«Я боюся, щоб з Шевченка не зробили Леніна»

Скульптура «Впевнена» Василя Корчового, встановлена у рамках Скульптурного маршруту в Стрийському парку, мабуть, стала найбільш обговорюваним твором мистецтва у Львові. Хвилі хейту заполонили соцмережі, вандали облили її мастилом та намагались підпалити. Довкола «Впевненої» ламались списи дискусій, писались тексти та точились емоційні суперечки у Facebook.

ZAXID.NET поговорив про це з самим автором, який філософські сприйняв критику. Ми поговорили про те, що впливає на скульптуру і якої вона має бути у публічному просторі.

Більше робіт Василя Корчового можна побачити у Львівському палаці мистецтв на виставці у рамках Львівського тижня скульптури «Старе і нове / Нове і старе», яка триватиме до 11 жовтня.

Василь Корчовий (фото Facebook Василя Корчового)

Чи очікували ви такої бурхливої реакції на «Впевнену»?

Ні, звичайно не очікував. Ця робота стояла вже два роки у Каневі. Так що зовсім не очікував.

Як ви можете її пояснити?

Мав у Києві з цього приводу зустріч, на ній був психолог. Він пояснив таку реакцію несприйняттям людьми нового, незвичного. Мене це здивувало, адже яке ж воно нове та незвичне? Венерам з палеоліту десятки тисяч років. Я нічого не вигадував, навіть на Тижні скульптури більше незвичних робіт. Я просто зобразив жінку, такою як вона є. До речі, в ескізі вона й називалася «Така, як є».

Потім Юрій Сташків на симпозіумі у Каневі попросив її зробити великою, я й зробив. Так що я не знаю, яким чином я опинився серед незвичного.

«Впевнена» у Стрийському парку (фото Я Галереї )

Для мене було найбільшим шоком, що люди підходять до твору мистецтва з ужитковими критеріями, сприймають його утилітарно. Ви з тим уже стикались колись? Як ви можете це пояснити?

Я можу пояснити це відсутністю культури та досвіду. Коли у нас в селі по радіо передають оперу, мені дід каже вимкнути: «Вимкни, бо чого воно скавулить, як пес в кукурудзі». Тобто щоб сприймати твори, потрібно їх розуміти, а для цього треба багато дивитися.

Є такий австрійський живописець Егон Шиле. Я бачив, що в його музей водять дітей 10-12 років, показують його твори.

Врешті-решт не бачу жодного криміналу в оголеній натурі, Бог створив людину саме такою.
Я взагалі вважаю, що засуджувати зображення оголеної натури є богохульством. І моїх критиків це теж стосується, адже я нічого не придумав, як Бог створив людину, так я її зобразив.

Аргумент, що діти побачать, наскільки взагалі може існувати?

Я вважаю, що він не може існувати, я ж вам казав про Шиле і про дітей. Свого часу я хотів зробити ювілейну виставку в Національному музеї імені Шевченка у Києві. Молода кураторка сказала, що у мене забагато ню, а в музей діти ходять.

Василь Корчовий на симпозіумі (фото Канівського міжнародного симпозіуму скульптури )

Якою є роль скульптури в громадському середовищі?

У Радянському Союзі роль скульптури була ідеологічною. В кожному селі ставили пам’ятники Леніну. Була і паркова скульптура, але їй мало приділяли уваги.

Зараз, на жаль, схожа ситуація. Якщо держава замовляє пам'ятник, то це пам’ятник Шевченку. Я дуже боюся, щоб з Шевченка не зробили Леніна.

Добре, що зараз є такі меценати як Сташків, його мистецьке об’єднання «ЧервонеЧорне». Він організував уже десять симпозіумів в Каневі.

Якщо ми рівняємо себе до Заходу, то нам бракує скульптури, там її у громадському просторі значно більше, практично на кожному перехресті стоїть якийсь артоб'єкт. І замовляють їх не лише меценати, але й міста. А наші міста замовляють, як я уже казав, пам'ятники Лесі Українці чи Шевченку. В цьому немає нічого поганого, але просто гарну скульптуру не замовляють, немає такої традиції.

Звичайно, нам для цього треба стати на ноги трошки, ми бідні все-таки й в нас культура фінансується за залишковим принципом.

Роботи Василя Корчового (фото Канівського міжнародного симпозіуму скульптури )

Симпозіум працює з українським гранітом. Скажіть, будь ласка, чи важливим є матеріал для паркової скульптури?

Звичайно, він важливий. Щоб було б зі скульптурою, якби я її зробив з пісковика? Це теж хороший матеріал, але зі скульптури після нападу нічого б не лишилося. Добре, що це був граніт.

Наскільки матеріал вам, як художнику, диктує вимоги?

