«Запит соціуму може бути далеко не мистецьким»

Вже вдруге у Львові відбувається «Львівський тиждень скульптури». Торішня виставка монтувалась під ракетні обстріли, а відбувалась в період блекауту. Цьогоріч буде більше проектів, більше локацій, більше учасників. І набагато більше контакту творів мистецтва з публічним простором. Що, як показали приклади останніх місяців, не завжди буває просто.

«Львівський тиждень скульптури» — найбільша скульптурна подія країни. Цьогоріч вона відбудеться на понад 10 виставкових просторах, де будуть представлені понад 300 скульптур, об'єктів та інсталяцій, включаючи великі паркові та вуличні скульптурні проекти.

Про плани, виклики, опір та підтримку ZAXID.NET поговорив з куратором Павлом Гудімовим.

А повну програму «Львівського тижня скульптури», який насправді уже триває і триватиме набагато більше ніж сім днів, можна побачити тут.

Павло Гудімов

Розкажи, будь ласка, яким буде цього року тиждень скульптури?

Він буде кардинально відрізнятися від тогорічного насамперед за масштабом, адже минулого року я завжди, коли розповідав про подію, використовував слово «тест». І якщо торік він відбувався у закритому приміщенні, і це був час, коли сніг вже падав, то цього разу він нарешті буде під час бабиного літа, а головне, що він буде відбуватися в публічному просторі.

Крім того, буде набагато більше проектів. Перший, який вже відкрився, називається «Скульптурний маршрут» у Стрийському парку [«Скульптурний маршрут» у Стрийському парку презентує колекцію гранітної пластики від Мистецького об'єднання «ЧервонеЧорне», яке понад 10 років організовує Канівський міжнародний скульптурний симпозіум. Представлено 8 творів українських та закордонних авторів, – ред.].

Також буде вулична галерея Шевченка [На новій відремонтованій ділянці вулиці Тараса Шевченка показані сучасні скульптури українських авторів – Володимира Семківа, Дениса Шиманського, Іллі Новгородова, Яна Потрогоша, Василя Дмитрика та Олекси Фурдіяка, – ред.].

Вона буде іншою, ніж скульптура у парку, адже там представлена саме паркова скульптура, а у галереї буде естетика чистого простору, коли твір мистецтва інтегрується у простір. Це зовсім інший підбір робіт.

На вулиці Шевченка є переплетення архітектури сучасної, австрійської, польської, радянської. Тому важким було завдання придумати, як вписувати туди мистецтво. Вирішити це було цікавим. Вулична галерея Шевченка буде складатись з п'яти структур, і вони працюватимуть разом.

Слава Богу з'являється все більше зацікавлених в сучасному мистецтві, а не просто в салонній скульптурці чи в якихось політичних висловлюваннях. Я думаю, що це дасть можливість виконати ті завдання, які ми поставили, як організатори тижня скульптури: довести, що публічний простір – це непоганий формат репрезентації творчих ідей в просторі міста.

Скульптуру Володимира Семківа «Прямостоячий» встановили у центральній залі львівського залізничного вокзалу

Коли ми говоримо «Тиждень скульптури», то ніби все зрозуміло. Але скульптура тепер має усе менше кордонів.Тому ми покажемо не тільки скульптуру в традиційному розумінні. Будуть об'єкти, інсталяції.

І ось, власне, другий момент, який сильно відрізняється від того, що було минулого року. У нас буде набагато більше проектів, об’єднаних назвою «Старе, нове, нове і старе». Ми говоримо не про протиставлення, а про зв'язки. Ми не говоримо про суперечності, ми їх і так бачимо постійно.

Головний проект розміститься на трьох тисячах квадратних метрів Палацу мистецтв. Це результат нашої співпраці з музеями, з колекціонерами. Тут буде представлена скульптура різних часів. Проект відкриється 20 вересня.

Буде чимало менших проектів. Наприклад, виставка Миколи Малишка, якого ми вже декілька років планували показати у Львові [«В собі» – виставка дерев'яної скульптури різних періодів класика українського сучасного мистецтва, – ред.]. Покажемо його в «Я Галереї». Буде виставка Уляни Яршевич з новими цікавими творами.Вона продовжує працювати. Буде виставлена скульптура початку 2000-х, але й сучасні роботи 2022 року ми покажемо також. Будуть й ескізи, не реалізовані, але самодостатні. Я просто в захоплені від того, в який вона у творчій формі перебуває [«Прогрес» – виставка керамічної скульптури та акварельних ескізів у «Я Галереї», – ред.].

Відкрилась виставка Ярослава Мотики «Викрадена Європа» у Сенсотеці в Стрийському парку. Мають долучитись львівський та київський вокзали.

