Ватиканський вектор української політики
IQ

Ватиканський вектор української політики

Чи готові ми до візиту Папи Франциска?

Григорій Швець, 18 лютого 2016 2763 3

Минулого тижня українські ЗМІ знову лихоманило «зрадою», цього разу – ватиканською. Якими будуть наслідки гаванської декларації Папи Франциска та патріарха Кирила (і чи будуть вони взагалі), достеменно невідомо. Однак можна бути впевненим, що імовірний візит Папи Франциска до України не пройде непоміченим. Питання в тому, чи готова до візиту Папи Україна?

Інтерес кесаря

На офіційному рівні головним каменем спотиканням завжди була конфесійна ангажованість керівництва держави. Приміром, у часи Януковича про візит понтифіка не могло бути і мови, позаяк «донецькі» знаходились під впливом Московської патріархії. Однак цього разу Папу запросив особисто президент Порошенко. Навряд чи це запрошення є дипломатичною формальністю.

На відміну від Януковича, у дотичних до релігії питаннях Порошенко керується зовсім не власними конфесійними вподобаннями. Будучи вірним УПЦ МП, Порошенко вже закликав УПЦ МП до патріотизму (!) та діалогу з УПЦ КП та УАПЦ. І навіть більше – висловлюватися на підтримку ідеї єдиної помісної церкви. Залишається лише констатувати, що Московська патріархія справді втратила важелі впливу на українську владу.

А от з Ватиканом у постреволюційної влади склалися особливі стосунки. Перш за все, вона завдячує Папі Римському дипломатичною підтримкою в критичні для України моменти. Чого варта лише зустріч Папи з Арсенієм Яценюком у квітні 2014-го, коли легітимність постреволюційної влади ще не була очевидною для Заходу. Та й під час Майдану Папа Франциск зробив чимало, аби схилити симпатії світової спільноти, зокрема Європи, на користь повсталої України.

Зважаючи на величезну зацікавленість Києва у збереженні позитивного міжнародного іміджу, можна не сумніватися – бажання прийняти Папу в Україні є абсолютно щирим. Хоча б тому, що Папа Франциск – не просто лідер українських римо- та греко-католиків. Сьогодні понтифік  займає четверте місце у списку найвпливовіших людей світу за версією Forbes, поступаючись лише Бараку Обамі, Ангелі Меркель та Володимиру Путіну.

Православна опозиція

А от з церквами ситуація складніша. Перш за все, йдеться про УПЦ МП, яка досі вважає себе домінантом духовного життя країни. В УПЦ МП хоч і визнають право понтифіка зустрічатися зі своїми вірними в Україні, незмінно вимагають узгоджувати візити з ними. Більше того, УПЦ МП під орудою митрополита Онуфрія вже встигла засвідчити вороже ставлення до понтифіка. І навряд чи гаванські декларації зможуть цьому зарадити.

Перший інцидент трапився ще наприкінці 2014-го у Києві. Тоді представники УПЦ МП демонстративно проігнорували зустріч Всеукраїнської ради церков зі  спеціальним представником Папи кардиналом Шенборном. А на президентське запрошення до Папи в УПЦ МП відреагували акцією протесту. 7 грудня 2015-го кількасот «православних активістів» провели у Києві мітинг проти «духовної агресії» Ватикану.

У 2001-му візит Івана-Павла ІІ також супроводжувався протестами московських православних, але сьогодні ризики значно вищі. В Києві УПЦ не має достатньо активних прихильників, щоб зірвати візит Папи, але на окупованих територіях доля греко- та римокатолицьких громад знаходиться в розпорядженні православних шовіністів. Про це сепаратисти постійно нагадують. Наприклад, наприкінці січня в Донецьку показово пікетували храм УГКЦ, вимагаючи від «секти» греко-католиків забиратись геть.

Чи є релігійні переслідування, які чинили сепаратисти, інспіровані православним духовенством – питання дискусійне. Однак немає сумніву в тому, що УПЦ МП відіграла свою роль у гібридній агресії проти України. А також у тому, що Росія спробує використати католицьке населення «народних республік» та Криму як важіль тиску на Ватикан. Фактично, йдеться про заручників, життя і свобода яких залежить від забаганок окупаційної влади.

Своєрідний погляд на візит Папи Римського має і УПЦ Київського патріархату. В інформаційному відділі УПЦ КП заявляють, що визнають право Папи зустрічатися зі своїми вірними в Україні. Водночас у Київській патріархії закидають Ватикану недостатньо чітку позицію щодо російської агресії в Україні. Також в УПЦ КП не задоволені тим, що Ватикан не підтримує офіційних відносин з Київською патріархією.

Втім, від УПЦ КП навряд чи варто очікувати демаршів. Сьогодні «київські» православні перебувають у вигідному становищі – авторитет «канонічної» УПЦ стрімко падає, десятки парафій переходять до Київської патріархії. Ані УГКЦ, ані РКЦ не є реальними конкурентами УПЦ КП, натомість ослаблення позицій УПЦ МП цілком відповідає стратегічним інтересам Київської патріархії.

А що народ?

Не менш важливе питання, що думає про візит Папи Римського суспільство. За відсутності соціологічних даних можна припустити, що пересічний українець (особливо на схід від Збруча) взагалі нічого не думає про понтифіка. А якщо і думає, то набагато менше, ніж про боротьбу з корупцією чи безвізовий режим. Між тим, візит Папи – подія, що матиме історичне значення для України.

Візит понтифіка у нашу православну країну – це передусім свідоцтво визнання її цивілізаційної належності до європейського світу. Конфесійні розбіжності не мають вводити в оману. Кілька століть тому належність до католицизму чи православ’я справді визначала політичний статус того чи іншого монарха. Проте сучасний європейський світ – на відміну від «русского мира» – є інклюзивним, тобто таким, що визнає різні ідентичності.

Не варто думати, що Папа приїде в Україну лише зустрітися зі своїми вірними та виконати дипломатичні ритуали з очільниками держави. Візит Папи – це акт комунікації з усім українським суспільством, не зважаючи на релігійну належність. Аби вступити в цей цивілізаційний діалог, нам доведеться подолати конфесійну герметичність і архаїчну байдужість до всього, що не знаходиться у нас під носом.

Відвідавши Україну 15 років тому, Папа Іван-Павло ІІ видав Україні – тоді ще безнадійно «совковій» – кредит довіри. Це був жест надії на те, що ми скоро приєднаємося до європейської спільноти народів. Сьогодні нам виписали ще більший кредит, який не вимірюється ані доларами, ані євро. Йдеться про довіру Європи – хоч і хистку – на те, що Україна зможе вирватися з пострадянського болота.

І якщо європейські лідери розмовляють з Україною мовою вимог і доручень, то Папа Франциск говорить з нами мовою милосердя. А от чи зможемо ми відповісти йому мовою вдячності? Час на підготовку ще є.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук