«Північний потік-2»: аспекти небезпеки

«Провальним» багато українських (а заразом російських) політологів і публіцистів назвали візит президента України Володимира Зеленського до Німеччини. Ну бо дійсно, не укладено жодної важливої угоди. Не досягнуто домовленостей з ключових моментів. А головне – не вдалося переконати німецьке керівництво припинити будівництво газпромівського газогону «Північний потік-2».

Тут не посперечаєшся. Але й чи дійсно в Зеленського та його команди була така тверда мета? Навряд чи. Бо команда українського президента, яка відає зовнішньою політикою, є доволі компетентною. І міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, і зовнішньополітичні радники президента чітко усвідомлювали актуальну ситуацію в Німеччині.

А Німеччина вже цілковито увійшла у фазу виборчих перегонів. Так, Україна – це далеко не останнє питання у пулі зовнішньої політики країни, але й не пріоритетне.

Канцлерка Німеччини Анґела Меркель відбуває свої останні дні на посаді й готується, як вона обіцяла, до політичної пенсії. А не в традиції західної політики вирішувати більш-менш важливі справи, перебуваючи в статусі «кривенької качечки».

Відтак візит Зеленського до Берліна був радше ритуальним і водночас ознайомчим. Він передовсім хотів віддати шану багаторічній канцлерці, яка зробила доволі багато корисного для України, зокрема палко відстоювала перед своїми колегами з Європейської Унії антиросійські санкції за окупацію Криму й агресію на Донбасі. Познайомитися ж український гість планував з наступником Меркель на посаді голови Християнсько-демократичного Союзу – Арміном Лашетом (Armin Laschet). Саме він наразі має найбільше шансів стати й наступним федеральним канцлером Німеччини. А зараз він є чинним прем'єр-міністром федеральної землі Північний Райн-Вестфалія, тому вирішувати міжнародні питання поки що не вповноважений. Утім і саме знайомство з ним на перспективу буде доволі корисним.

Тож вирішити серйозні питання з Меркель чи Лашетом апріорі було справою безнадійною. Зрештою, як і з третім візаві – федеральним президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром (Frank-Walter Steinmeier), повноваження якого, згідно з Конституцією ФРН, приблизно такі самі, як в англійської королеви.

Водночас неправильним було б стверджувати, що візит Зеленського до Берліна не мав взагалі жодного практичного сенсу. Адже з німецьким керівництвом обговорили дуже важливі й чутливі для України теми. Це і агресія Росії на Донбасі, і ескалація Кремлем ситуації на кордоні, а ще «Північний потік-2» і можлива компенсація втрат Україні за введення його в експлуатацію.

Нині, після того як США відмовилися від ідеї додаткових санкцій проти «Північного потоку-2», вже чітко зрозуміло, що зірвати добудову газогону навряд чи можливо. Та все-таки Зеленський намагався це зробити на зустрічі і з Меркель, і з Штайнмаєром. І це правильно, навіть з огляду на безнадійність ситуації.

Проте, на мою думку, український президент і його команда допустилися в цьому питанні однієї помилки. Всю увагу вони сконцентрували на показі шкоди для України. Не тільки на її фінансових втратах, але й на безпекових загрозах. Це дійсно важливі питанні, адже, як застерігає багато експертів, зокрема й німецьких, запуск в експлуатацію «ПП-2» розв’яже Путіну руки в аспекті відновлення агресії на українських теренах. Однак треба було також чітко вказати на загрози, які несе газпромівський проєкт для Європи загалом і Німеччини зокрема. Причому ці загрози мають три складові: економічну, політичну і навіть військову. Але все по черзі.

Росія зовсім недавно сама дала дуже добрий привід для того, щоб оцінити небезпеки економічного тиску на Захід і передовсім на Німеччину за допомогою свого газу. Річ у тому, що після доволі холодної цьогорічної зими європейські підземні газосховища нівроку виснажилися. Ця ситуація – не унікальна, і коли таке траплялося, то «Газпром» відкривав свої крани на повну потужність, щоб оперативно заповнити спорожнілі сховища. Але цьогоріч такого не відбувається. Росія ніби навмисно стримує потужності.

Як стверджують експерти, Кремль чином такий спосіб вбиває нараз двох зайців. По-перше, піднімає ціну на газ у Європі, по-друге, чинить тиск на ЄУ, щоб усунути всі перешкоди, які стоять на шляху реалізації проєкту «ПП-2», і по можливості забезпечити завершення будівництва трубопроводу до кінця літа.

Про аспекти політичного тиску з використанням газового інструменту вже було проговорено багато. Передовсім ідеться про те, що Росії вдалося вбити добрячий клин між країнами-членами Євроунії за допомогою «Північного потоку-2». А порушення єдності в ЄУ – одна зі стратегічних зовнішньополітичних цілей Кремля.

Про небезпеку військового характеру, яку несе газпромівський проект, у країнах-членах НАТО заговорили відносно недавно. Хоча ще торік українські експерти Михайло Гончар, Андрій Риженко і Богдан Устименко з Центру глобалістики («Стратегія XXI») опублікували статтю в спеціалізованому журналі «Чорноморська безпека», у якій детально описали, як Росія зможе використовувати «Північний потік-2». Ідеться передовсім про встановлення пристроїв для прослуховування військово-морських перемовин, про засоби відстежування військових суден і підводних човнів країн-членів НАТО.

Про ще одну небезпеку військового характеру, пов’язану з «ПП-2», написав у статті в авторитетній швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung директор Інституту політики безпеки при Кільському університеті Йоахім Краузе (Joachim Krause). «Розширення можливостей Росії з ведення неконвенційної підводної війни спрямоване, зокрема, на те, щоб мати можливість розірвати канали зв'язку (інтернет-кабелі, широкосмугові кабелі, телефонні з'єднання, силові кабелі, трубопроводи), які є центральними, якщо не сказати життєво важливими, для економічного життя західного світу, пов'язаного глобальною мережею», – застерігає німецький експерт.

Усі ці безпекові моменти український президент і його команда мали б взяти на озброєння. Зеленський, виступаючи в Німеччині, мав би чітко артикулювати загрози для Європи. Так, це навряд чи призвело б до зміни позиції німецького уряду в плані рішучості добудувати газогін, але принаймні Захід зайвий раз мав би підставити обговорити всі аспекти загроз, які несе газпромівський проєкт.

Особливо корисним це було б на тлі візиту до США Анґели Меркель. Адже тема «Північного потоку-2» точно стане провідною під час перемовин з американським президентом Джо Байденом. І в цьому аспекті не може не турбувати, що дати зустрічі Зеленського з главою Білого дому досі не визначено.