Тобто не в один день все починається, воно буде розкидано і в просторі, і в часі. І триватиме більше ніж тиждень. Влодко Кауфман, наприклад, створить інсталяцію у скансені уже наприкінці тижня, 10 жовтня. Площі Петрушевича теж буде задіяна. Тут Василь Дмитрук покаже «Феномен Вогню».

Скульптурний міст, на якому представлено роботи львівських авторів у ТРЦ Viktoria Gardens

До нас звернулись з ТРЦ Victoria Gardens і сказали, що також хочуть виставити скульптуру. Так що нашими майданчиками будуть не лише музеї та галереї, але і торговельний центр. Там ми виставили невеликі твори з тогорічного «Тижня скульптури». Таким чином ми б хотіли залучити ту аудиторію, яка більше ходить не по музеях, а по торгових центрах. Це так само публічний простій.

Тому планів багато і вони дуже цікаві. Ми стараємося дуже бути обережними, щоб нікого не відлякати.

Звісно, ми не можемо прогнозувати всі реакції. Я розумію, що існує багато традиційних поглядів, будуть і незадоволені, і незацікавленими. І вони впливають на ситуацію, тюкають владу кожен раз. Наприклад, постійно звучить фраза «Садовий поставив скульптури». Я хочу зазначити для всіх, хто буде читати це інтерв'ю: Садовий не ставив ці скульптури. Якщо хтось має ілюзію, що він знає конкретно, яка робота буде стояти в тому чи іншому місці, то ні, це так не працює. Цим займається відділ архітектури, наприклад тощо.

Тобто ти не мусиш затверджувати контент, а лише домовляєшся про місце та час?

Через скандал з «Впевненою» виникли певні складнощі, яких могло б не бути. Могло б легше працюватися. Я поки не бачу приводів для переляку, але деякі речі нам не вдалося зробити. І тут є дуже небезпечний момент в тому, якщо, не дай Боже, увімкнеться цензура. Звичайно, не може все і всім подобатись, але коли працює колектив професіоналів, до них треба дослухатися.

Ми робимо все для того, щоб запропонувати культурну пропозицію, а не відгукнутися з культурною пропозицією на запит, скажімо так, соціуму. Бо запит соціуму може бути далеко не мистецьким.

Якщо ти вже заговорив про «Впевнену», розкажи, будь ласка, чи ти міг очікувати, що вона викличе таку бурхливу реакцію?

Я вже втомився відповідати за «Впевнену». Так само втомився Корчовий, так само втомився і Сташків. Я тобі чесно скажу, я не бачу, чому вона викликає стільки негативу. Я 100% знав, що вона викликатиме реакцію, але я не міг прогнозувати, що вона спровокує таку хвилю ненависті в соцмережах. При тому, що журналісти в цілому навпаки переважно позитивні.

«Скульптурний маршрут» у Стрийському парку

Це якраз і цікаво, як воно так працює. Так, Facebook виявився стічною канавкою, де збираються люди дуже злих поглядів, які, як правило, не слухають один одного. Тому я б сказав так: ми коли ставили цю роботу й обговорювали її, чітко знали, що вона викликатиме різні реакції. Але аж такої хвилі ми не очікували.

Але в цілому, коли твір мистецтва стає ньюзмейкером, це дуже добре. Це означає, що відбувається процес, що ми не байдужі, але неприємними є певні моменти незнання.

Мені дуже сподобалось, як Орест Голубець написав цілу статтю про повне тіло в мистецтві. Було тисячі перепостів буквально. Він сказав, що жоден його текст не мав такого резонансу. Це означає, що є інтерес.

Тобто, ми сколихнули громадськість. Чи це має ефект рекламний ефект? Так, однозначно. Чи вандалізм – це погано? Так, надзвичайно погано, це сором для нас, хоч вчинила так якась одна мерзота. Але ж біда в тому, що не говорять про когось одного, говорять «львів'яни облили». Тобто це ще й така провокація проти львів’ян.

Ця ситуація показала, що потрібен діалог у суспільстві, потрібно просвітництво. Це велика робота, яка не робилась щодо сучасного мистецтва до цього часу.

Мене вразило, як до твору мистецтва підходять з точки зору, наприклад, фітнесу. Тобто коли твір мистецтва оцінюється винятково з прикладної, побутової точки зору. Що ти можеш сказати про таку реакцію?

Дуже прогнозована реакція, тому що кожна людина на себе приміряє твір мистецтва, якщо він має реалістичну основу. Звісно, важко примірити на себе якусь абстрактну роботу. А от колись бачиш щось реалістичне, що можна обговорити, та знайти якісь зачіпки, то ті зачіпки знаходяться не у творі мистецтва, а в собі.

Мистецтво ж є дзеркалом суспільства. Корчовий говорить про красу. Просто про красу. А суспільство хоче відкинути все, що не відповідає римським канонам, або що випадає з якихось гламурних стереотипів.

Тому мені повністю зрозуміло, що люди сприймають твір мистецтва через тілесність. Адже це зрозумілі речі. Це популярно, це, скажімо так, прийнятно.

Виставка Ярослава Мотики «Викрадена Європа» у Сенсотеці в Стрийському парку (фото ZAXID.NET)

Все, що далі починається вже є входом у так звану мистецьку бульбашку, філософію тощо. Це також проговорюється, але на екскурсіях, в обговореннях, в прочитаннях, в анотаціях, які є біля кожної роботи. Цікаво ж також, що це не відвідувачі парку у більшості випадків обурюються, а ті хто побачив фотографію в інтернеті. По фотографії судять про твір, не знають навіть, що він складається з двох частин. В більшості випадків побачили фотографію і коментують, не заглиблюючись у суть. Що бачать, те і співають.

Тому це прогнозований момент, але не прогнозований об'єм негативу. Але це органічний процес, який, виявляється, дуже потрібен суспільству. Ми позбавляємося через цей твір якихось проблем, щось ми маємо прийняти, чогось не приймаємо.

В цілому ця ситуація показує, що є величезний провал в системі сприйняття мистецтва, виховання, відсутності музеїв сучасного мистецтва, відсутності великої кількості проектів, які за 32 роки могли б Україну зробити сучасною європейською державою, достатньо наближеною до сучасних цінностей.

Тому добре, що це сталося, тепер треба багато врахувати в освітніх програмах. Треба врахувати, що мистецтво має більше потрапляти у публічний простір, врахувати величезний запит на просвітницькі матеріали. Ситуація оприлюднила ті складові проблеми, які потрібно вирішити, щоб ми позбавлялися комплексів, позбавлялися булінгу, позбавлялися нетерпимості. Щоб могли працювати над своїми недоліками.Щоб ми могли стати гармонійним та освіченим суспільством. Зрештою заради цього я і працюю.

Власне, якою тут могла б бути роль «Тижня скульптури»? Крім виставок буде якась просвітницька програма?

Так, буде купа просвітницьких програм. Наприклад, Орест Голубець зараз формує конференцію, присвячену мистецтву в публічному просторі тепер та колись. Мені дуже цікаво, як буде задіяна не тільки професійна спільнота, але й аудиторія.Ця конференція триватиме цілий день 4 жовтня. І мені цікаво, чи хтось захоче дійсно бути присутнім, говорити, слухати, дискутувати. Адже конференція не буде академічною. Буде можливість для висловлення.

Павло Гудімов та Ярослав Мотика на виставц у Сенсотеці

Також я проводжу вже і буду проводити екскурсії. Роль куратора не тільки в тому, щоб щось зробити й відійти в сторону. Я вбачаю дуже важливу місію скоротити дистанцію між соціумом та мистецтвом. Це важливо, не треба розставляти паркани й казати «ви такі не підготовлені, я до вас спиною повертаюся». Ні, якщо ви не підготовлені, чудово, розмовляймо. Я так само буду слухати, мені дуже цікаво цей діалог встановити. Я сподіваюсь, що з такою підготовкою, і спланованою, і спонтанною, у нас буде величезна аудиторія зацікавлених людей, які підуть хоча б подивитися на головний проект. Так, зокрема, буде багато скульптур Корчевого. Буде дуже багато неочікуваного, сильного, сучасного, такого, що буде викликати масу емоцій. Я про головний проект поки нікому нічого не розказую. Хай буде сюрприз.

Ця вся історія з «Скульптурним маршрутом» показала ще й відсутність толерантності у місті…

Чому у місті? Ми про країну говоримо.

Знаєш, мені говорили люди з інших міст: як там у вас Львів ганьбився. Наскільки мистецтво на таке, як зараз, наелектризоване, стресоване суспільство може впливати?

Воно впливає дуже по-різному. І маємо розуміти, що в когось воно викликає певну злість, в когось воно навпаки викликає певне заспокоєння. Суспільство не є єдиною масою, тим більше не є сірою масою. Суспільство є дуже цікавим. І я вважаю, що моя мета, саме у цей складний час війни, працювати на процвітання України, на культурний підйом, на відродження.

Є зараз величезний інтерес до української сучасної культури, до української історії. Гігантський інтерес. На жаль, мені здається, що тільки зараз ми змогли оцінити той потенціал, який маємо. І от я думаю, що роль мистецтва якраз підхопити це все, не давати суспільству спати. Немає нічого гіршого, ніж спляча красуня, яка ніколи не прокинеться. І «Тиждень скульптури» є лише краплею в морі, яке має бути скрізь.

Такі фестивалі, такі ініціативи, вони мають виникати масово для того, щоб, нарешті, культурний продукт був більш рівномірно розподілений в Україні.

Тому я вважаю, що «Скульптурний маршрут» буде величезним прикладом для України, як мистецтво може бути одним з драйверів певних процесів змін.

Фото «Я Галереї»