Президент Ізраїлю: згадати євреїв України чи не злити Москву?

Рівно 60 років тому в Ізраїлі група євреїв вперше усвідомила себе вихідцями з України – включно з першими особами і знаменитостями молодої Єврейської держави. Хто організував першу «українську зустріч» ізраїльтян і хто намагався цьому перешкодити?

Увечері 11 червня 1961 року президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві, уродженець Полтави, отримав листа-попередження від старого друга, ізраїльського публіциста Біньяміна Веста, уродженця Бердичева. Вест наполегливо радив скасувати «українську зустріч» («Кенес Україна»), яка була запланована через тиждень в будинку президента.

У молодості Біньямін Вест був засуджений у Москві за участь в сіоністському русі, а 1925 року його депортували з «радянського раю» у британську Палестину. У 1931-1957 роках він працював у банку «Апоалім».

Біньямін Вест

Вест багато років займався громадською роботою. З одного боку, він порушував в Ізраїлі тему боротьби за виїзд радянських євреїв. З іншого боку, пам’ятаючи на собі методи радянської держбезпеки, він виступав проти гучних акцій, щоб не злити радянський режим.

Раніше президент Бен-Цві провадив у своєму будинку зустрічі ізраїльтян – вихідців з різних країн світу. І ось вперше в історії Ізраїлю 78-річний голова держави вирішив зібрати євреїв з країни, де він сам народився.

Очевидно, що ідея вечора пам’яті євреїв України народилася під впливом процесу над Адольфом Айхманом. Розпочатий у квітні 1961 року суд над нацистом змінив ізраїльське суспільство: вперше тему Голокосту обговорювали відкрито, а біль євреїв різних країн став прориватися назовні.

І тут Бен-Цві отримує листа від Веста, який радить взагалі не проводити меморіального вечора окремо для вихідців з України. Причина – страх перед реакцією Москви: самостійне звучання слова «Україна» влада СРСР може витлумачити як підтримку українського націоналізму в будинку президента Ізраїлю.

«Якщо такий сепаратний вечір для вихідців з Литви ще зрозумілий, тому що Литва була приєднана до СРСР лише на початку Другої світової війни, то Україна є органічною частиною (підкреслено в тексті. – Ш. Б.) радянської землі зі самого початку, вже 43 роки. Ненависники можуть обмовити нас – нібито ми (в Ізраїлі) підтримуємо сепаратистський український рух, що існує в Західній Німеччині і США», – писав Вест.

Фрагмент листа Веста, 11.06.1961

У листі президентові також мовилося, що проведення українського вечора ускладнить завдання Блюмеля і Маєра під час їхніх візитів до Москви. Андре Блюмель – французький філософ і письменник, голова Товариства дружби Франція-СРСР. Даніель Маєр – голова французької ліги прав людини. Секретна служба Ізраїлю «Натів» зі зв’язків з євреями СРСР таємно задіяла цих двох французьких євреїв для закулісних переговорів з Кремлем про долю радянських євреїв.

Вест фактично погрожував президентові Ізраїлю: якщо ви влаштуєте у себе в резиденції вечір «українського сепаратизму», то це розсердить Москву і перешкодить Блюмелю з Маєром отримати «милостиву» згоду Хрущова на виїзд хоча б невеликої групи євреїв зі СРСР.

Радянська імперія тоді була в зеніті могутності. Тільки нещодавно, у квітні 1961 року, СРСР випередив США і першим послав людину в космос. Радянські танки стояли по всій Східній Європі, а радянський лідер Микита Хрущов погрожував Заходу з трибуни ООН і допомагав арабським країнам – ворогам Ізраїлю.

Сваритися з Москвою через слово «Україна»? Перед президентом Ізраїлю став важкий вибір: скасовувати або проводити запланований «український вечір»?

Президент з берегів Ворскли

Іцхак Шимшелевич (1884-1963) – майбутній президент Бен-Цві, народився в Полтаві, у сім’ї нащадків відомих рабинських династій, включно з великим мудрецем ХІ століття Раші з Франції. Батько майбутнього президента – Цві Шимшелевич – був викладачем івриту та сіоністським активістом.

У 1904 році двадцятирічний Іцхак вперше приїхав на Землю Ізраїлю, яка тоді перебувала під турецькою владою. Він обійшов країну пішки з півдня на північ і зав’язав контакти з багатьма сіоністами.

Повернувшись до царської Росії, Іцхак став свідком хвилі чорносотенних погромів 1905 року і брав участь у похороні 70 убитих євреїв Катеринослава. Для захисту від погромів Шимшелевич організував у Полтаві загін самооборони і політичну партію «Поалей Ціон» («Робітники Сіону») з підрозділами самооборони в Кременчуці і Прилуках.

Поліція стежила за ним і знайшла схованку зі зброєю у дворі будинку його батька в Полтаві. Вся сім’я Шимшелевичей була заслана до Сибіру, але Іцхак встиг втекти за кордон. Повернувся до Росії, був двічі заарештований, знову втік. Остаточно він покинув Російську імперію навесні 1907 року.

Іцхак оселився в Яффо, а потім в Єрусалимі разом зі своєю майбутньою дружиною Рахель Янаіт (Голда Лішанська, 1886-1979) – уродженкою містечка Малин Київської губернії. Вони познайомилися ще 1905 року під час створення відділення партії «Поалей Ціон» у Бердичеві.

Іцхак і Рахель разом створювали організації із захисту єврейських поселень «Бар-Гіора» і «Ха-Шомер». У 1912-му вони роз’їхалися на навчання: вона вивчала агрономію у Франції, а він – право в Салоніках та Стамбулі. Офіційно вони одружилися 1918 року тільки після падіння турецької влади.

Давид Бен-Ґуріон та Іцхак Бен-Цві, 1912 р.

Другом їхньої сім’ї був Давид Бен-Ґуріон – майбутній перший прем’єр-міністр Ізраїлю. Тандем Бен-Ґуріона і Бен-Цві стане не тільки дружбою, а й політичним союзом на багато десятиліть у рамках МАПАЙ – «Партії робітників Землі Ізраїлю». Бен-Цві був серед творців профспілкового та робітничого руху в підмандатній Палестині 1920-1930-х років, був членом міської ради Єрусалима, Національної ради і Єврейського агентства.

У 1937 році Іцхак і Рахель Бен-Цві представляли Землю Ізраїлю в Лондоні на церемонії коронації Георга VI – батька нинішньої королеви Великої Британії.

Підписом Іцхака Бен-Цві скріплена Декларація Незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року. Бен-Цві став депутатом Кнесету першого скликання. Один зі синів Іцхака і Рахелі загинув 1948 року під час Війни за незалежність.

Після смерті першого президента Ізраїлю д-ра Хаїма Вейцмана в листопаді 1952 року правляча партія МАПАЙ з ініціативи прем’єра Давида Бен-Ґуріона висунула Іцхака Бен-Цві на посаду президента країни. Він був обраний після голосування у Кнесеті в грудні 1952 року, а потім переобирався двічі – 1957-го і 1962 року. Бен-Цві провів на посаді президента найбільший термін в історії Ізраїлю – майже 11 років.

Як історик, Бен-Цві опублікував понад 20 книг і 150 наукових статей з дослідженнями з історії Землі Ізраїлю і єврейських громад країн Сходу.

Іцхак і Рахель Бен-Цві

Поет-пророк зі Львова

Урі Цві Ґрінберґ (1896-1981) – майстер івритської поезії і лауреат Премії Ізраїлю з літератури (1957), був запрошений президентом Ізраїлю на «українську зустріч» як зірка національного масштабу. Для знаменитого поета ідентифікація з Україною була підсумком болісного розриву з Польщею на тлі Голокосту.

Ґрінберґ походив з хасидської сім’ї містечка Білий Камінь біля Золочева в Галичині. Через рік сім’я переїхала до Лемберга (Львова), у якому і відбулося формування юнака й поета. У Львові він опублікував 1912 року свої перші вірші івритом та їдишем.

У листопаді 1918 року Урі Цві Ґрінберґ, його батьки і шість сестер тільки дивом врятувалися під час погрому, влаштованого польськими солдатами у Львові. Це кровопролиття справило на нього страшне враження.

1924 року він покинув Львів і переїхав в Землю Ізраїлю, де розцвіла його поетична творчість. Ґрінберґ став полум’яним прихильником Зеєва Жаботинського.

Поезія Ґрінберґа була наповнена пророчими баченнями і різкою експресією. У 1922-му він поетично описує свій сон, у якому євреїв тисячами душать газом і спалюють. У 1931-му Ґрінберґ пише вірш про двох останніх євреїв, які вижили й ховаються під землею, як кроти. Великий івритський поет Хаїм Нахман Бялик опублікував це у своєму журналі, хоч і назвав сюжет божевільним. А через десять років останні євреї Львова ховатимуться під землею в міській каналізації.

У 1930-х роках поет кілька разів повертався до Польщі, відвідував батьків у Львові. У вересні 1939 року він вирвався з Польщі через два тижні після початку Другої світової війни. Тільки 1943-го Ґрінберґ зміг отримати у британської влади в’їзні візи для своєї рідні – не знаючи, що всі вони вже депортовані 1942 року з гетто Львова й задушені газом у таборі смерті Белжець.

Урі Цві Ґрінберґ зі сестрами і матір’ю у Львові, 1930-ті роки

Ця трагедія не покидала його до кінця життя – разом з почуттям провини «сина-втікача». За всю війну він не написав жодного вірша. Тільки 1951-го Урі Цві зміг оплакати свою матір і сестер у вірші, в якому він згадує маленьке єврейське містечко на річці Буг.

Можливо, все невисловлене і невиплакане, все те, що мовчало в ньому всередині багато років, і підштовхнуло Урі Цві Ґрінберґа до участі в меморіальному вечорі євреїв України 1961 року.

Роза Києва

Президент Ізраїлю попросив Шошану Персіц бути ведучою «українського вечора». Шошана Персіц (Розалія Златопольська) народилася 1892 року в Києві, у родині цукропромисловця, банкіра і філантропа Гілеля Златопольського, який відповідав за фінанси сіоністського комітету Київської губернії і підтримував викладання івриту.

Одного разу в київській гімназії однокласниця з родини російських князів презирливо обізвала Розалію «жидівкою». Єврейська дівчинка відповіла ляпасом, відтак її вигнали з гімназії. Вона закінчила навчання в Німеччині.

У 1911 році Розалія Златопольська вийшла заміж за Йосипа Персіца, сина купця з Москви. Весільну подорож вони провели в Землі Ізраїлю. Головним проєктом Шошани Персіц стало івритське книговидання для дітей.

Навесні 1918 року велика сім’я Златопольських-Персіців евакуювалася з червоної Москви у вільний Київ – разом з друкарнею і співробітниками. Згідно з сімейною легендою, вони врятувалися від більшовиків завдяки німецькому послові Мірбаху – у тому ж потязі, в якому Мірбах вивозив до Києва дружину і дітей гетьмана Української Держави Павла Скоропадського.

Восени 1918 року сім’я переїжджає до тодішньої столиці єврейського книговидання – Одеси. Весь 1919 рік Шошана Персіц видає івритські дитячі книжки дивовижної краси. Ймовірно, це були єдині івритські видання, які ілюстрував видатний український художник Георгій Нарбут – автор дизайнів перших грошових знаків Української Народної Республіки і проєкту герба УНР.

Шошана Персіц

Шошана Персіц з чоловіком встигли виїхати до Франції і Німеччини. Їхній будинок у Бад-Гомбурзі став центром тяжіння для івритських письменників. Наприклад, туди приходив друг їхньої сім’ї – майбутній Нобелівський лауреат з літератури Шмуель Йосеф Агнон, також уродженець України. Пізніше Агнон напише оповідання «Мудрість жінок» і присвятить його 50-річчю Шошани Персіц.

З 1925 року вона живе в Тель-Авіві, де 13 років очолювала міську комісію з культури та освіти. А в 1949-1959 роках Шошана Персіц керувала тією ж комісією Кнесету, депутатом якого вона обиралася тричі від партії «Загальних сіоністів». У парламенті Ізраїлю Персіц розробила важливі закони про загальну шкільну освіту, про підтримку вищої освіти та захист прав жінок.

Онук Шошани Персіц – Амос Шокен, продовжив зараз традиції видавничої справи на посаді власника і глави медіагрупи Haaretz.

Згадати євреїв України

Президент Ізраїлю, ватажок єврейської самооборони в Полтаві, не послухав застережень Біньяміна Веста і не злякався гніву Москви. Вечір пам’яті українського єврейства все-таки відбувся 18 червня 1961 року – вперше в історії Ізраїлю.

Та ще й в резиденції президента країни. Хоча гучним словом «Будинок президента» у скромного Іцхака Бен-Цві тоді називався дерев’яний будиночок, який зсередини був облицьований простими дошками (це видно на фотографіях).

