МИ ПАМ'ЯТАЄМО. Рятівник олімпійських медалей Йожеф Беца

Іван Яремко, 11 березня 201115484

Беца запам’ятався вимогливим наставником, але без «диктаторських» замашок. Він добре знав німецьку мову, тому постійно читав фахову зарубіжну літературу, використовував цікаві методи тренування, зажив собі слави новатора. Дуже не любив хамства, нецензурної лайки, так прийнятої у футбольному світі, узагалі того всього, що принижує людей.

Чимало видатних спортсменів народжується в маленьких провінційних містечках чи в селі, а згодом, виявивши свій талант, потрапляє у престижні столичні клуби, їх запрошують на навчання в популярні навчальні заклади, вони отримують у великих містах помешкання і доживають свого віку далеко від родинного дому. Та є особи, котрі ледь дочекавшись пенсії, згортають усі справи і повертаються в «рідні пенати» – тут рідна земля, своє повітря, неквапливість провінційного життя.

Так вчинив відомий у футбольному світі олімпійський чемпіон вже далекого 1956 року, добре знаний у Львові як футболіст і тренер Йожеф Беца, котрий повернувся до Мукачевого, де народився, робив перші футбольні кроки, звідки пішов у широкий світ. Його обрали почесним громадянином міста, обрали членом відділення НОК України Закарпаття, сусіди навіть обрали неформальним головою будинкового комітету. а журналіст Іван Жирош написав про нього книжку «Шлях до Олімпу», яка вийшла з друку 2004 року в Ужгороді.  

1.jpgВін розпочинав футбольний шлях у команді «Іскра» рідного міста, та здібного юнака одразу запросили до найкращої команди краю ужгородського «Спартака». Коли 1948 року кілька гравців з того клубу були запрошені до київського «Динамо» (Михайло Коман, Ернест Юст та інші), серед запрошених був і Беца. Але його перехопили військові, яким справні гравці теж були потрібні. Хоча Йожеф і не думав про військову службу. Угорець за національністю, вчився у німецькій школі. А після війни за такими людьми відповідні органи пильнували, і до армії не брали. Але зіграв свою роль футбол. Військові забрали його прямо з дому, в документах записали «Беца – українець», хоча юнак в той час не знав добре ні української, ні російської мов. Посадили в потяг і відправили до Станіславова (нині – Івано-Франківськ), де командувач армії був великим прихильником футболу. Він, побачивши закарпатця у грі, дозволив виступати за команду «Спартак», котра була найкращою в місті й однією з найкращих в Україні. 20-річного півзахисника обрали капітаном і з ним команда перемогла в республіканській першості товариства «Спартак».

Згодом його перевели до львівського ОБО ( обласний будинок офіцерів), де він провів кілька сезонів. 1954 року львівську команду тренував заслужений майстер спорту Олексій Гринін, колишній нападник і капітан московського ЦДСА та збірної СРСР. Повертаючись у кінці сезону до Москви, він забрав з собою і найкращого гравця Йожефа Бецу, який одразу потрапив до основного складу армійського клубу. ЦДСА 1955-го виграв Кубок і став призером чемпіонату країни. Тут на нього звернули увагу і тренери збірної – мало-хто тоді був так технічно підготовлений, вдало грав у повітрі, добре бачив поле і співпрацював з партнерами. Щоб потрібного гравця не переманили інші клуби, тодішній міністр оборони маршал Георгій Жуков викликав Бецу до себе і вручив йому погони молодшого лейтенанта, зарахувавши у кадрові офіцери. 

2.jpg

ЦДСА обіграв Торпедо 3:1. Москва 1952р. 

Після Олімпійських ігор 1956 року Беца знову потрапив на прийом до міністра – Жуков нагороджував армійських спортсменів-чемпіонів і вручив кожному золотий годинник відомої фірми. Через багато років Йожеф Йожефович подарує цей годинник і свою олімпійську медаль онукові Арсену, сину своєї доньки та відомого вірменського футболіста Бориса Мелікяна, який переїхав до Лівану, де навіть встиг зіграти кілька матчів за збірну цієї країни. Крім доньки, мав ще й сина, який навіть подавав хороші перспективи у футболі, але через струс мозку не зміг продовжити футбольну кар’єру і тепер живе у Ростові, де займається бізнесом.

Три струси мозку мав і сам Йожеф Беца, що змусило його у неповні тридцять років закінчити успішні виступи на футбольному полі. Він поїхав учитися до Ленінградського військово-фізкультурного інституту, де й отримав диплом футбольного тренера. Розпочинав тренерську стезю у ростовському СКА помічником славного Віктора Маслова, а коли той через два роки пішов до київського «Динамо», став головним наставником, здобувши одразу четверте місце за підсумками сезону 1964 року. Потім у його послужному списку були ще армійські команди Львова та Одеси, групи радянських військ у Німеччині, «Арарат» (Єреван), «Кайрат» (Алма-Ата), «Металург» і «Торпедо» (Запоріжжя). 

