Вчителька внуків Івана Франка і радника Маргарет Тетчер

Її вірші друкували у букварях, читанках та шкільних хрестоматіях. Вона сама була вчителькою і багатодітною мамою, тож знала, як знайти підхід до дітей. Марійка Підгірянка самостійно здобула освіту й екстерном склала всі іспити, щоб реалізувати свою мрію – стати вчителькою. Для своїх учнів вона писала вірші. Розповідаємо цікаві факти з життя дитячої поетеси.

***

Справжнє прізвище письменниці – Марія Ленерт. Вона народилася 1881 року на Івано-Франківщині у сім’ї німця та українки. Її батько працював лісничим у селі Білі Ослави Надвірнянського району. Фінансових можливостей родини вистачило на освіту для сина, а чотирьох доньок готували до традиційної ролі заміжніх домогосподарок.

Марійка вивчилась самостійно. У дідуся-священника Миколи Волошина була велика бібліотека, він навчив онуку читати і писати не лише українською, а й кількома іноземними мовами. Після закінчення двокласної початкової школи вона екстерном склала іспити у Коломийській восьмикласній жіночій школі, а 1900 року – і у Львівській вчительській семінарії. Відтоді 40 років працювала у школах Львівщини, Прикарпаття і Закарпаття, а паралельно займалася літературною творчістю.

Марія Ленерт вивчилася самостійно (фото 1923 року з музею Марійки Підгірянки)

Як зазначають на сайті Бібліотеки української літератури, писати поезію Марія почала ще в 13 років. З 1904 року друкувала вірші в періодичних виданнях під псевдонімом Марійка Підгірянка. На такий вибір літературного імені, ймовірно, підштовхнув ландшафт її підгірського села. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла в 1908 році. У віршах авторка оспівувала природу, красу Карпат, використовувала фольклорні мотиви.

У листі до Костянтини Малицької вона писала: «Я не думала ніколи, що колись буду "друкована", – я самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували, та не знаю, чи зрозуміла добре смерекову мову. Почала я писати дуже рано, десь вже в 13 або 14 році життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи».

У Львові Марія познайомилась з колегою, учителем Августином Домбровським. 1905 року вони одружились. Освітянське подружжя часто міняло місце праці, подорожуючи містами і селами, іноді навіть жило у шкільних приміщеннях. У сімʼї було четверо дітей.

Чоловік Марії Августин Домбровський (фото з Енциклопедії сучасної України)

Тісно працюючи з дітьми, Марія Домбровська почала для них писати вірші і казки. Вона вдало використовувала свій поетичний талант у педагогіці: мелодійна поезія допомагала учням краще запам’ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії. Вчителька-поетка говорила, що її мета – «навчити, як зло оминати, а добро чинити».

Її уроки були новаторськими: заняття пані вчителька поділила на ранкові й пообідні. Уроки тривали не більше 60 хвилин. Вона одночасно займалася з двома класами: поки один робив письмову роботу, з іншим працювала усно. Марія Домбровська перевіряла зошити учнів вдома і виставляла оцінки, чого раніше не практикували. Учителька писала на дошці кольоровою крейдою, малювала квіти, тварин, щоб діти краще сприймали інформацію, римувала навчальний матеріал. Її вірш «Складаємо присягу» поклав на ноти композитор Станіслав Людкевич: цю пісню вважають за вчительський гімн. Разом з чоловіком Марія написала і видала «Буквар для українських шкіл».

Методисти хвалили нововведення вчительки Домбровської (фото з сайту «Українки»)

Під час Першої світової війни чоловіка мобілізували до австрійської армії, і він потрапив у російський полон. За часів ЗУНР Августин Домбровський очолював повітовий шкільний інспекторат Товмацького повіту на Івано-Франківщині і був послом до Української національної ради. Марія з дітьми перебула війну в австрійському місті Гмюнді в таборах для біженців і навіть там організовувала школу для малих українців. Її поетична збірка «На чужині» та поема «Мати-страдниця» (1919) описує непросте життя біженців з Галичини під час Першої світової війни.

Після війни сім’я переїхала на Закарпаття, яке тоді було у складі Чехословаччини. Марія вчителювала там у 1919–1928 роках. За уроки української і патріотичне виховання дітей чеська влада вигнала її з роботи. Марія підробляла приватними заняттями, вчила онуків Івана Франка – синів Тараса і Мирона Ганни Франко-Ключко, які проживали у селі Довге Іршавського району.

1928 року Домбровські переїхали на Прикарпаття, далі вчителювали у різних селах. На сайті Uahistory додають, що напередодні Другої світової Марія Домбровська працювала у школі с. Антонівка на Івано-Франківщині, де була першою вчителькою Стефана Терлецького. Згодом він став першим українцем у британському парламенті і радником прем’єр-міністерки Маргарет Тетчер. Терлецький згадував, що у польській школі вчителька Домбровська прищеплювала учням любов до української культури.

Відомий учень Марії Домбровської Стефан Терлецький (фото з Вікіпедії)

У 1940 році Марія потрапила під копита переляканого коня на базарі у селі Нижнів. Внаслідок нещасного випадку вона отримала важкі травми, була прикута до ліжка, тож довелося покинути роботу.

Марія знала німецьку, чеську, польську, французьку, словацьку мови, розуміла грецьку, латинську, італійську, тож багато перекладала. Рукописи перекладів, а також багато авторських творів згоріли внаслідок пожежі у червні 1941 року під час окупації нацистів. Пропав також рукопис другої книжки «Краплини крові», вже підготовленої до друку.

У радянський період твори Марійки Підгірянки майже не друкували, хіба що окремі вірші час від часу з’являлися в журналах. Тоді вона багато писала для онуків: віршики, лічилки, загадки, віршовані задачки, казки, твори підписувала «бабця Клапця».

Пам’ятник Марійці Підгірянці у її рідному селі Білі Ослави (фото Надвірнянської міськради)

З 1957 року після виходу чоловіка на пенсію подружжя Домбровських переїхало до дочки у передмістя Львова Рудне. Поетеса померла 1963 року, її поховали на Личаківському цвинтарі.

Ім’ям Марійки Підгірянки 1991 року назвали Івано-Франківський театр ляльок. З її творами можна ознайомитися за посиланням та тут.