Дата «української зустрічі» саме наприкінці червня 1961 року була обрана не випадково. Тут був зв’язок не тільки з 20-ю річницею початку Голокосту в Україні після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, але і з такими кривавими подіями в історії євреїв України, як різанина в Немирові в червні 1648 року та Уманська різанина в червні 1768 року.

Президент Ізраїлю, перераховуючи ці єврейські трагедії різних століть, також згадав і «погроми банд Петлюри». При цьому Іцхак Бен-Цві у своїй промові не використав критичних слів проти всього українського народу. Президент-історик взагалі утримався від стереотипних звинувачень цілого народу в антисемітизмі.

«Все страждання минулих століть не можна порівняти з тим, що сталося в наш час. Гірка доля євреїв України ще і в тому, що не залишилося свідків і не прийшли свідки, як на процесі Айхмана, щоб розповісти про вбитих Бабиного Яру, Харкова, Полтави, Одеси, Криму, Волині та Поділля», – заявив Бен-Цві.

Фактично, це була перша згадка трагедії Бабиного Яру президентом Ізраїлю – ще до публікації знаменитої поеми Євгена Євтушенка у вересні 1961 року.

Іцхак Бен-Цві також відзначив величезний внесок євреїв у розвиток хасидизму, сіонізму, літератури, освіти та політичних рухів у рамках великої України (він так і сказав: «Україна ха-гдола»).

Поет Урі Цві Ґрінберґ прочитав свої вірші про Голокост «З пісень руйнування» («Мі-Шірей ха-Хурбан»).

Шошана Персіц елегантно вела цей вечір. Крім промов і поезії, звучали пісні дитячого хору.

Професор Бен-Ціон Дінур (1884-1973) підготував лекцію з історії євреїв України. Дінур (Дінабург) народився в містечку Хорол Полтавської губернії, здобув єврейську релігійну освіту в Кременчуці і Корсуні, одружився із вчителькою єврейської школи з Полтави. Отримав диплом історика в університетах Берліна і Берна. З 1936 року – професор історії єврейського народу Єврейського Університету в Єрусалимі. У 1951-1955 роках – міністр освіти Держави Ізраїль, творець меморіального центру «Яд Вашем» і його перший голова в 1953-1959 роках.

Але в день заходу професор Дінур захворів, тому приготовлену лекцію прочитав його учень д-р Шмуель Еттінґер – уродженець Києва, професор Єврейського Університету в Єрусалимі і великий фахівець з історії євреїв Східної Європи.

Через рік після «української зустрічі» Іцхак Бен-Цві отримав прохання про помилування від Адольфа Айхмана, який був засуджений до смертної кари. Президент Ізраїлю не написав резолюції «згоден» або «відмовити». Випускник полтавської гімназії просто написав на папері нациста слова стародавнього єврейського пророка Шмуеля перед стратою злочинницького царя амалекитян: «Як твій меч позбавляв жінок дітей, так мати твоя серед жінок позбудеться сина». У ніч на 1 червня 1962 року Айхман був повішений.

А ще через рік Давид Бен-Ґуріон сказав у прощальному слові над могилою Іцхака Бен-Цві: «Він завоював любов усього єврейського народу, як це не вдавалося жодному чоловікові нашого покоління… Його слова, дії, звичаї та погляди були суттю простоти та скромності, справжньої щирості та чистоти серця».

Іцхак Бен-Цві став першим президентом Ізраїлю, який виступив на тему євреїв України. Другим був президент Хаїм Герцоґ, який у січні 1993 року звернувся з промовою в рамках історичного візиту першого президента України Леоніда Кравчука до Ізраїлю. Третім на цю ж тему виступав президент Ізраїлю Реувен Рівлін, який зробив це з трибуни Верховної Ради України в рамках меморіальних заходів до 75-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Обраний 3 червня 2021 року новий президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ – син Хаїма Герцоґа, знову виступатиме на тему євреїв України і єврейсько-українських відносин у вересні 2021 року в Києві – на церемонії 80-річчя Бабиного Яру.

Текст, колаж і колоризація фотографій: Шимон Бріман
Інститут «Яд Іцхак Бен-Цві», Національна бібліотека Ізраїлю, Урядовий прес-офіс (GPO), Будинок спадщини Урі Цві Ґрінберґа, Державний архів Ізраїлю.

Публікація виходить в рамках проєкту, підтриманого канадською недержавною організацією «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE, англ. Ukrainian Jewish Encounter).

https://ukrainianjewishencounter.org/uk/