У Луганському військкоматі мені пропонували служити в армії «ЛНР»
IQ

У Луганському військкоматі мені пропонували служити в армії «ЛНР»

Інтерв’ю з Артемом Вітком – командиром батальйону «Луганськ-1»

Володимир Молодій, 18 січня 2015 3047 1

Артем Вітко є одним із наймолодших командирів добровольчих батальйонів (31 рік), які стали народними депутатами. Його «Луганськ-1» – це батальйон патрульної служби міліції особливого призначення, створений у червні. Артем є професійним військовиком, родом з Луганська. До Верховної Ради він потрапив за списком Радикальної партії.

Розповідаючи про свій батальйон, каже, що бійці там зібралися з усієї України, багато є із Західної. І вся різниця між «Луганськом-1» і, наприклад, «Айдаром» чи «Азовом» – лише у тому, що останні більше розпіарені у ЗМІ.

В інтерв’ю порушено теми і роботи в парламенті, й участі у бойових діях.

- Артеме, чому пішли в політику?

- До цього часу немає формально жодного учасника бойових дій серед бійців батальйону Луганськ-1. А ті генерали, які приїжджали на фронт на три дні (мінімальний термін, потрібний для статусу учасника бойових дій), всі вже з цим статусом. У передвиборчий ажіотаж на комбатів я отримав кілька пропозицій. І на моє рішення вплинуло, насамперед, те, що таким чином я зможу допомогти своїм бійцям. Це і питання учасників бойових дій, і технічне забезпечення тощо.

- Чи домовляєтесь про об'єднання командирів батальйонів у Верховній Раді для захисту інтересів учасників бойових дій?

- Щодо мене, то я точно готовий співпрацювати з комбатами із нашої партії. Це Сергій Мельничук, комбат «Айдару», і Дмитро Лінько, командир батальйону «Свята Марія». Ми плануємо зараз низку законопроектів про лікування наших військовиків. Один із законопроектів, над якими ми працюємо, – про вільне носіння зброї громадянами.

Крім того, ми вважаємо, що Україні потрібен захист від агресії. Таким захистом може стати або статус ядерної держави, або вступ у НАТО. Ядерну зброю ми втратили через злочинну халатність тодішніх керівників, і от, тепер мусимо воювати на Донбасі з російськими окупантами.

Я, Лінько і Мельничук готові будь-коли повернутися на фронт. Зараз ми готуємо законопроект про те, що якщо народний депутат є бійцем Національної гвардії, щоб він і дальше продовжував виконувати свої обов'язки на фронті. Побачимо, хто нас підтримає з цим законопроектом. Особливо серед комбатів з інших партій. Буде видно, для чого вони пішли в парламент: щоб ходити по раді у камуфляжах чи щоб справді щось робити для військовиків.

- Солдати, які воюють на Сході України, часто говорять про нерозуміння, чому немає наказу атакувати.

- У мене складається враження, що це комусь вигідно. Бо це справді якась незрозуміла окопна війна. Для грамотного військового вона не вкладається у голові: ми бачимо перед собою переміщення російських солдатів і техніки, але стріляти заборонено. Коли 94-та бригада та інші підрозділи були в Луганську, незважаючи на повідомлення розвідки про те, що в місті вже не було ні бандформувань, ні російської армії, їх відвели на попередні позиції! Чому ж було не взяти Луганськ?

- Можливо, розуміли, що недостатньо сил?

- Черчіль говорив: «Якщо, вибираючи між ганьбою та поразкою, обрати ганьбу, то отримаєш і те, й інше». Російська армія не така страшна, як її малюють. Ми могли вже взяти і Луганськ, і Донецьк. А якщо говорити про те, що ми нібито їх боїмося і тому не наступаємо, то для чого взагалі там гинуть наші солдати?

У мене є ряд запитань, в яких я зараз намагаюся розбиратися. Наприклад, чому досі немає засуджених за недбальство військового керівництва під час АТО? Готую низку запитів на Міністерство оборони, на Центр спецоперацій СБУ про всі ці моменти. Хоча дуже складно, бо там ціла стіна із грифів таємності. Відповідати перед законом мають люди, які є одними з ключових постатей у державі.

- Що думаєте про те, як проводять ротацію солдатів, які укріпилися в Донецькому аеропорту?

- Це приниження для кожного українського військового. І втоптування в грязюку нашої честі. Я не уявляю, як би поводився в такій ситуації.

- Міністр оборони каже, що немає інакшого доступу до наших солдат.

- Тоді треба відбити цей шлях. Думаю, що сил і засобів в української армії для цього достатньо.

- У своїх інтерв'ю Ви розповідали, що колишні друзі й знайомі з Луганська зараз воюють проти української армії. Чому так сталося?

- Так, у боях у мене стріляли колишні товариші. В бою за Лисичанськ по нас били з АГС так, що ми і голови підняти не могли. Потім виявилося, що за цим гранатометом сидів мій товариш. Тепер, зрозуміло, це ворог.

Чому так сталося? Донбас ще з 30-х був депресивним регіоном, туди привозили для роботи всіх підряд. А після таких, як Єфремов, регіон був розграбованим, із страшним безробіттям. Зрозуміло, що люди почали пити, красти, деградувати, а такими легко керувати. Плюс відсутність національної політики, цінностей і якогось розвитку. А ще тісні стосунки з Росією. Все це стало зручним ґрунтом для російської пропаганди.

Коли в перші дні почали захоплювати приміщення СБУ в Луганську, я прийшов в обласний військкомат з проханням призвати мене в армію, на що мені відповіли: «У нас призову немає, але є альтернатива — можна служити в армії “ЛНР”». Для мене, як офіцера, який давав військову присягу, пристати на це було немислимо. Хоча зустрічав таких, які казали, що є «колишніми» офіцерами Збройних сил України.

- Яку інформаційну політику, на вашу думку, потрібно формувати у цих регіонах?

- На тій території українські медіа зараз відсутні. В Луганську не веде мовлення жоден український канал. Українського радіо також немає. Для присутності наших інформаційних каналів держава не зробила нічого. Люди перебувають в інформаційній блокаді. Для прикладу, коли ми зайшли в Лисичанськ, до нас вийшла жінка й ламаною українською просила, щоб ми її не вбивали. І довго не могла повірити, що я з Луганська і розумію російську. Я не знаю, яким чином будуть повертати ті території, якщо там немає навіть елементарного мовлення.

- Як пояснюєте скандальний ефір на 112 каналі за 24 грудня?

- Відео, яке є в Інтернеті — це вирізаний шматок. Для певних ефектів там використовують уповільнення. І взагалі знімають на камеру екран телевізора. Можливо і була у мене занадто активна жестикуляція і все вийшло занадто емоційно, але я молодий політик і просто хотів донести свою думку.

- Які загалом враження від українського парламенту?

- Враження негативні, бо люди, які голосували за «закони 16 січня», є зараз у цьому парламенті. Ті, що підтримували злочинну владу Януковича, а тепер мають незрозумілу позицію щодо війни. В іншій державі за таку державну зраду вони сіли б на електричний стілець або отримали довічний термін ув'язнення. Згадайте Добкіна, який був відвертим сепаратистом. Зараз він живий, здоровий, користується пільгами, щось вирішує, вносить законопроекти. Про що говорити, якщо цей негідник вчора хотів розвалу моєї країни. Третій Майдан треба робити саме в парламенті.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук