«Сірі бджоли» та інші екранізації українських книжок

На 15-му Одеському кінофестивалі, що завершився 20 липня у Києві головний приз отримав фільм Дмитра Мойсеєва «Сірі бджоли». Це – екранізація однойменого роману Андрія Куркова.

Традиційно хороший (та й не дуже) фільм стимулює звернутись до літературного першоджерела. Проте екранізація, особливо добра, завжди є авторською інтерпретацією режисера та сценариста (навіть якщо, як це часто буває, сценаристом виступає сам письменник). Так вийшло і цього разу. Тож розповімо докладніше про фільм-переможець та принагідно нагадаємо про інші вдалі екранізації української сучасної літератури.

«Сірі бджоли»

«Сірі бджоли» поставлені за романом Андрія Куркова, виданим у 2018 році російською мовою. Українського його переклала Катерина Ісаєнко. Роман увійшов до списку найкращих книжок-2022 за версією The New Yorker і перекладений на англійську, німецьку, французьку, данську мови.

У селі Мала Староградівка, яке знаходиться в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє: пенсіонер сорока дев'яти років Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого – сепаратисти. Головна турбота Сергійовича – як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни. Зібравшись у дорогу, бджоляр і сам поки не уявляє, які випробування чекають на нього і на його бджіл. Після не зовсім вдалої зупинки біля Запоріжжя він вирішує їхати з бджолами до Криму, до татарина, з яким познайомився понад двадцять років тому на з'їзді бджолярів. Він навіть уявити собі не може, що проведене в Криму літо навчить його не довіряти не тільки людям, а й власним бджолам.

Таким є синопсис роману. Фільм змінює сюжет, залишаючи двох героїв в рідному селі, змінюючи таким чином і фінал (доволі несподіваний і водночас логічний). Таким чином Мойсеєв екранізує лише першу частину фіналу. І це рішення виглядає вдалим, картина цілісна, а побутові дрібниці та звичні неспішні діалоги підносять ці кілька днів життя у сірій зоні до рівня високої драми.

Крім того персонажі цілком органічно спілкуються українською. Режисер розповів, що одним із запитань, яке його ставили найчастіше, було саме про мову. Дмитро Мойсеєв розповів, що шукаючи локації на Луганщині та Донеччині він зустрічав різні села, деякі були україномовними.

Фільм знімали на Луганщині, в селі Вовчоярівка, у сірій зоні, звідки знімальній групі довелось терміново виїздити 22 лютого 2024 року. І ця тривога, що висіла тоді у повітрі, сильно відчувається буквально у кожному кадрі.

«Сірі бджоли» – добре кіно, що, відштовхнувшись від роману, є абсолютно самостійним мистецьким твором, сильним та якісним.

Чекаємо у прокаті. А тим часом нагадуємо ще про кілька вдалих екранізацій, які уже побували на великих екранах, а зараз їх можна подивитись онлайн.

«Я, “Побєда” і Берлін»

Екранізація дебютного прозового твору «Я, “Побєда” і Берлін» Андрія Кузьменка, більш відомого за псевдонімом Кузьма Скрябін, зроблена не буквально, а за мотивами твору. Пригоди, описані на сторінках твору, є лише базою фільму.

Нагадаємо сюжет. 90-ті роки. За три дні до запланованого концерту музикант-початківець Кузьма (Іван Бліндар) вирушає зі своїм другом Бардом (Володимир Гева) до Берліна на старій «Побєді». Кажуть, там є колекціонер, готовий обміняти її на шестисотий «Мерс». Кузьма обіцяє своїй дівчині Барбарі (Марія Стопник) повернутися додому на новій тачці, а хлопцям з гурту – встигнути на виступ. Проте все йде не за планом. Режисеркою є Ольга Ряшина. У кінотеатрах фільм зібрав 59,3 млн грн. За 13 тижнів його подивилась 391,3 тис. глядачів.

«Я і Фелікс»

Поза всяким сумнівом, це один із найпотужніших та найтонших українських фільмів. Він вийшов ще у 2022 році, його прем’єра відбулась на Варшавському кінофестивалі, лише через півтора роки він нарешті дійшов до публіки. І вона його оцінила. Картина уже встигла зібрати чимало схвильованих та вдячних відгуків. Залишимо і ми свій.

Фільм розповідає про дорослішання у непрості 90-ті, про брак уваги, про поламаного війною чоловіка. Поставлений за мотивами автобіографічного роману Артема Чеха «Хто ти такий?» фільм насправді не говорить на якусь одну тему. Він про все відразу, він глибокий та багатошаровий, простий та багатоскладовий водночас.

Цікаво, що коли режисерка Ірина Цілик розпочала роботу над фільмом, роман Артема Чеха «Хто ти такий?» (саме за ним знято фільм) ще не вийшов.

Нагадаємо, події фільму відбуваються у 90-х роках в Черкасах. Родина намагається вижити. Тимофій росте без особливої уваги. Одного дня бабуся приводіть у дім нового бой-френда Фелікса, ветерана війни в Афганістані. Між Тимофієм та цим поламаним та водночас колоритним чоловіком зав’язуються своєрідні родинні стосунки.

«Я працюю на цвинтарі»

«Я працюю на цвинтарі» – художній фільм 2021 року режисера Олексія Тараненка знятий у копродукції України та Польщі. Фільм є дебютом режисера в повнометражному художньому кіно. Сценарій фільму базується на однойменній книзі «Я працюю на цвинтарі» блогера та письменника Павла Белянського в українському перекладі Романа Коляди.

Головний герой, Олександр, в минулому архітектор, наразі працює на цвинтарі та має свою контору з виготовлення пам'ятників. Кожного дня до нього приходять нові люди для замовлення пам'ятників близьким. В житті головного героя є таємниця, яка не дає йому стати щасливою людиною. У головній ролі – Віталій Салій.

«Дике поле»

Фільм Ярослава Лодигіна за романом Жадана «Ворошиловград». Оператор – Сергій Михальчук, сценарій написали Сергій Жадан та Наталія Ворожбит. У фільмі знімались Олег Москаленко, Олексій Горбунов, Руслана Хазіпова, Володимир Ямненко, Георгій Поволоцький та інші.

Нагадаємо, що роман Сергія Жадана «Ворошиловград» був названий найкращим українським романом десятиліття за версією літературної премії ВВС Україна.

Герман змушений повернутися у своє рідне містечко на Донбасі. Його старший брат зник, і тепер герою доведеться захистити сімейний бізнес – стару бензоколонку. Разом із нею – друзів дитинства й кохання у боротьбі проти тих, хто захоплює шматок за шматком землю, перетворюючи її на кукурудзяні поля та залізницю, котра нікуди не веде.