«Це проєкт на століття вперед»

Хто має лежати в головній меморіальній усипальниці країни поруч із гетьманами та королями? Чи мають право на місце в ній колишні президенти, і чому в новому законі досі немає жодного конкретного прізвища?

На 33-му Lviv BookForum історик та очільник Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров разом із народним депутатом Володимиром В’ятровичем розклали по поличках ідею створення Українського національного пантеону. Модератором розмови був Вахтанг Кіпіані.

Фото Lviv BookForum

Суспільний злам: чому за справу взялися зараз

Пантеон не змогли збудувати в попередні десятиліття не через брак грошей, а через відсутність згоди в суспільстві. За словами Володимира В’ятровича, країна пройшла колосальну світоглядну дистанцію лише за останні кілька років:

«Перелом колосальний. Понад 80% вважають Українську повстанську армію героями боротьби за незалежність. Всього того не було навіть після 2015 року».

Державні інститути відчувають цей нерв. Якщо раніше дискусії про постатей визвольного руху викликали радикальне несприйняття в частини громадян, то зараз суспільство дозріло до цілісного осмислення власної історії.

Фото Lviv BookForum

Традиція некрополів: від скіфів до Лаври

Ідея спільного простору пам’яті не є чимось новим. Олександр Алфьоров провів історичну лінію від скіфських царських курганів на півдні до київських княжих некрополів біля Десятинної церкви, Спаса на Берестові та родових старшинських усипальниць.

Особливе місце в цій системі належало Успенському собору Києво-Печерської лаври, який виконував роль соборного некрополя для еліти різних епох. Там поруч знаходили спокій князі Олельковичі, Костянтин Острозький, митрополит Петро Могила. Сучасний пантеон має стати спадкоємцем цієї перерваної традиції і поєднати в собі різні періоди нашої державності.

Противники будівництва часто повторюють тезу про ризики війни. Мовляв, спочатку треба дочекатися повної перемоги, бо ворожі ракети вже падали біля Софії Київської та били по Лаврі.

Володимир В’ятрович відкидає ці вагання:

«Постійно лунає: "Давайте після війни". У мене запитання до цих людей: а ви знаєте, коли вона закінчиться? Ніхто не знає. А від таких кроків, як спорудження національного пантеону, які зміцнюють нашу національну ідентичність і роблять нас сильнішими, залежить, можливо, не те, коли закінчиться війна, а те, як вона закінчиться».

За словами Алфьорова, Левко Лук’яненко згадував про подібні дискусії ще на початку дев'яностих років, проте затягування процесу щоразу грало проти нас. Війна несе загрозу самому існуванню держави, тому чекати ідеального моменту безглуздо.

Чому в законі немає поіменного переліку

Багатьох здивувало, що закон не містить готового списку героїв. За задумом розробників, це запобіжник від популізму та політичних торгів.

Законопроєкт окреслює лише загальні категорії: очільники українських державних утворень, керівники збройних формувань часів визвольних змагань, видатні діячі культури й науки. Щоб додати конкретне ім'я, потрібна складна багаторівнева процедура: розгляд комісії при Українському інституті національної пам’яті, схвалення Верховною Радою щонайменше 226 голосами та підпис президента.

Цей фільтр захистить святиню від кон'юнктури. Як пояснив В'ятрович, право спочити в пантеоні передбачене й для очільників держави новітнього періоду, якщо суд не визнав їх винними в державній зраді. Але діє жорстке часове обмеження: розглядати кандидатуру колишнього президента чи Головнокомандувача ЗСУ дозволено не раніше ніж через двадцять років після його смерті.

Фото Lviv BookForum

Королі, кенотафи та доля поховань за кордоном

Пантеон не планують перетворювати на класичний цвинтар. Тіла Тараса Шевченка, Івана Франка чи Лесі Українки ніхто не рухатиме з їхніх історичних могил, для них створять кенотафи — символічні пам'ятні знаки.

Такий самий символічний кенотаф передбачений для короля Данила Романовича. Водночас щодо багатьох інших діячів триває архівна та пошукова робота. Алфьоров зауважив, що нащадок гетьманського роду, граф Грегор Розумовський, уже дав попередню згоду на перенесення праху гетьмана Кирила Розумовського.

Разом із тим, історики застерігають від перенесення всіх могил в Україну: поховання українських діячів на наших історичних землях у Польщі чи по всій Європі залишаються вагомими матеріальними свідченнями нашої присутності у світі.

Попереду ще тривалий бюрократичний марафон: урядові розпорядження, відкритий архітектурний конкурс, виділення землі в Києві та розробка проєкту, на що піде щонайменше півтора року. Яким має бути пантеон просторово, чиї останки чекають на перепоховання в Інституті археології та як уникнути партійних чвар навколо національної святині — дивіться у повній версії дискусії на YouTube-каналі ГО «Форум Видавців».

33 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах програми “Флагманські події”, Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.