30 років українському парламентаризму

Михайло Цимбалюк
народний депутат, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина»

16 липня 1990 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила доленосний документ для подальшого формування державності і повного закріплення національної свідомості – Декларацію про державний суверенітет, яким визначені основи політичного, економічного ладу та підкреслена самостійність України..

355 – «за», чотири «проти». Декларацію ухвалено майже 80 відсотками депутатського складу. Знаково, що навіть зараз у сесійній залі на Грушевського у Києві такої одностайності під час голосування за дійсно державотворчі законодавчі ініціативи не назбирається.

Проголошення державного суверенітету стало своєрідною сходинкою, шляхом до остаточного оголошення самостійності України, тобто її незалежності й виходу зі складу Радянського Союзу. А комуністична більшість, яка тоді домінувала, розглядала декларацію як просту подачку націонал-демократам і певну «фількину грамоту» для вуличних протестів. Це стало сприятливим моментом, який дав нам, українцям, можливість оголосити справжню державну незалежність.

Нині 30 років українському парламентаризму. І дійсно, переважно, в критичні моменти української історії саме Верховна Рада України була місцем стабілізації і вирішення ситуацій політичної кризи. Але кожного разу це відбувалося лише тоді, коли за спинами парламентарів стояла незадоволена і налаштована дуже рішуче громада.

Коли українська громада протестними настроями, демонстрацією рішучості, а іноді і зброї, не тисне на народних депутатів, парламент ефективно працювати не може – такі, на жаль, реалії сучасного українського політикуму.

У ці дні, перед парламентськими канікулами, вся українська нація може спостерігати результат «турборежиму» у депутатській монобільшості. Там так поспішали з розглядом Законопроекту про гральний бізнес, що не побоялися увійти на півтори тижні у розгляд правок до другого його читання. Зрештою, цей проект Закону набрав необхідну кількість голосів депутатів – і тепер в країну повертаються казино, гральні автомати, сумнівні лотереї, а паралельно й зруйновані сім’ї.

Приблизно за три місяці до місцевих виборів країна не знає за яким принципом вони відбуватимуться. Правки до виборчого кодексу, укрупнення районів, статус міст обласного значення, роль районних рад – це досі не проголосовано радою і відповідно ставить під сумнів, що на все це є голоси підтримки. А чи насправді ми багато чого не бачимо за завісою, де ймовірно, домовляться про голосування за лобістські закони та підтримку окремих ініціатив. Саме через такі речі й руйнується парламентаризм в Україні, саме через це й рівень довіри до голови Ради і народних обранців трохи більше 30%.

З порушенням норм парламентаризму нинішній депутатський корпус проголосував відкриття ринку землі, Законопроект про всеукраїнський референдум, ринок електричної енергії і таких проектів десятки, які викликають подив у пересічних українців і логічне питання – «невже в Україні немає нагальніших питань, які потрібно вирішувати у Раді?».

Ще один аспект. Як тільки в нашій країні потрібно відвернути увагу суспільства від чогось важливо – політики починають говорити про мову, мовляв мови національних меншин, а особливо російська, утискаються. Тим самим створюючи цілу хвилю громадського невдоволення.

Насправді Закон про мови, за який проголосували понад рік тому, просто необхідно виконувати – і владі, і всьому громадянському суспільству. Бо насправді зараз немає жодних загроз мовам національних меншин в Україні, а саме державна українська мова потребує захисту.

Як варіант – розставити все на свої місця зможе лише парламентаризм. Зараз потрібно розробити законопроєкт, який захищатиме мови національних меншин в Україні, але варто пам’ятати, що вони не можуть бути другими або третіми державними.

Нині першочергово потрібно працювати над відновленням економіки, протидіяти росту захворюваності на коронавірус, допомагати людям, які потерпіли від повеней та повертати мир в Україні. Але окрім обіцянок, сотень слів з-під куполу біля Маріїнського парку українці нічого не чують. У парламенті, на жаль, майже не залишилося справжності, дійсного і щирого. То ж заради цього наші предки і кров’ю, і потом відвойовували незалежність України.

Зрештою, попри усі негаразди, які є у стінах Верховної Ради, історія розставить усе на свої місця і продемонструє, хто насправді є гідним членом українського парламенту, а хто так і «вляпається» – як слуга олігархів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук