Спочатку – мир, а потім торгівля!

Сьогодні міністр енергетики та вугільної промисловості І.Насалик сказав, що «допускає можливість віялових відключень з кінця березня в разі продовження повного блокування поставок енергетичного вугілля із зони АТО». За його словами «в разі повної блокади, запаси антрацитовой групи до кінця березня будуть фактично на нулі». При цьому міністр уточнив, що наразі паралельно ведуться переговори з приватними компаніями про постачання антрацитовой групи вугілля з США в обсязі 1 млн тонн.

Насправді треба говорити не про те, що запаси вугілля «будуть на нулі», а про те, що у такому разі діюча влада – це нуль. Нуль тому, що за майже три роки окупації Росією Донбасу вона навіть не підійшла до рішення альтернативного постачання вугілля. Вона лише зараз «паралельно веде переговори» про постачання вугілля з США! А до цього три роки – що вона робила? «Дахувала» постачання вугілля з окупованої території Донбасу? Чи весь цей час вона сподівалась на милість Путіна?

На моє глибоке переконання за три роки вітчизняна влада МОГЛА вирішити питання гарантованого постачання потрібного Україні вугілля. Понад те – вона була ЗОБОВ’ЯЗАНА це зробити, виходячи з інтересів національної безпеки України.

Зауважте цікавий нюанс: упродовж цього періоду влада України ніяк не могла домовитися з Росією про мир на Донбасі, а про постачання вугілля успішно домовлялася завжди (пригадайте «візит» того ж Насалика до Донецька). Не задумувались чому? Можливо, тому, що вугілля – це спільний бізнес владної верхівки України та Росії, про що вже говорить багато політиків та експертів? А як інакше розуміти той факт, що по всьому фронту постійно ідуть бої, а ешелони з вугіллям (і не тільки з вугіллям!) спокійно курсують між воюючими сторонами? Уже не раз бійці на передовій відкрито у ЗМІ називали це парадоксом.

Треба припинити наживатися на крові! СПОЧАТКУ МИР, а потім будь-яка «торгівельна» співпраця з агресором. А не навпаки. Якщо ж буде проводитися нинішня політика, то миру скоро не буде. За то будуть збережені колосальні «чорні» прибутки. Чи за це й воюємо?