Загроза великої війни – сьогодні це найбільш тривожна тема в Україні, якщо не враховувати ще й критичної ситуації з поширенням коронавірусу. Поговоримо сьогодні про це з мером Львова Андрієм Садовим. Вітаю вас, пане Андрію.
Дай, Боже, здоров’я.
Президент у своєму останньому зверненні всіх заспокоює – ну, ніби важливо, щоби не панікували. Чи мерів великих міст інформують про реальний стан справ в обороні?
Насправді це виключна компетенція державних органів влади. Якщо ви читали новий закон стосовно спротиву, то на міста більше покладається функція фінансової підтримки. Тому багато речей ми робимо з точки здорового глузду, але маючи повагу до закону.
Наприклад, ми переформатували наше управління надзвичайних ситуацій, і сьогодні це управління надзвичайних ситуацій, цивільного захисту та територіальної оборони. Я беру на цю посаду дуже відповідальну людину – Миколу Грицайчука, який перед тим був заступником комбата нашої 80-ки, пройшов зону бойових дій. І фактично ми сьогодні готуємо дуже серйозну програму на сесію міської ради – але це в рамках чинного законодавства.
Програма чого?
Програма, яка дає чітке розуміння, що місто робить і буде робити.
Задача дуже проста: всі чоловіки, взагалі всі громадяни мають уміти володіти зброєю. Я особисто служив у війську, але призабув ці навики. Тому за останній місяць я проїхав, промоніторив ситуацію по дуже багатьох полігонах стрілецьких, які в нас є, працюють. І ми з ними підписуємо угоди. І вже один стрілецький полігон є задіяний у роботі. Наприклад, наші комунальники, працівники «Теплоенерго», «Водоканалу», «Львівсвітла», вже сьогодні пройшли перший навчальний день. І це буде системна робота, тому що ми повинні вміти себе захищати.
Тобто це працівники критичної інфраструктури, правильно?
Звичайно.
Вони мають захищати підприємства – зі зброєю?
Дивіться, вони повинні відновити свої навики. Тому що коли ворог знає, що він отримає відсіч і отримає велику кількість уражень живої сили, – він сто разів буде думати, чи нападати. Це перший блок питань.
Другий блок питань, який ми зараз відновлюємо, – це вміння надавати першу медичну допомогу. Більшість людей гине від втрати крові, тому що їм не надають першої медичної допомоги. Ми такі тренінги мали в 2014 році, потім це все стишилося. Зараз нема ради – ми зараз готуємо фахівців.
Якщо з точки зору стрільби ми розпочали цей процес, то в кінці тижня ми почнемо масову роботу з точки зору навчання вмінню надавати першу медичну допомогу. Це є той пріоритет, яким я сьогодні живу.
А як це має відбуватися? От ви сказали – всі чоловіки… Яким чином? Як це – зголошуватися в мерію?
Дивіться, перший блок. Ми опрацьовуємо серед наших працівників – виконавчі органи влади, наші комунальні підприємства. Щоб ви розуміли, це є тисячі людей. Другий ешелон – це є працівники підприємств міста Львова. До речі, дуже багато з них і так час до часу ходять, тренуються, але ми хочемо дати цьому більший поштовх. І третій блок – це вже ті, хто мають бажання, звичайно, провівши інструктаж.
Ну і, щоб ви розуміли, дуже багато людей має мисливську зброю, мають дома зброю. Тому ми взагалі хочемо вибудувати окремий потужний полігон у рамках нашої Львівської ОТГ, щоби дати поштовх розвитку стрілецьких видів спорту. І заодно мати територію для того, щоби вдосконалювати свої здібності. Тому що зараз ми фактично домовляємося з полігонами. І тут важливо не просто мати територію, де можна сертифіковано стріляти, а важливо мати інструкторів. Слава Богу, що ми маємо велику частину хлопців, які пройшли російсько-українську війну, і вони мають ці навики і мають право їх надавати.
Ви сказали, що готуєте цю програму на розгляд міськради. А навіщо, що міськрада має там затверджувати? Якісь видатки на це?
По-перше, це фінанси. Щоби ви розуміли, один патрон вартує – і є різна ціна для різних видів зброї. Оплата тренерів, експертів – це все також вартує. Це треба легітимно робити.
Я розумію. І тоді, коли всі обов’язкові (тобто працівники комунальних закладів) пройдуть це навчання, ви сказали: всі охочі зможуть. Всі охочі – це місто буде фінансувати ці навчання, чи все-таки люди будуть платити за це?
А це залежить від спроможності людей. Тому що, наприклад, ІТ-компанії: у нас працює близько 30 000 айтішників – вони самостійно можуть за себе профінансувати. Керівники підприємств також можуть це організувати для своїх працівників.
Якщо говорити, наприклад, про старшокласників: ми хочемо відновити всі ці тири, які колись у нас були (на превеликий жаль, цьому чомусь не приділялася належна увага в нашій країні) – карантин закінчиться, і старшокласники також будуть проходити навчання, ми за це будемо, звичайно, фінансувати.
Як ці всі заходи узгоджуються з планом територіальної оборони? Я розумію, це державний рівень – тероборона. Якось це корелюється?
Мені, можливо, простіше, тому що я можу комунікувати ці питання з міністром оборони, з керівником Ради нацбезпеки та оборони. Є, звичайно, голова обласної адміністрації, є прем’єр-міністр – але вони сьогодні відповідають за країну. Тут, у рамках міста, області, ми на комунікації з [головою ЛОДА Максимом] Козицьким – ну, і наші керівники територіальної оборони, які є і в місті, і в області.
Можете якось розкрити, як це розгортається? Я знаю, призначений керівник територіальної оборони Львівщини: ми його запрошували, він поки ще не має що сказати – знайомиться. Але це ж уже час іде на дні, не на місяці. Як вона розгортається?
Дивіться, є відповідальність влади, є відповідальність міста. То, що робить місто, – я вам розказав. То, що робить держава, – це ви питайте колег і з ними спілкуйтеся напряму.
У місті територіальна оборона – є вже якісь організовані загони, які знають, куди йти, що робити у випадку чогось?
В принципі, є існуючі протоколи. Наприклад, уся діяльність органів місцевого самоврядування чітко регламентована. Ми чітко знаємо, що, де і як ми маємо робити. Але це є з грифом – я не маю права про це говорити публічно.
Ведете комунікацію з мерами інших міст у цій ситуації?
Та ми між собою всі зідзвонюємося, спілкуємося – це нормальна практика.
Заява Кличка остання з такою різкою критикою Німеччини… Ця країна йому достатньо близька, але от не здивувало, що мер виходить на такий міжнародний рівень? Як вам?
По-перше, Кличко має дійсно непогані відносини з багатьма німецькими політиками. Вони просили його про фотографію – не він їх. Тому він, напевно, має право гостро висловлювати свої думки.
Але з точки зору міжнародних відносин ми повинні розуміти, що є держава, є Міністерство закордонних справ, є компетенція місцевого самоврядування, є компетенція міністерства. Можливо, він ці меседжі погодив із міністром, тому що він є головою Київської державної міської адміністрації.
Зрозуміло. А от реакція Заходу в цій всій російсько-українській кризі як вам? Здивувала, можливо? Бо мене здивувала, наприклад.
Ви очікували чогось іншого?
Досвід показував, що досі це були просто заяви глибокої стурбованості, не більше. Але зараз, буквально останні тижні, Захід починає постачати зброю – реальні дії починає.
Реалісти реально оцінюють ситуацію. Наприклад, Велика Британія розуміє, чого можна очікувати від Росії. Ми, до речі, завдяки посольству пройшли відповідне навчання за кордоном – група працівників міської ради проходила стажування у Великій Британії у відповідному безпековому коледжі, де вони планують будь-які можливі і неможливі ситуації наперед. Це унікальний досвід. І ми, власне маючи цей досвід, хочемо вибудовувати таку резиденцію для інших міст нашої України. Вони молодці.
Позиція Німеччини є прогнозованою – вони завжди були максимально лояльними до Росії так само, як і французи.
Історично я б не сказав, що вони дуже лояльними до Росії були.
Знаєте, коли Німеччина і Росія підписують між собою угоди – завжди страждає Україна. Проаналізуйте, будь ласка, ХХ століття – ви будете мати дуже багато фактів. І сьогодні вони на це дивляться під своїм кутом інтересів своєї держави. Ми повинні розуміти, що крім нас самих, ніхто захищати нас не буде. Так, будуть говорити: «We are deeply concern about situation», бла-бла-бла. Але солдат із Англії чи з Штатів не прийде сюди і не стане з нами пліч-о-пліч.
