«Мешканці хочуть швидких результатів, які можна помацати»
Суспільство

«Мешканці хочуть швидких результатів, які можна помацати»

Як працює львівський Інститут міста

Ольга Перехрест, 21 липня 2016 1152 0

Інститут міста – одна з установ, що займається розвитком Львова, перетворюючи його на комфортне для мешканців місто. В.о. директора Анастасія Загайна пояснює: в Інституті працюють не зовсім урбаністи, швидше – проектні менеджери, які готові навчити робити проекти всіх охочих, від мешканців до працівників міської ради.

ZAXID.NET поспілкувався з очільницею Інституту міста і дізнався, як працює ця унікальна для України установа.

***

У чому полягає робота Інституту міста?

У нас є три основні напрямки роботи: місцевий економічний розвиток (сюди, зокрема, входить робота з кластерами), належне врядування (прозорість та підзвітність місцевого врядування, боротьба з корупцією, навчальні програми для працівників міськради) і якість життя мешканців. Останній напрямок є базовим, оскільки у нас більшість проектів стосуються того, щоб зробити місто комфортним для проживання і залучити мешканців до цих процесів. Кожен проект відноситься до одного чи іншого напрямку. Є й такі, які переплітаються – як «Громади в дії».

Серед наших інструментів: соціологічні опитування, які є водночас результатом роботи і інструментом для дослідження того, що відбувається в місті; проекти, тобто інструмент реалізації ініціатив в одному з трьох напрямків; і стратегічні планування.

Наша форма власності – комунальна установа, але ми не прибуткові. Міжнародні грантодавці нас знають як неурядову організацію (NGO).

Тобто ви ніби громадська організація при міській раді?

Фактично так. Разом з тим оця ознака комунальності дає нам можливість платити зарплати. Ми можемо більше концентруватись на проектах і діяльності для міста, а не турбуватись, як нам заплатити за електроенергію чи де взяти ком’ютери.

У нас є підзвітність. І на основі нашої роботи нам затверджують бюджет на наступний рік.

Щороку Інститут міста звітується перед наглядовою радою, яку очолює міський голова. Попередня наглядова рада складалась з представників депутатських фракцій та експертів. Цього року до неї увійдуть представники всіх фракцій, а також експерти ззовні, для балансу: Софія Дяк з Центру міської історії, від бізнесу  - Тарас Юринц та Павло Шеремета, та голова західноукраїнської філії фонду «Відродження» Оксана Дащаківська. Бо якщо нас будуть повністю контролювати депутати, це може змінити акценти в нашій роботі.

Інститут міста – унікально львівське явище? Чи подібні структури є в інших містах?

В інших містах є інші форми так званих агенцій місцевого розвитку. В основному це громадські організації. Наприклад, у місті Бурштин, що в Івано-Франківській області, функціонує агенція місцевого економічного розвитку, яка займається схожою діяльністю, але за юридичним статусом це, якщо не помиляюсь, благодійна організація. Ми працюємо неприбутково. У нас є власні проекти, ми маємо можливості шукати для них гранти. Ми не надаємо платних послуг з пошуку фінансування чи підготовки проектів. Саме тому Інститут міста є унікальним.

Анастасія Загайна нещодавно стала в.о. директора Інституту міста (фото: Надія Єгорова)

Інститут міста існує з 2009 року. Який проект став найуспішнішим за час роботи Інституту?

Складно сказати. Те, що на слуху: ревіталізація Підзамча, це був дуже показовий проект по роботі з мешканцями. В рамках одного з проектів місцевого економічного розвитку ми були дотичні до створення першого бізнес-інкубатора Startup Depot. Зараз вони успішні, а починались з нашого проекту. «Громади в дії» ще не завершились, але це один з масштабних проектів, в якому багато хто залучений – і партнери, і цільова аудиторія. І його результати будуть по-справжньому помітні. Але звітувати по ньому ми будемо вже у 2017-2018 році.

Чи зустрічались ви під час роботи зі спротивом мешканців чи їхньою пасивністю? Адже вважається, що Львів дуже активне місто.

У Львові активні представники громадського сектору. Вони ініціативні, реалізовують багато ідей. З мешканцями трохи складінше. Люди досить пасивні, це така радянська ментальність.

Ми не ставимо собі за мету активізувати 100 тисяч людей. Ми реально оцінюємо ситуацію: в кожній з наших мікрогромад (а їх є 39) якщо буде групка з 5-10 осіб, які справді зацікавляться проектами і будуть щось робити – це буде успіх. А боротись з інертністю можна тільки показуючи результати.

Наприклад, наші координатори чують: «А давайте не будемо говорити, а зразу робити, дайте нам проектанта чи архітектора!». Мешканці хочуть швидких результатів, які можна помацати. Тому ми намагаємось давати ці результати. Щоб вони побачили, що справді щось відбувається – а не ми просто поговорили і розійшлись.

А як вас сприймають у районних адміністраціях?

Ми спочатку їх проінформували: що у нас буде проект, є такі можливості і буде така робота. Вони мали можливість задати купу питань – і вони це зробили. Навіть попереджали, які мешканці конфліктні або які у кого є проблеми. Через те, що ми їх проінформували заздалегідь, зараз нас не питають: «А хто ви такі і що тут робите?»

Скоро ми знову підемо до них, вже з готовими проектами з благоустрою, і запропонуємо втілювати їх разом. Вони тільки раді, що є десь кошти на облаштування нового простору. І мешканці спокійніші, бо зазвичай вони приходять до адміністрацій тільки скаржитись.

