Вчитель, який виступав проти зросійщення Донбасу та помер у тюремній лікарні

Олекса Тихий був патріотом та виступав проти зросійщення рідного Донбасу, він не корився радянській владі, через що піддавався арештам. Вчитель, правозахисник та борець за українську мову помер у тюремній лікарні, а згодом його перепоховали на Байковому кладовищі поруч із Василем Стусом.

ZAXID.NET розповідає цікаві факти про непросте життя Олекси Тихого.

***

Олекса (Олексій) Тихий народився 27 січня 1927 року у селі Їжівка (Їжевка), що на території сучасного Краматорського району Донеччини. Матір була селянкою, а батько робітником. Окрім Олекси, у сім’ї було ще троє дітей.

Здобувати освіту Олекса Тихий почав у Олексієво-Дружківській школі. Згодом завдяки своїм здібностям зумів вступити на філософський факультет Московського державного університету. У Москві Олекса одружився та став батьком, але не зміг залишатись на чужині та повернувся в Україну. Дружина його рішення не підтримала та залишилась у Москві, тож вони розлучились. Згодом Тихий завів нову сім’ю, закохавшись у Галину Василенко. У них народився син Володимир.

Сім’я Тихих перед Другою світовою: сестра Зіна, батько Іван Петрович, мати Марія Кіндратівна, Олекса з баяном, брат Микола

Олекса Тихий працював вчителем на Донеччині, він навчав логіки, психології, історії, біології. Загалом він був готовий сам один викладати усю шкільну програму.

«Колись у школі він підійшов до директора і сказав: “Дайте мені клас 30 дітей, і я один буду їм викладати всі предмети до 10-го класу і потім всіх тридцятьох заведу у МГУ”. Що він викладав? Він викладав все», – розповідав «Суспільне Донбас» голова Донецького обласного товариства Олекси Тихого Євген Шаповалов.

У 21 рік Олексія Тихого вперше арештували за критику кандидата в депутати – він іронічно зауважив, яким може бути вибір, коли кандидат всього один. Його засудили до 5 років тюрми, але трибунал замінив покарання на умовне.

Олекса Тихий не раз критикував радянську владу, заявляв, що держава не може нав’язувати те, якою мовою спілкуватись чи як проводити дозвілля. На його думку, комсомол та заборони не можуть виховати самостійних особистостей. Він висловлював незгоду й з «повзучою русифікацією» східних областей.

У 30 років був другий арешт. Олекса Тихий написав обурливого листа ЦК КПРС, у якому засуджував введення радянських військ в Угорщину. Це не минуло безслідно, і за «антирадянську агітацію та пропаганду» його засудили до 7 років таборів.

Левко Лук’яненко згодом згадував це так: «Написав те, що вони, комуністи, самі на кожному кроці пишуть і проголошують: про право націй на самовизначення i, отже, право мадяр самим розв’язувати свої внутрішні справи; про право людини на свободу слова i, отже, незаконність існування ст. 62 в Кодексі та незаконність запроторювання за ґрати за критику комуністичної влади».

Олекса Тихий був проти русифікації та виступав на захист української мови

Після відбуття покарання Олекса Тихий мав обмежені можливості працевлаштування, він брався за різну роботу – від слюсаря до пожежника, а також працював над укладанням книги «Мова-народ» (про роль мови у житті народу) і словника мовних покручів.

Олекса Тихий був проти русифікації та виступав на захист української мови.

«Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів.

Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюсь ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за долю німих, забитих земляків своїх – донбасівців, за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не вина, а біда простих людей (тобто працьовитих робітників та селян), що з їхньої волі чи мовчазної згоди знищується українська мова та культура на Донеччині», – писав Олекса Тихий.

Олекса Тихий підтримував дисидентів, які у 1976 році проголосили створення Української Гельсінської групи задля сприяння виконанню Гельсінських угод. Серед підписантів були вчителі, правозахисники, військові. Олекса Тихий був одним із 10 членів-засновників, які виступали за захист прав людини.

У 1977 році Олексі Тихому винесли черговий вирок – 10 років тюрми та 5 років заслання. Судили й інших співзасновників Гельсінської групи. Спершу Олексу Тихого відправили до табору в Мордовії, де він з іншими в’язнями оголошував голодування. Він продовжував протестувати навіть за ґратами, і його часто карали за непокору.

Останнім табором Олекси Тихого був «Перм-36» у Пермській області. Є згадки, що у 1981 році Олекса Тихий важив всього 41 кг при зрості 178 см. Згодом його перевели у тюремну лікарню. Належного лікування він так і не отримав і помер 6 травня 1984 року.

19 листопада 1989 року останки Олекси Тихого, Василя Стуса та Юрія Литвина перевезли з Пермі та Пермської області й перепоховали на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33). У 1990 році Олексу Тихого посмертно реабілітували.

При підготовці матеріалу використано дані «Вікіпедії», «Історичної правди», «Суспільного», Gazeta.ua та проєкту «Стріткод».