Ми повинні боронити нашу Україну. І от власне наша готовність сьогодні, наш спокій, упевненість і наша підготовка бойова – це є запорука нашого успіху. Тому що ніколи не можна перемогти чи окупувати країну, народ якої не підтримує окупанта. Чому, наприклад, так легко взяли Донецьк і Луганськ? Тому що там, на превеликий жаль, українська влада була умовною – так само, як і в Криму. І це великий урок для нас усіх.
Ви думаєте, міста сходу України зробили висновок із долі Донецька й Луганська?
Дивіться, є компетенції міста, а є компетенція держави.
Я вашу думку питаю.
На мою думку, навіть оцей законопроект, який сьогодні прийнятий базовий, – це дуже добре, що він прийнятий. Але я думаю, що він потребує доопрацювання, враховуючи реалії нашого життя. Тому що для органу місцевого самоврядування в цьому законі прописана функція фінансової підтримки. А з точки зору організаційних процесів держава бере це повністю на себе – і не завжди може освоїти весь цей великий об’єм. Тому нам треба самостійно виходити з ініціативою і помагати. От я постійно знаходжуся в комунікації з головою обласної адміністрації – і я поки що проблем жодних не бачу. Але це є моя ініціатива.
Війна – це так само велика потенційна проблема біженців. Львів готовий до неї?
По-перше, не хотілося б, щоби ці плани справдилися.
Ну, зрозуміло. Але, як ви казали, ймовірні і неймовірні плани – треба розглядати всі.
Дивіться, ми з вами за ХХ століття пережили такі випробування, які взагалі мало хто може собі усвідомити. Тому ми повинні завжди відкривати свої двері і помагати всім, хто цього потребує – маю на увазі наших громадян. Згадайте 2014 рік: скільки людей переїхало сюди з Криму, скільки приїхало зі Східної України. Добре, це переїхали, можливо, багатші. Дуже багато працює в інжинірингових компаніях, які мають замовлення з-за кордону, дуже багато айтішників приїхало, з Криму багато людей приїхало. Тобто складніше власне сходу України, бо туди, як правило, їдуть ті люди, які не мають ресурсів приїхати на Франківщину, на Тернопільщину, на Львівщину.
Наш такий поштовх розвитку медицини – я вважаю, що це критично важливо. Тому що ми повинні розуміти, що коли йде загострення на сході, то, як правило, поранених везуть сюди. Є наш військовий госпіталь – молодці, вони якісно працюють. Сьогодні наша Лікарня швидкої допомоги, наше Перше медичне об’єднання… Ну, якщо порівняти, що було рік тому і що сьогодні – це небо і земля. По-перше, це є центр трансплантології в Україні, надскладні операції, які ми сьогодні проводимо. І ми готові далі це робити, збільшувати наші потужності. Таке є життя: треба вміти воювати – треба вміти лікувати тих, хто воює.
Хотілося ще зачепити тему коронавірусу. В останні дні у Львові гігантські цифри: щодня більше двох тисяч львів’ян тільки заражається. Яка ймовірність повного локдауну – закриття всього?
На сьогоднішній день ми є в помаранчевій зоні.
Ну, ми вже перевищили показники червоної зони.
Я думаю, рішення буде нині-завтра. Практика світу показує, що обмеження не завжди дають цей ефект. Обмеження мають бути в нас у голові. Бо коли, наприклад, ви купили квиток на концерт, і ви знаєте, що 50 людей, які підуть на концерт, захворіють, – і ви йдете на цей концерт… Ну, вибачте мене, хто вас може зупинити? Треба просто бути мудрим у даній ситуації.
От ми, наприклад, прийняли рішення старшу школу відправити на дистанційне навчання. Стосовно молодшої школи я порадився з директорами – деякі за, деякі проти. Я говорю: «Добре, приймайте рішення самостійно». Станом на вчора 50% дітей у молодшій школі не були на заняттях, сьогодні – 60%. І вже більше 20% шкіл самостійно прийняли рішення відправити дітей на дистанційне навчання. От у мене малий, наприклад, Антоній: учора він рано їхав до школи, по дорозі дзвінок – «не працюємо». Сидить вдома і вже рано через комп’ютер вчить уроки.
Тобто такого загального рішення про закриття молодших шкіл не буде?
Ми делегували цю функцію директорам – і директори тепер розуміють, що таке приймати рішення.
Пам’ятаєте, коли минулого разу місто брало на себе цю відповідальність? Одні говорять – правильно, інші говорять – неправильно, не можна. Будь ласка, сьогодні директор приймає рішення, розуміючи ситуацію у своїй школі – і він краще її знає.
