УПЦ МП зсередини, або Українофобія як кит православ'я

Православна церква московського патріархату – це особиста історія. Можна було б здогадатися через ступінь моєї до них ненависті, але ця ненависть, вона цілком, повністю, абсолютно обгрунтована.

В далекі-далекі часи, під час мого навчання в університеті, я, просто з першого курсу, обрала собі тему наукової рроботи і нею стала взаємодія і взаємовплив держави і церкви. Я писала по темі всі п’ять років, по ній же захистила диплом, але це нецікаво. Цікаво було те, що єдиний викладач, якого мені запропонували в якості наукового керівника на кафедрі, був на 100% православний московського патріархату.

Мені було 17 і, скориставшись моїм щирим науковим інтересом, він почав схиляти мене до православ’я. Він тягав мене по церквах, знайомив з попами і старцями під виглядом наукової роботи, відправляв на православні конференції і збіговиська, в молодіжний православний клуб і наполягав на читанні Іль’їна, того самого [російський філософ, один із ідеологів «російського месіанства», часто цитований Путіним].

За рік такої роботи мене, звісно, дещо поплавило. Мені не подобалось в православній тусовці. По-перше, це некрасиво. Православна естетика, навіть в найрафінованішому виконанні – такоє, а у виконанні донецьких псевдоінтелігентів це витримувати було дуже важко. Але керівник наполягав на тому, що це просто бєси намагаються збити мене зі шляху. Крім самого керівника, навколо мене утворилося достатньо щільне коло людей, які вели зі мною «духовні бесіди» і давали дуже багато порад про пост, прічастіє, послушаніє і іль’їна.

Крім естетичної складової, мене страшенно бісило гендерне нерівнопрв’я. В православ’ї це прямо наріжна ідея – «баба має підкорятися». Якщо баба не підкоряється, це х**ова баба, її треба усмірять. Методи усмірєнія прописані в «Домострої», який для православних лишається робочою книгою, і я зараз абсолютно серйозно. Все, що робить жінка, має бути санкціоноване чоловіком, все, що вона виробляє, апріорі менш цінне. Винагорода жінці непотрібна, бо веде до гордині. Чоловіка теж, але жінки більш схильні до гріховної поведінки, тому кожен, хто хвалить жінку чи в інший спосіб винагороджує її, робить послугу сатані. Про сатану треба сказати окремо, і, може, навіть не зараз, бо це дуже смішно. Думаю, якщо сатана існує, він православний.

Але найгірше що є в православній церкві московського патріархату – це українофобія. Це головна, центральна ідея. Повірте, це не побочка, це не якась випадкова течія, не похибка, це наріжний камінь цієї церкви. Магія православ’я не в тому, що Ісус з живого стає мертвим, і з мертвого – живим, а в тому, що українець стає малоросом, а з малороса – росіянином через диво євхаристії.

УПЦ МП просякнута ідеєю знищення української політичної нації. Справа не в церковному розколі, не в тому, що вони там ділять бабки і бабок, які їх приносять. Ні, українофобія – це те, заради чого всі ці люди зібралися, нарядилися в ряси і прикрившись Ісусом, розчахнули двері своїх каплиць. Це те, про що з тобою обережно починають говорити в православному клубі або під час конференцій: а вот австрійскій генштаб же, вот же сидєлі прідумивалі же всьо ето. Как, ви нє знаєтє? Ну, мілочка, ну что ж ви, подітє-ка, я вам растолкую! Потім, коли до тебе звикають, то вже не соромляться розповідати про схрони зі зброєю в Святогорській Лаврі і про те, що деякі монахи досі з погонами ходять. І так, це викликало не засудження, а щирий захват.

Дуже любили переповідати «пророчєства» «старцев» про перемогу русского міра, про загибель бездуховного заходу, про страшного сороса, про змову євреїв, звісно. Я чула навіть зовсім екзотичні версії про те, що українці є результатом змови євреїв і єзуїтів з метою знищення русского міра. І знаєте, коли провалюєшся в цю спільноту, де московське православ’я відкидає Ісуса, матінку його стражденну, оці всі риторичні прийоми, типу гуманізма, любові і простоти, то бачиш, що всіх цих людей щиро об’єднує тільки ненависть до українців і полум’яний страх сатани. Вони бояться його так сильно, що це більше схоже на еротичну пристрасть – навіть мені в 17 це було смішно.

До речі, ці православні збіговиська також завжди були сповнені фантазій про нового православного царя, очікуванням його і, звісно ж, як думаєте, в кому вони одразу ж впізнали цього нового константіна? Константіна в погонах? М? Цю теорію, до речі, януковичу і всім донецьким еліткам активно пропагував «старець зосіма», до якого всі в донецьку їздили сповідатися, причащатися, вважали його святим і вірили йому безумовно. Його триповерховий «скіт» під Волновахою нещодавно розгатила російська арта.

Добре, що в той момент мені зустрівся безцінний Ігор Козловський (український історик, релігієзнавець, громадський діяч з Донецька – ред.), який просто за руку вивів мене з того п**деця і потім ще довго жалів, коли я переповідала йому про все, що я там почула і побачила. Про всіх цих немитих довбо**бів зі светрами, заправленими в штани, які високими голосами розповідають тобі про те, що Мазепа був втіленням бафомета.

Після феєричного розриву з православ’ям, я ніколи не забувала про те, що саме в УПЦ МП ховається найбільша небезпека. Страшна і непомітна отрута, яка випалює свідомість рік за роком, рік за роком. Мені бачилося, що вихід з цієї небезпеки полягає в невпинній секуляризації суспільства, але, здається, поки що це неможлива задача. То ж я дуже сподіваюся на те, що у влади вистачить сміливості, щоб зарить цю чумну могилу просто зараз. Не бійтесь, Бозя не образиться.

Оригінал