Що буде з дитиною, яка ніколи не чула «Я пишаюся тобою»: пояснення психологині

Багато хто переконаний, що потреба у схваленні батьків зникає, коли людина стає дорослою і самостійною. Вона здобуває освіту, будує кар'єру, створює сім'ю, виховує власних дітей. Проте навіть успішні дорослі нерідко продовжують чекати від мами чи тата простих слів підтримки.

Психологиня Світлана Чумакова пояснює: справа не в інфантильності чи надмірній залежності від батьків. Те, що дитина чує в ранньому віці, поступово стає її внутрішнім голосом і визначає ставлення до себе на довгі роки.

«Збоку здається, що ми вже давно стали дорослими. Але всередині багатьох із нас досі живе маленька дитина. Та сама, яка після малюнка, контрольної, виступу чи спортивних змагань дивилася в очі мамі або татові і шукала в очах лише одну відповідь: "Ти молодець. Я пишаюся тобою"», – пояснює Світлана Чумакова.

За словами психологині, саме ця потреба бути прийнятим без умов залишається з людиною на все життя.

Чому дитині потрібне схвалення батьків

Психологи давно говорять про те, що самооцінка не виникає сама собою. Спочатку дитина бачить себе очима найближчих дорослих. Якщо її підтримують лише тоді, коли вона отримує гарні оцінки, виграє змагання чи поводиться правильно, поступово формується переконання: любов потрібно заслужити.

Світлана Чумакова наводить приклад дівчинки, яка принесла додому свою першу найвищу оцінку, очікуючи почути слова гордості. Натомість мама відповідає: «Добре. І дивись тільки, щоб наступного разу не було гірше».

На перший погляд, у цих словах немає образи. Проте дитина отримує зовсім інше повідомлення: її успіх недостатній, а любов і схвалення залежать від наступного результату.

Психологиня каже: в такому випадку дитина розуміє, що результат важливіший за неї саму.

У дорослому віці такі люди часто стають перфекціоністами. Вони багато працюють, постійно навчаються, досягають нових висот, але майже не відчувають радості від власних перемог. Після кожного успіху внутрішній голос повторює знайоме ще з дитинства: «Добре. Але наступного разу має бути ще краще».

Саме тому людина біжить уже не до своїх цілей, а за схваленням, якого колись не отримала.

Підтримка допомагає дитині будувати здорову самооцінку. Фото ілюстративне з відкритих джерел

Як фраза «не плач» вчить дитину не відчувати себе

Ще одна поширена помилка батьків – знецінення дитячих емоцій. Часто дорослі вважають, що словами «Не плач», «Через таке не засмучуються», «Ти ж чоловік» вони допомагають дитині стати сильнішою. Насправді ж дитина вчиться не проживати свої почуття, а приховувати їх.

Згодом це може проявлятися тим, що вже доросла людина не вміє говорити про власні переживання. Вона може щиро любити близьких, але не здатна відповісти на прості питання: чи їй боляче, сумно або страшно.

Психологиня зазначає: «Маленькому хлопчику колись пояснили: емоції – це слабкість. І тепер він навчився приховувати їх навіть від самого себе».

Саме тому психологи сьогодні наголошують: важливо не забороняти дитині відчувати, а допомагати їй називати свої емоції та проживати їх без сорому.

Чому порівняння з іншими руйнує самооцінку

Фрази «Подивись на сестру», «Он сусідський хлопчик молодець», «Чому ти не можеш так само?» знайомі багатьом ще з дитинства.

Батьки нерідко використовують порівняння як спосіб мотивації, але ефект часто виявляється протилежним.

«Дитина поступово перестає дивитися на себе. Вона починає все життя дивитися на інших», – пояснює фахівчиня.

Через це навіть значні досягнення не приносять задоволення. Людина постійно порівнює себе з тими, хто заробляє більше, має престижнішу роботу чи виглядає успішнішим.

Внутрішнє відчуття цінності так і не формується, адже орієнтир завжди знаходиться зовні.

Як дитинство впливає на вибір партнерів

Не лише критика залишає слід. Відсутність емоційного контакту з батьками теж може визначати сценарії майбутніх стосунків.

Світлана Чумакова у приклад подає історію дівчинки, батько якої фізично був удома, але майже ніколи не звертав на неї уваги.

«Вона не пам'ятає, щоб тато кричав. Не пам'ятає, щоб ображав. Він просто не був поруч емоційно», – наголошує психологиня.

Згодом така дитина може несвідомо обирати партнерів, від яких важко отримати увагу й тепло.

«Вона не шукає байдужих чоловіків. Вона несвідомо шукає знайоме відчуття», – пояснює фахівчиня.

Саме тому психологи часто говорять, що дитячий досвід не визначає наше життя повністю, але може суттєво впливати на вибір партнерів, способи реагування на конфлікти та очікування від близьких людей.

Як праюють слова «Я пишаюся тобою»

Водночас психологиня наголошує: не менш сильний вплив мають і слова підтримки. Особливо важливо, коли дитину хвалять не лише за результат, а за її старання, сміливість або наполегливість.

«Я пишаюся тобою. Не за оцінки. Не за медалі. Не за перемоги. А просто тому, що ти – моя дитина. І я люблю тебе без умов».

Саме така підтримка допомагає дитині зрозуміти, що її цінність не залежить від оцінок, перемог чи бездоганності.

Пізніше це стає внутрішньою опорою. Така людина не перестає помилятися, але вже не сприймає кожну невдачу як доказ власної неспроможності.

Батьківське схвалення стає для дитини відчуттям безпеки. Фото ілюстративне з відкритих джерел

Чи можна змінити цей сценарій

За словами Світлани Чумакової, дитячі переживання не є вироком.

«Незажиті дитячі переживання часто тихо переходять у доросле життя. Добра новина в тому, що цей ланцюг не є вироком», – каже психологиня.

Перший крок – помітити, які саме слова з дитинства досі звучать усередині. Другий – навчитися поступово замінювати їх підтримкою, яку людина колись не отримала.

Особливо це важливо для батьків.

«Саме так зупиняються покоління болю. Не тоді, коли виростають ідеальні діти. А тоді, коли дорослі починають говорити слова, яких самі колись так потребували», – пояснює Чумакова.

Адже дитина навряд чи пам'ятатиме більшість подарунків чи свят. Натомість вона майже напевно запам'ятає, хто був поруч після поразки, хто обійняв її в момент сліз і хто пишався нею попри все.