3.jpg

СКА (Львів) на відпочинку. Беца другий ліворуч у першому ряді. Сухумі, 1954р. 

Беца запам’ятався вимогливим наставником, але без «диктаторських» замашок. Він добре знав німецьку мову, тому постійно читав фахову зарубіжну літературу, використовував цікаві методи тренування, зажив собі слави новатора. Дуже не любив хамства, нецензурної лайки, так прийнятої у футбольному світі, узагалі того всього, що принижує людей. Якось не витримав брудних слів одного генерала, коли той згадав «мать», і сказав йому все, що про нього думав, хоча носив тоді заледве капітанські погони. Такі слова зачіпали його особисто, бо його мама померла під час пологів, давши синові життя. Його виховувала друга дружина батька, але він ніколи не відчував, що вона мачуха, а він – нерідний син. Він довідався про це, власне, вже дорослим, коли призвали до війська. Батько пропав без вісти в Будапешті за два тижні до закінчення війни. Тож усе, що стосувалося батьків, – було для нього святим. Тому Йожеф Йожефович, працюючи з дітьми на схилі літ, навчав їх не тільки футбольної майстерності, а й пошани до людей, любові до праці, без якої не можна здобути вершин…

Його дружиною була Людмила Петрівна, українка з Вінничини, з якою вони прожили майже 57 років. Саме на весіллі 25-річний молодий вперше відчув на своїх устах смак алкоголю: торкнувся губами фужера з шампанським і відставив. Футбол для нього завжди був серйозною справою, а не забавою – як для багатьох інших. Вдома вони розмовляли кожен тою мовою, яку знав краще: чоловік – російською, дружина – українською, але добре розуміли один одного. Коли я бував у них в гостях, Людмила Петрівна завжди говорила: «Та знає він мову, знає. Зранку, коли встає, говорить: «Жінко! Їсти хочу!» 

6.jpg

Беце з австралійськими полісменами. Мельбурн, 1956р. 

Та варто ще повернутися до того пам’ятного олімпійського 1956 року, що приніс збірній СРСР золоті олімпійські нагороди у далекому австралійському Мельбурні. На тому турнірі Беца провів тільки один матч – з Індонезією, що закінчився сенсаційною нічиєю – 0:0, хоча наступного дня радянська збірна перемогла 4:0 і далі вже не спотикалася. Але Беца зазнав наприкінці першої зустрічі досить прикрої травми, яка вивела його зі складу. Це сталося на останніх хвилинах матчу при рахунку – 0:0. На чужій половині поля зібралися практично дві команди, індонезійці відчайдушно відбивалися, тримаючи у центрі поля лише одного форварда. Хтось із захисників сильно вибив м’яч на чужу половину, куди за ним кинувся отой прудкий форвард. 5.jpgВоротар збірної СРСР Яшин вибіг йому назустріч і …минувся з м’ячем. Уявіть собі – ворота пусті, до м’яча мчить індонезієць, а йде остання хвилина матчу. Усю небезпеку першим зрозумів Беца і кинувся навздогін – уже в межах штрафного майданчика у неймовірному стрибку-підкаті він вибив супернику м’яч з-під ніг. Через кілька секунд пролунав свисток про закінчення матчу. Коли після фінальної гри, яка теж проходила з неймовірними пригодами (чого вартий перелом ключиці захисника Тищенка, який залишився на полі і у додатковий час дав гольовий пас) і принесла перемогу над Югославією – 1:0, футболісти отримували золоті медалі, хтось пригадав, що їх могло й не бути, якби Беца не врятував ситуацію у матчі з Індонезією.

Прикро, що за доволі короткий час олімпійський Львів зазнав відчутних втрат. 23 листопада минулого року раптово пішов з життя чемпіон та призер (7 медалей), учасник чотирьох Олімпійських ігор і багаторазовий чемпіон світу із сучасного п’ятиборства Павло Ледньов, а 24 лютого помер олімпійський чемпіон по футболу Йожеф Беца. 

Довідка ZAXID.NET

Йожеф Беца народився 6. 11. 1929. Півзахисник, заслужений майстер спорту, заслужений тренер Російської Федерації. У львівському СКА провів чотири сезони (1950-1954), у московському ЦДСА (1955-1958). Володар Кубка СРСР 1955, у збірній СРСР (1955-1956). Олімпійський чемпіон 1956 року. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст.. (2004). Помер 24 лютого 2011.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук