Прем’єр Гройсман вже приготував три конверти наступнику

Вісімнадцятий і наймолодший в історії незалежної України прем’єр-міністр Володимир Гройсман – після багатьох гучних заяв та спроб налагодити місток порозуміння із новообраним Президентом, врешті збагнув – друге поспіль прем’єрство йому «не світить». Не допомогли ні батоги (спроби ігнорувати чи й саботувати прямі звернення Президента, як це робив у Раді спікер Андрій Парубій), ані пряники (різка зміна тактики на позицію «Я ніколи не заважав попередньому Президенту, не сунутиму палиці в колеса іншому»).

Відтак скористався традиційним ходом потенційних відставників – раптом, відклавши усі «українські стратегії» та урядові справи (а за місяць мав би подати до Верховної Ради головний у році урядовий документ – держбюджет!) у довгу шухляду і сховався у відпустці. Бо лежачих у нас не б’ють, а відпускників і хворих – не звільняють. Та й ковдр у наших недореформованих лікарнях на всіх не вистачить – Насіров, подейкують, свою й досі не повернув…

До слова, свого донедавна найближчого земляка й соратника-експрезидента Порошенка, який витягнув його, колишнього директора ринку, спершу у нардепи, відтак – у спікери, а згодом – й у зручне крісло прем’єра, подарувавши в якості супербонусів слухняний двопартійний Кабмін та лояльну й жорстко керовану з Банкової парламентську більшість, він заповзявся «викривати» вже з тієї ж відпустки. Водночас не забуваючи запевняти, що виключно «приватні інтереси» екс-президента Петра Порошенка завадили йому, невизнаному (нищівними результатами парламентських виборів) генію, реалізувати усю велич своїх задумів на найвищій посаді виконавчої влади.

Чому він не помічав помилок усі три роки на посаді прем’єра, а «прозрів» аж тепер, коли у повітрі повисло питання про створення нового уряду – питання риторичне. Утім, в одному наразі ще чинний прем’єр Гройсман має рацію: «В України ще все попереду!» Хай вже і без такого ясновидця, як він.

Не конче бути Нострадамусом, аби спрогнозувати, що буде далі. Найближче майбутнє держави визначатиме законодавство та президент, який після дострокових парламентських виборів здобув, на перший погляд, майже абсолютну владу в державі. Ще б пак: адже у нього – вперше в історії незалежної України буде власна монопартійна парламентська більшість та, як заявляють його представники, монолітний технократичний уряд.

Погодьтеся, що Україні зараз потрібні швидкі зміни, бо змарновано вже й так надто багато – і часу, і шансів.

Інша річ, чи будемо кому реалізовувати ті реформи? А ще важливіше – чи вистачить знань та досвідчених управлінців, аби бодай безпомилково визначити урядову стратегію? Бо, як свідчать окремі заяви представників Президента, навіть із головними пріоритетами нового уряду або ще не визначились, або визначили помилково. У такому випадку й справді буде не настільки важливим прізвище прем’єра, пасьянс із яких змінюється ледь не що кілька днів.

І це буде тим прикріше, що вкотре винаходити велосипед новій владі немає жодного сенсу: усю «домашню роботу» за них вже зробили сотні фахівців, готуючи «Новий курс» для країни від Юлії Тимошенко. Варто лише уважно та ретельно ознайомитись з ним та братись до реалізації!

А щодо Гройсмана, то він, схоже, уже приготував три конверти для свого наступника. Пригадуєте отой «бородатий анекдот»: перш ніж піти у відставку, кожен владоможець готує такі для наступника, радячи відкривати, коли виникнуть вагомі проблеми. У кожному з них – найважливіші поради. У першому – «валити усе на попередників». У другому – на погоду. А в третьому – «готуй три конверти»…