Три складові успішного фандрейзингу

Нещодавно Україна посіла сьоме місце у світовому рейтингу благодійності Charities Aid Foundation (CAF). Уже третій рік поспіль Україна входить до першої десятки країн у світовому рейтингу благодійності World Giving Index, і до пʼятірки держав, чий рейтинг благодійності зріс найбільше за останнє десятиліття.

До Дня благодійності в Україні, який щороку відзначають у другу неділю грудня, розповідаємо як розвинулася культура благодійності в Україні за час війни і які фактори впливають на успішний фандрейзинг.

Ген благодійності

Якщо подивитись на лідерів списку благодійності, ми побачимо чимало країн, які переживають фінансову, продовольчу кризу, або на території яких тривають військові конфлікти. Наприклад, серед лідерів 2024 року, зокрема такі країни як Індонезія, Кенія, Гамбія, Нігерія.

Війна в Україні вплинула на бажання громадян більше допомагати, донатити, підтримувати, ділитись з іншими. Бо людина завжди швидше відгукується, коли болить.

Утім українцям була притаманна риса жертвувати гроші на розвиток суспільно важливих ініціатив і раніше. Варто лише згадати заможні родини Шептицьких, Терещенків, Ханенків та інших великих меценатів, з ініціативи яких і за чиї гроші в Україні створили та розвивали численні школи, лікарні, просвітницькі та мистецькі гуртки, фінансові установи та підприємства, які сприяли економічному зростанню регіонів та держави. Українці завжди були щедрі і свідомі, та охоче вкладали гроші в розвиток громад, міст, країни. Ця культура благодійності, на жаль, була забута і знівельована у період Радянського союзу. Хоча насправді наше суспільство є чутливим та відгукується на біду і потребу.

Уже зараз після довгих років російсько-української війни ми бачимо як швидко розвинулась практика фандрейзингу. Сьогодні за даними CAF, серед дорослих українців 77% опитаних допомагають незнайомцям, 67% донатять і 27% волонтерять.

Світові тренди благодійності

В американському суспільстві культура благодійності та фандрейзингу розвивається з дитячого садочка. Для них звично, що діти разом з батьками печуть смаколики і продають на ярмарках, щоб зібрати гроші на розвиток садочка, школи, або соціальних проєктів. За офіційними даними, понад дві третини усіх пожертв в США – внески приватних осіб. Це свідчить про велику залученість американців до благодійності, загальнонаціональну культуру підтримки одне одного не лише у скруті, а й задля зростання, розвитку, спільної мети.

В Україні, з боку суспільства донедавна не було такої активної підтримки ініціатив по збору коштів. Зараз, на третьому році повномасштабної війни, майже усі включилися в процес збору коштів. І в нас так само діти вже з садочка співають, печуть солодощі, плетуть браслети і збирають гроші на волонтерські ініціативи. На жаль, ці процеси спровокувала війна, але я впевнена, що і після закінчення військових дій культура фандрейзингу залишиться.

Популяризація фандрейзингу – світова тенденція. Щороку все більше людей та організацій долучаються до благодійності, вік донорів молодшає, а розмір внесків зростає. Згідно із дослідженням, 72% населення світу, або 4,2 млрд людей підтримували збори та допомагали іншим у 2023 році.

Ще одна тенденція – чим легшим буде шлях до пожертви, тим більше коштів вдасться залучити. За даними американських ресурсів, нині приблизно 60 % усіх пожертв у світі зроблені через онлайнові платіжні сервіси. А середній розмір донату від приватних осіб – 128 доларів. Тому для тих організацій, які лише починають практикувати фандрейзинг, дуже важливо бути присутнім в соцмережах, онлайн-медіа, розповідати про свої проєкти та розвивати онлайнове платіжне меню. Нові онлайн-платформи – зручні та ефективні і для тих, хто шукає гроші, і для тих, хто жертвує.

Фандрейзинг в освіті

У Західному світі, зокрема у США є чітке розуміння, що якісна освіта – це дорого. Університети, школи, навіть якщо вони державні, займаються фандрейзингом, бо їм не вистачає коштів на всі проєкти, які вони хочуть впроваджувати. Тому і приватні, і державні університети залучають кошти донорів.

Освітні заклади створюють спеціальні клуби жертводавців, які їх фінансують, а належати до такого кола приятелів – велика пошана. Благодійники довіряють і знають, що їхні кошти скерують на найнеобхідніші проєкти, в тому числі фінансову допомогу студентам.

В Україні, в Українському католицькому університеті ми перейняли американську модель фандрейзингу. Будучи недержавним університетом, УКУ існує за рахунок фандрейзингу та від надходжень оплати за навчання. Якщо зобразити графічно фінансову модель університетів, то вона вигладає так: в середньому в Америці 70% коштів становить плата за навчання, а 30% – гранти, фандрейзинг та надходження від ендавментів, а в УКУ 45% – це плата за навчання, а 55% коштів треба залучити за допомогою фандрейзингу (дані за 2023-24 навчальні роки).

Але навіть такі показники для нас – це великий крок вперед. Якщо сьогоднішню модель порівняти з даними на початках створення ЛБА/УКУ у середині 90-х років, то тоді співвідношення було таке – 90% (фандрейзинг) і лише 10% (плата за навчання).

Три складові успішного фандрейзингу

Англійською кажуть, що перед фандрейзингом (fundraising) потрібен френдрейзинг (friend raising – залучення друзів). У своїй практиці ми поступово, малими кроками розбудовуємо наші стосунки з філантропами, стаючи надійними партнерами та друзями.

Ми намагаємося будувати з жертводавцями міцні, довірливі стосунки. Довіра хитка і її легко можна втратити. Тому довіру, так само як м'язи, потрібно постійно розвивати.

Отож, успішний фандрейзинг вибудовується на стосунках, в основі яких лежать довіра, прозорі процеси звітності та політика доброчесності.

Укрраїнським організаціям потрібно вибудовувати інституційну довіру. Для цього передусім треба створити прозору систему управління (до прикладу залучити наглядові ради), визначити чіткий формат звітності тощо. Цей процес довгий, але ми вже на шляху.

Важливо усвідомлювати, що кожна організація, установа чи інституція в Україні, яка залучає інвестиції через фандрейзинг, несе відповідальність за репутаційні ризики усієї держави. Зараз усе, що відбувається в нашій країні – під пильним прицілом суспільства, медіа та політиків багатьох держав. Тому наше суспільство має навчитись контролювати ці процеси, здійснювати громадський вплив на інституції, перевіряти їх на доброчесність.

Україна має рухатися вперед, щоб подолати виклики війни, і виховати майбутнє покоління, яке буде відбудовувати та змінювати Україну. На цьому шляху потрібна щедра пожертва благодійників, бо як каже президент УКУ, митрополит Борис Ґудзяк: «Допомагати – це не лише давати тому, хто має менше, але давати так, щоб людина росла духовно та інтелектуально, соціально збагачувалася. Ми вдячні нашим жертводацям за свічення, солідарність і певність, що ми пройдемо усі випробування і станемо гідними членами нової Європи, де ми вже не прохачі, а донори змістів, стилю, правди!».