село. На титульному фото – момент посвячення церкви у 1895 році.

Архівні фото – з книги спогадів Степана Шухевича «Моє життя»