Чим твердіший матеріал, тим він більше опирається, і тим наповненіша, чистіша форма виходить. Я люблю твердіший камінь. Взагалі люблю камінь. Коли я його бачу, то відчуваю теплоту.

«Впевнена» після нападу вандалів (фото Павла Гудімова )

Чи можуть такі виставки, симпозіуми, щось змінити в громадській думці?

Я думаю, вже міняють. Стоїть же моя «Впевнена», так? Хоча мене навіть погрожували убити за таку скульптуру. Моя невістка за мене воює у соцмержах, вона написала, що якщо з майстром щось станеться, то буде відомо, де шукати винуватця. Але то емоції, з часом звикнуть люди та й усе.

Хоча це, звичайно, може, й небезпечно, бо можна звикнути й до поганого, розумієте? Я думаю, мої критики, щирі у переконанні, що моя скульптура є потворною. Бо вона незвична для них. І це свого роду теж захист. Суперечки, розмови можуть врятувати від неякісних творів, так що у підсумку добре, що вони тривають.

А що для вас є добрим, якісним?

Я люблю майстерність. Розумієте, раніше геній мав бути майстром обов'язково. Так було до початку XX століття, потім все змінилося.

А тоді фінансисти взялися за мистецтво, тепер вже геній не повинен бути майстром, він має добре продаватись. Але я не думаю, що тільки фінансистів варто в цьому звинувачувати. Вони лише зробили так, що люди почали вважати, що художня цінність дорівнює комерційній. А це не так.

Реставрація «Впевненої» (фото Канівського міжнародного симпозіуму скульптури )

Тобто мені, звичайно, хочеться, щоб будьяка річ була майстерно зроблена. Можливо, це теж мої шори.

Наскільки ви відштовхуєтесь від моделей, від натури? І як багато у творі вашої фантазії?

Натура мене тільки надихає. Я вважаю, що краса є у всьому. Просто її не кожен бачить.

Які митці для вас були зразками?

Мікеланджело, Роден, Іван Мештрович. До речі по Мештровичу видно, що є два джерела натхнення для людини – це природа і майстри. Спочатку його твори були схожі на єгипетську скульптуру, потім він перехворів Роденом, а потім виробив власний стиль.

Вашим дипломом був портрет Мікеланджело. Чи займаєтеся портретною скульптурою зараз?

Так, хоча і не дуже багато. Свого часу для заробітку навіть робив портрети для воскових скульптур. Мені це не подобалось, але що зробиш. Зараз часом заробляю надгробками.

Фрагмент експозиції у Палаці мистецтв (фото Я Галереї )

Зараз, особливо з появою штучного каменю, з’являється дуже багато тиражованої скульптури. Чи така однаковість заважає у підсумку глядачам сприймати щось складніше?

Коли в мене народився син, все ще було радянським, стереотипним. Ми з ним їхали з лівого берега на правий, там, де та Батьківщина-мати стоїть і він раптом каже: «Дивись, тьотя Ленін». Тобто тоді все було «Ленін». Тапер все так само, тільки замість леніних матері Божі, але такі ж стереотипні. Я нічого не маю проти, але хочеться, щоб було щось різноманітне, оригінальне.

Хоча, думаю, завжди були ремісники, а були майстри, чиї роботи запам'яталися. В кожній церкві були скульптури, але була й «П’єта» Мікеланджело.

Наскільки теперішній швидкий темп життя позначається на скульптурі? Я думаю, що зараз мало хто може собі дозволити 20 років одну скульптуру робити.

Я не знаю, не думаю, що темп життя якось впливає на майстерність.

Наскільки для скульптури необхідне меценатство? Замовлення? Її ж важко робити «в стіл».

Мабуть, так. Особливо, якщо це велика скульптура. Куди ж ми без замовників? За 40 років мені вдалось з 10 робіт продати. Це мало, мабуть. Зараз на виставках у мене 27 робіт, і ще стільки ж у мене в майстерні. Можливо, моя скульптура не дуже комерційна, не кожен її зрозуміє, не те, що купить.

Наскільки на вас впливають такі ситуації, як критика у Львові?

Я знаю, що я не оратор. Але коли Павло Гудімов запросив мене до Львова на зустріч, я вирішив, що треба приїхати. Приїхати, щоб подякувати. По-перше, тим, хто мене підтримав, а по-друге, тим, хто мене критикував. І, напевно, хай мене пробачать ті, хто мене підтримав, тим, хто критикував, треба подякувати більше. Розумієте? Вони зробили мене дуже популярним. Я за останні 40 днів я дав більше інтерв'ю, ніж за останні 40 років. Дякую!

Головне фото Канівського міжнародного симозіуму скульптури