Шість причин життєздатності корупції в Україні

Корупційні викриття в низці МСЕК та оприлюднення фактів надмірної інвалідизації працівників системи прокуратури до певної міри шокували українське суспільство, яке в принципі вже звикло до гучних корупційних скандалів. Однак, як виявилося, корупціонерам ще є чим здивувати громадськість. Фото з чиновником обласного рівня на дивані, ущерть заваленому валютою, має хороші шанси стати символом корупції в Україні під час війни.

Корупція існує в різних країнах світу, і побороти повністю її нереально. Але в Україні вона має характер системності. Корупція серйозно підточує сили держави ефективно протистояти російським агресорам, деморалізує українську націю і створює точки соціальної напруги. Життєздатність корупції в Україні ґрунтується на кількох фундаментальних чинниках. У комплексі вони забезпечують цьому явищу високий рівень адаптації й дуже ускладнюють дієву боротьбу з ним.

Ураженість корупцією органів, які призначені боротися з нею

В Україні створено чимало органів для боротьби з корупцією: Спеціалізована антикорупційна прокуратура України, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Державне бюро розслідувань. Але досягнення фінального позитивного результату неможливе без відповідної роботи поліції, органів слідства, прокуратури й судів. На жаль, усі ці органи тією чи іншою мірою уражені вірусом корупції. А ще – часто не здатні опиратися політичному тиску ззовні. Подібно, як вірус імунодефіциту людини атакує імунні клітини й позбавляє організм надійного захисту від патологій, корупція циркулює органами, які покликані з нею боротися. Через це функцію правоохоронних структур у нас частково виконують журналісти і громадські активісти. Але навіть їхні старання й публічний розголос не завжди змушують офіційно уповноважені органи діяти й відкривати кримінальні провадження.

Вертикальний розподіл корупційної ренти і кругова порука

В Україні існує системна кругова порука, коли різні структури підстраховують одна одну на випадок корупційних викриттів, що значно ускладнює процес притягнення винних до відповідальності. У медіа час від часу з’являється інформація про проведені обшуки в чиновників різних рівнів. Іноді це можуть бути заступники голів обласних адміністрацій, керівники управлінь і відомств. Проте обшуки проходять, а затримань по факту корупційних діянь не відбувається. Часто людей, у яких побували правоохоронні органи, заднім числом звільняють з посад. Іноді переводять на роботу в іншу область. А іноді не змінюється взагалі нічого і людина продовжує працювати на попередньому місці. Очевидно, що це відбувається через збій системи. Напевно, підозрюваний у корупції знаходить можливість вирішити питання свого непритягнення до відповідальності. Імовірно, що це відбувається завдяки неформальній угоді корупціонера з відповідними працівниками органів, покликаних боротися з корупцією.

Корупція не могла б бути такою поширеною і всесильною, якби не існувало вертикального розподілу корупційної ренти, коли зібрані на низовому рівні кошти передаються вгору, аж до столичних кабінетів. Це дозволяє працювати системі як цілісному налагодженому механізму, який акумулює нечесно отримані ресурси й перерозподіляє їх серед учасників. Знання таблиці ділення є хорошою запорукою уникнення відповідальності.

Уникнення покарання за корупційні злочини

Навіть якщо справи про корупцію не губляться в надрах системи і виходять на певний рівень, їхнім фігурантам часто вдається уникати реального покарання. Дуже часто все обмежується звільненням підозрюваних із займаних посад, а потім тоне в судовій тяганині і процесуальній трясовині. Звісно, це тільки посилює суспільну недовіру й переконує українців у тому, що по-справжньому з корупцією ніхто і не планує боротися.

За даними сервісу Опендатабот, лише 1,3% порушників були позбавлені волі за корупцію. З початку повномасштабної війни корупціонерам було винесено 6877 вироків. Ця цифра відчутно менша за аналогічні цифри до 24 лютого 2022 року. У 98% випадків цього року корупціонерам присудили лише штраф. Тільки 1,5% засуджених отримали покарання у вигляді позбавлення волі. Всього у 2024 році було винесено 27 таких вироків. Та справа навіть не в суворості покарання, а в його невідворотності. В українських корупціонерів є високі шанси взагалі уникнути відповідальності. І це надихає їх надалі займатися вкрай прибутковим, хоч і незаконним й аморальним видом діяльності.

Відсутність політичної волі до боротьби з корупцією

Гасло «боротьби з корупцією» українські політики регулярно використовують для отримання політичних дивідендів під час виборчої кампанії. Але ці заклики не трансформуються в подальші дії. За окремими винятками в української влади відсутня політична воля до боротьби з корупцією. Змінюються президенти, переобираються народні депутати, приходять і йдуть з посад прем’єри й міністри. Але незмінним фактом залишається відсутність принципового бажання політичних еліт серйозно зайнятися війною з корупцією. Якісь кроки, звісно, робляться. Іноді навіть фіксуються успіхи на цьому поприщі. Однак переважно все зводиться до епізодичних кавалерійських атак представників влади й показових реакцій на найбільш кричущі випадки корупційних зловживань. Публічна антикорупційна активність, яка триває обмежені проміжки часу, не здатна замінити системної послідовної роботи. Немає певності, що влада зацікавлена викорінювати корупцію. Навпаки, здається, у неї є чимале бажання пристосувати корупційний механізм під свої потреби й отримувати з нього чималі бонуси.

Поширеність корупційної культури в суспільстві

Хоча не всім приємно це визнавати, та поширеність корупції в Україні зумовлена толерантністю до цього явища серед значних прошарків суспільства. Є певна суперечність у тому, що українці, з одного боку, вкрай критично ставляться до корупції і визнають, що це – серйозна проблема для держави, яка потребує першочергової уваги влади. З іншого боку, часто самі не проти використати корупційний механізм для досягнення певних цілей.

У липні Національне агентство з питань запобігання корупції презентувало результати експертного соціологічного опитування щодо оцінки рівня корупції в Україні у 2023 році. Як зазначено у звіті, основний тренд 2023 року щодо ситуації з корупцією в Україні можна охарактеризувати як «розчарування після надій на краще». 87,9% населення вважають, що корупція дещо або дуже поширена в Україні. Понад 22% представників бізнесу зазначили, що мали корупційний досвід у 2023 році.

Опитування Міжнародного республіканського інституту щодо поширеності хабарництва як способу вирішення питань показує, що найчастіше українці протягом останніх двох років давали хабар у закладах медицини (19%), освіти (8%), поліції (6%), установах ЖКГ (4%), дозвільних і реєстраційних інституціях (3%). Однак ці цифри не відображають повної картини. Проблема поширеності корупції в тому, що іноді вона залишається єдиним способом вирішити конкретні питання. Тобто існують обставини, які прямо штовхають людину на корупційний шлях.

Висока адаптивна здатність корупційної системи

Корупційна система України не раз демонструвала унікальну здатність швидко адаптовуватися й самовідтворюватися, гнучко реагувати на зміну суспільної ситуації й оперативно освоювати нові прибуткові ніші. Два Майдани, люстрація посадовців, реформа поліції, поява низки спеціалізованих антикорупційних органів, анексія Криму, вторгнення Росії на Донбас і початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року – непересічні події, які здатні кардинально змінити соціум і правила гри. Але виявилося, що навіть загроза втрати держави не спроможна перемогти корупцію. Система оговтується від початкового шоку, швидко відтворює себе і виштовхує назовні тих, хто не згодний грати за її правилами.

Здавалося б, що під час війни займатися корупцією мало б стати вкрай ризикованою справою і призводити до дуже поганих наслідків для її учасників. Але цього не сталося. З одного боку, певні суспільні сфери, пов’язані з війною й мобілізацією, стали вкрай сприятливим середовищем для корупційних діянь. З іншого боку, з об’єктивних причин відбулося суттєве обмеження певних форм суспільної активності. Раніше суспільний тиск і хвиля обурення могли трансформуватися в масові акції протесту. Загроза прямих політичних наслідків стимулювала владу на більш рішучі дії, арешти, реальні вироки корупціонерам і навіть на проведення реформ. Зараз цей шлях закритий.