От, наприклад, у міській раді всі заступники хворі станом на сьогодні, половина керівників департаментів хворі, половина керівників департаментів хворі.
А як це можливо? Ви ж там бережетеся, ви ж розказуєте, як треба берегтися всім.
А при чому тут берегтися? Ви розумієте, що це люди на передовій? І вони кожного дня – люди, контакти, вирішення проблем.
Я розумію, але ж там мають бути у масках, антисептики…
У масках, вакциновані всі. Слухайте, цей вірус – він не питає. Слава Богу, хвороба проходить спокійно. Тому що я кожного дня моніторю ситуацію – по комунальних підприємствах 10%, які мінімум, захворіли, по водіях дуже великий відсоток людей захворів.
Знаєте, люди мають зауваження: «Ось, десь там не прибрали». А якщо ваша баба Ганя лежить з коронавірусом – ну то, друже мій, візьми лопату й піди прибирай. А не мають претензію, що «місто не прибирає». Слухайте, це є надзвичайна ситуація!
Зрозуміло. Хотів ще запитати (ми мали говорити ще в кінці минулого року, але так сталося) за цей скандал із Христиною Тишкун. Як дружина ваша відреагувала на цю всю ситуацію?
Ви знаєте, я, чесно кажучи, якось так у цій метушні не сильно звернув на це увагу.
Судячи з вашого виразу на фотографії, ви явно звернули увагу.
Нє-нє-нє, Олеже. Але ранком наступного дня мій помічник мені скинув: «Андрію Івановичу, тут у мережах пішла інформація ця…» Я Катерині говорю: «Катя, дивись, слухай, тут у мене вчора була така леді». Показав їй – вона обурилася. Якщо би я цього не показав, а вона це би потім взнала, то було би по-іншому.
Тому це велике таке навчання для чиновників. Тому що, наприклад, у міській раді такі речі важко собі уявити. А чомусь дуже часто, коли приходять до влади молоді урядники, вони на такі речі не зовсім звертають уваги. Це є життя.
Ще одна важлива тема, яку хотів зачепити коротко: звинувачення Петра Порошенка в держзраді – на вашу думку, це політичний чи юридичний процес?
Я думаю, що поки немає вироку суду, це є дебати. Тільки вирок суду встановлює істину. Я би дуже хотів, щоби істина була встановлена.
Слухайте, я сам пройшов через всі гілки Антикорупційного суду... Щоби ви розуміли: справа, яка була почата ще Луценком, вона не закрита до сьогоднішнього дня. До сьогоднішнього дня мене тримають на цьому такому…
Так ви ж кажете, що пройшли всі…
Ну, пройшов етап. Але він ще не завершений, розумієте? Я взагалі мало знаю людей, які обіймають ті чи інші посади, до яких не було би претензій – сьогодні чи завтра, після того, як вони закінчили свою кар’єру. Тому як кожен громадянин, до якого є претензії, – треба йти спілкуватися, треба йти в суд, доказувати свою правоту. Не може бути такого, що одні мають ходити в суди, а інших не можна рухати.
Я розумію, але оця вся ситуація: реакція з боку Порошенка, реакція з боку влади – це таке розхитування човна, особливо зараз у цій критичній ситуації… Так це виглядає. Чи не варто відкласти з’ясування юридичне на пізніше? Ваша думка.
Знаєте, я думаю, що президенти сьогоднішні і ті, які раніше працювали, мають між собою певний рівень комунікації. Я не знаю, що там відбувається між ними – але я не хочу туди лізти, це не є зона моєї компетенції. Моя зона компетенції – це місто, я займаюся містом. І я маю куди тратити свій час і енергію. А дебатувати… Мені це не подобається.
Їхні стосунки впливають на всю Україну.
Мені це страшно не подобається. І вам це не подобається. Нам всім не подобається. Бо коли там сто з чимось тисяч людей стоїть на нашому кордоні зі зброєю і говорять, що «ми будемо нападати», – а тут,в хаті в нас чвари…
Але треба поважати закон. Я думаю, що якщо Порошенко прийде, чітко дасть інформацію, те, що він знає, і це все буде публічно, відкрито… Ну, навіщо з цього робити такий великий піар? Бо таке враження, що такі дві кінокомпанії між собою змагаються, хто крутіший. Мені особисто це не подобається.
Зрозуміло, дякую за цю розмову. Нагадаю нашим глядачам, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був мер Львова Андрій Садовий. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET. Дякую.
Бажаю всім здоров’я.