Я сподіваюсь, що при формуванні бюджету розвитку на наступний рік райадміністрації враховуватимуть побажання мешканців. Бо це було б логічно. Люди визначили ці місця, отже вони критичні і потребують уваги. Я порівнювала мапу ремонтів в рамках бюджету розвитку, і ті місця, що визначили у наших проектах – співпало відсотків на 20.

Як ви співпрацюєте з іншими професійними середовищами? Чи ділите територію з GIZ, Центром міської історії, Інститутом просторового розвитку?

Ми не конкуруємо. У кожного є свій сегмент роботи. У нас –  ґрунтовні дослідження і моніторинги, які є основою для роботи. Не думаю, що ми боремось за місце під сонцем.

Є спільні проекти. Ми працюємо з GIZ в рамках проекту з реставрації дверей і брам. Є Майстерня міста, яка є великою роботою з синергії зусиль і досвідів.

Цього року GIZ фактично передав Інституту міста досвід організації Майстерні міста (фото: Надія Єгорова)

З Інститутом просторового розвитку ще не починали співпрацювати, бо вони тільки створились. Але з Олександрою Сладковою, [очільниця управління адміністрування, будівництва та розвитку інфраструктури ЛМР у департаменті розвитку, яка переходить працювати до Інституту просторового розвитку - прим. авт.], іноді консультуємось. Бо у нас є проекти, що стосуються благоустрою територій – і ми розуміємо, що не є експертами в цьому. Ми займаємось фандрайзингом, проектним менеджментом, модерацією – а вони займаються технічними речами. Бо у нас нема таких експертів і повноважень.

У Львові є відділ промоції, департамент розвитку, Інститут міста, Інститут просторового розвитку. І це я зараз згадала тільки чотири муніципальні установи – а є ж також громадські ініціативи. Навіщо місту стільки установ, які займаються його розвитком, чому б їх не об’єднати у щось одне?

Роботи вистачає всім. Але це питання швидше до муніципалітету, чому так відбулось. Виходить, що всі різні і у всіх різні акценти. Інститут міста більше дослідницько-аналітично-проектний інститут.

Я навіть і не знаю, чому немає однієї структури. Сфери відповідальності поділені. Наприклад, департамент розвитку більше займається урбаністикою, а не роботою з мешканцями чи фандрайзингом. Вони більше працюють по факту з тим, що є. Є об’єкти, які затвердили у бюджеті розвитку – ними і займаються. У нас більше пошуково-аналітична робота. Ми запрошуємо ініціативи, ділимось досвідом, проводимо конференції та форуми. Намагаємось використати кращий досвід і запропонувати його місту.

Ви вважаєте себе урбаністами?

У нас ширший профіль. Ми займаємось більш аналітичною та проектною роботою, але не технічною. В першу чергу, ми – проектні менеджери.

Як це відбувається: є запит від сфери охорони здоров’я, що треба залучити кошти на проведення навчання або на нове обладнання. Ми не експерти в медичному середовищі, але ми експерти в написанні проектних заявок. Ми збираємо інформацію і впорядковуємо її разом з експертами. Ця синергія роботи дозволяє підготувати якісний проект.

Які найближчі плани Інституту?

У нас попереду купа проектів. Ще півтора роки триватиме проект «Громади в дії». Зараз почнеться його найцікавіша фаза з активним залученням мешканців для реалізації проектів на місцях. Проект «Вулиця для всіх» триває вже півроку, і ми виходимо на певні результати – як люди хочуть бачити вулицю Степана Бандери.

  

Інститут міста організовує зустрічі з мешканцями вулиці Бандери, під час яких розробляють бачення оновленої вулиці (фото: Інститут міста)

У вересні у нас продовжується проект з розвитку молодіжно-соціального підприємництва. Минулого року ми запустили інкубатор для соціальних підприємців, тепер проведемо для них навчальну школу. На завершальному етапі формування культурної стратегії Львова, сподіваємось що міська рада прийме її на сесії у вересні. Плануються нові соціологічні дослідження, ми працюємо з додатком Lviv City Dialog. Назріває кластер освіти, який мусить почати активніше розвиватись восени.

Також моніторимо можливості, які дають різні грантодавці, і залежно від того, що буде актуальним, будемо продовжувати роботу з проектами. Середовище настільки мінливе, постійно виникають нові проблеми, у міста й мешканців з’являються нові вимоги. Хочеться реалізовувати ефективні речі і показувати приклад іншим містам.

Чи є якийсь досвід, який ви б хотіли, щоб Львів перейняв?

В Україні – важко сказати. Ми звикли тішитись, що ми найкращі :) У нас активно розвиваються електронні сервіси. І менеджмент міста, і мешканці розуміють, що це потрібно, що треба швидко реагувати на нові виклики і тренди.

Але закордоном однозначно є, чого вчитись. Як з цим проектом «Вулиця для всіх»: коли увага приділяється не тільки проектним роботам, а роботою з цільовою аудиторією. Так можна уникнути багатьох конфліктів і непорозумінь. Так працює Ляйпціґ, Стокгольм і багато інших міст. Збір інформації триває рік-два, а вже потім відбуваються самі роботи. Мешканці знають, що відбуватиметься і це легше сприймається.

Треба більше спілкуватись з людьми, більше питати. Мені здається, це логічні речі у стосунках з людьми. Якщо запитати: «що не так?» або «чого хотілось би?» – це сприятиме комунікації, навіть в особистих стосунках. І результат стане кращим.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук