«Я поступив як джентльмен»

Львівський олімпійський призер Станіслав Горуна публічно виступив на захист легкоатлетки Ярослави Магучіх, яка сфотографувалася разом зі суперницею росіянкою. «Відчепіться від спортсменів з вашою довбаною політикою!» – емоційно заявив Горуна й отримав у відповідь значно більшу хвилю хейту, ніж сама Магучіх. Сьогодні Станіслав Горуна є гостем нашої студії. Вітаю вас.

Доброго дня.

Дякую, що прийшли. Дозвольте вас, для початку, привітати з бронзовою медаллю – я так розумію, це перша і на довгі роки, напевно, єдина олімпійська медаль буде України з карате, правда ж?

Та, це доволі такий історичний момент не лише для українського спорту, українського карате, але й карате у всьому світі. Наступних каратистів-олімпійців ми ще не скоро побачимо.

Ви вже багато розказували про емоції… Я так розумію, це достатньо складно спортсменам – перебороти цю увагу і показати свій результат, який ви показуєте на тренуваннях?

Так, це додає складності – оця відповідальність перед усіма, перед своєю державою, в першу чергу, перед людьми, які залишилися вдома, і вболівають, і підтримують, і організовують фан-зони. І сам ти цього дуже хочеш. Плюс ти розумієш, в яке оточення і середовище ти потрапив і яка там конкуренція. Це все тебе підбиває до максимальної реалізації своїх бажань. Всі спортсмени – максималісти і, звичайно, хочуть завжди «золото». Але получається як получається.

Це спорт. Але, як ви сказали, що спортсмени розуміють оцю відповідальність перед країною, перед тисячами, мільйонами вболівальників. А чому трапляються такі ситуації, як з Магучіх і ваша реакція?

Дивіться, все що я говорю, я в першу чергу говорю від себе. Тому коли я говорю про відповідальність, маю на увазі те, що я її усвідомлюю. В інших спортсменів бувають різні ситуації – хтось робить це умисно, хтось із необережності. Звичайно, що якщо ми розцінюємо саму фотографію як прояв публічної позиції чи політичної навіть (хоча Ярослава Магучіх не мала жодного політичного умислу)… Але якщо розглядати цю ситуацію з позиції публічної – її не можна розглядати поза контекстом ситуації, яка в нас склалася міждержавна. Тому звичайно, що таку фотографію не варто було робити. Але, тим не менше, я виступив не в захист фотографії як такої – я виступив більше проти негативу в сторону спортсменки. Успішної спортсменки, яка по суті своїй є патріоткою – вона всі інтерв’ю свої дає українською мовою, що не маловажливо, бо вона пропагує українську мову так само.

Я просто не зрозумів того негативу. Тобто я побачив перемогу, я побачив український прапор – і в той же час я побачив різку критику і негатив відносно молодої дівчини.

Але от скажіть, будь ласка, в нас є якесь керівництво національної збірної, олімпійської збірної, яке їде?

Так.

Чи спортсменів якось готують до таких ситуацій? У багатьох країнах це цілі інструкції, як ви маєте відповідати, з ким ви маєте фотографуватися, з ким не фотографуватися. В Україні взагалі якось працювали зі спортсменами?

Так, звичайно, працювали.

І що – не було ніяких застережень, що не варто цього робити?

Були рекомендації. Особливо нам провадили інструктаж на нашій навчально-тренувальній базі з літніх видів спорту – Спортивного клубу армії. Нам проводили інструктаж – говорили, що рекомендовано, що не рекомендовано робити. Ну і будь-які контакти з представниками ворожої нам країни, звичайно, що не рекомендувалися, заборонялися навіть.

Чи це поширюється на те, коли з суперником вже після того обійматися? Не контакт, а от… Ви пояснюєте, що в Ярослави Магучіх це емоційний особистий…

Мені так здалося. Мені так здалося, бо я знаю, в якому стані перебувають спортсмени. Тим більше, коли вони знають, що вони мають медаль, отримують медаль, ще й з такого рівня змагання. Я думаю, що це була необережність. Звичайно, що так робити (ще раз наголошую) не варто. Тому що люди, силами яких захищається і тримається наша держава (я маю на увазі військових і волонтерів, в першу чергу) – це дуже некоректно і навіть несправедливо по відношенню до них. Тому що вони ризикують усім для того, щоб ми мали можливість їздити на міжнародні змагання і виступати за нашу державу.

Ви сказали, що це був емоційний крок і не варто було так робити. А от стосовно вашої реакції – не шкодуєте, що висловилися так?

Не бачу нічого поганого в тому, що я висловив свою думку. По-перше, я поступив як джентльмен – в мене первісний порив такий був: я не зрозумів, за що цькують молоду дівчину, дівчину і мою колегу по спорту. Тим більше, що це було одразу після моєї медалі – я такий весь на піднесенні такому, і командний дух як ніколи відчувається гостро в такі моменти. Бо ти розумієш, що і тебе підтримують, і ти так само хочеш підтримати.

Тому я проти деструктиву, я – за конструктивну комунікацію. Я, більше того, вважаю, що дуже корисно, що в нас є люди, які звертали на це увагу і робили зауваження – але в коректній і тактовній формі, без принижень і без образ. А все, що виходило за ці межі, я вважаю недопустимим у цивілізованому…

Тобто не шкодуєте про свій пост – я правильно розумію?

Я не шкодую. Я не можу відмовлятися від своїх слів: якщо я їх вже сказав – це раз. Єдине – що, можливо, форма була занадто емоційна, і якщо вона когось образила – це, звичайно…

Я звернув увагу, готуючись до програми, що оці ваші два дописи зараз є недоступні – не знаю, чи вони зараз видалені, чи…

Так, мені сьогодні теж про це говорили. Але я шукав їх, і в мене на сторінці вони є – я їх не ховав.

Можливо, ви зробили, що тільки для друзів?

Ні, я не обмежував жодним чином доступ до них.

Дивна ситуація…

Я можу показати вам зі свого телефону, що вони є в мене на сторінці.

Окей, без проблем.

Мені нема сенсу їх приховувати, тому що вони і так є – вони вже розлетілися, розтиражовані. Який сенс мені це приховувати?

Я знаю, що сьогодні ви – львівські олімпійці, львівські призери – зустрічалися з мером Львова. Говорили про цю ситуацію?

Ми говорили відносно спортивного результату і відносно винагороди за наш здобуток як для України, так і для Львівщини.

Бо мер Львова (нагадаю глядачам) є колишнім офіційним лідером «Самопомочі». Ви є депутатом від «Самопомочі»?

Так.

Очевидно, що ця ваша заява, в тому числі, має і політичне підґрунтя і для партії «Самопоміч», і для партії мера. Але ніяк це не обговорювалося?

Абсолютно ніяк це не має відношення до політичної партії. Це була, скажем так, моя реакція на цькування молодої дівчини-спортсменки, яка здобула медаль. І то лише в ключі негативу по відношенню до неї. Але це до партії взагалі не має відношення.

У кожному разі, ви є чинним політиком – ви є депутатом Львівської районної ради від партії «Самопоміч».

Так, але це жодного відношення до олімпійської діяльності не має. Я є депутатом Львівської районної ради, я є представником Львівської територіальної громади. І як у депутата в мене є певне коло обов’язків – і в межах тих питань і проблем я працюю разом з своїми колегами як по партії, так і по раді.

І на Олімпіаду я їздив точно не в статусі депутата, а їздив як капітан національної збірної України з карате. Тому я дуже прошу людей, які взагалі знають про цю ситуацію, розмежовувати ці речі, бо це насправді не пов’язані між собою речі.

Але це теж цитата з вашого допису: «Ідіотська підміна понять: залиште політику державним діячам і не вплітайте політику у все підряд». Ви є якраз зразком того, коли ви – і спортсмен, і політик…

Більше того – і солдат Збройних сил України. Я розумію, що в моїй особі три таких амплуа поєдналися.

Так, як і Магучіх, до речі, теж є…

Але вона не депутатка.

Так, але вона військова, лейтенантка.

Так. І це, власне, підлило масла в вогонь. Чому я сказав, що підміняються поняття? Тому що, знову ж таки, я хочу звернути увагу на спортивну складову власне змагань. Ми всі туди їздили в статусі спортсменів – не в статусі військових, не в статусі депутатів чи в будь-якому іншому.

Ви туди їхали як представники України.

України, так. Спортсмени, представники України – але спортсмени. Ми їхали туди робити свою роботу: наша робота – перемагати. Я власне хотів підкреслити, що умислу Ярослави Магучіх у тому не було – політичного умислу. Мала місце необережність, однозначно – це зрозуміло, що зразу на це всі звернули увагу, підхопили і розкрутили. Тому лише захищаючи її, я хотів пояснити людям, що це було зроблено не умисно. І, тим більше, без будь-якого бажання надавати тій ситуації чи тій фотографії політичного підтексту. Я лише хотів людям пояснити, щоби вони відсторонили це... Я розумію: це некоректно, я, знову ж таки, наголошую і не закликаю… Ви якщо подивитеся мою стрічку – у мене так само в стрічці немає таких фотографій. У мене їх в принципі нема: не те, що я їх не публікую – в принципі в мене таких фотографій нема. Але вийшла ситуація, яка получилася – я заступився за дівчину, я в цьому не бачу жодної проблеми. Тим більше я в тому не бачу жодної зради, яку розганяють відносно мене, тому що це непов’язані речі.

Можливо, тут політична складова зіграла свою роль, але негативу стосовно вас було, мені здалось, значно більше, ніж стосовно Ярослави.

Можливо. Тут тяжко порівнювати – за всім інтернетом не вслідкуєш, не встигнеш. Я хочу так сказати – просто як командний гравець я знаю, що таке команда, і будь-який результат (навіть в індивідуальних категоріях, як моя) робиться спільними зусиллями. І я ніколи не маю справу з людьми, від яких може йти загроза чи мені, чи моїм близьким, чи моїй команді, чи моїй державі, під прапором якої я виступаю.

І коли всю нашу команду, національну команду, яка від Національного олімпійського комітету їздила на Олімпійські ігри – от я з ними відчував таку якусь єдність, об’єднану спортивним результатом, спортивною конкуренцією і одним бажанням перемогти. Тому на нас напали, умовно кажучи, – і я взяв на себе так само удар. І така моя позиція відносно всього: тобто я сім’ю свою розглядаю як команду, за яку я буду битися, і воювати, і гризти. І так само я державу бачу свою – це моя велика команда, яка в багатьох питаннях завжди мене підтримує.

І навіть якщо в нас виникло на фоні цієї ситуації якесь непорозуміння, то я вважаю, що це насправді не проблема – це лише непорозуміння. До того ж, емоційне – воно виникло на емоційній фотографії, з емоційних таких мотивів напевно то все відбулося, відбулася потім на те все моя емоційна реакція. І на мою емоційну реакцію я отримав негативні емоції. Але, окрім негативу, багато також позитиву – до речі, від людей, яких я не знав до того. Отримав будь-яку – і позитивну, і негативну, але теж емоційну реакцію.

Хотів зачепити ще один момент, яким вам дорікають: що це взагалі за історія з цими майстер-класами в Росії у 2015–2016 роках?

Дивіться, яка ситуація. На той час, враховуючи, що в нас однозначно була війна, в нас однозначно то були найважчі роки війни, і дуже багато наших солдат загинули в той період… Я тоді не був ще ні військовозобов’язаний, я тоді не був ще депутатом – я тоді взагалі був звичайним спортсменом, який, по суті, з спортзалу не вилазив… І люди, до яких я їздив – це були мої давні знайомі, з якими в мене були стосунки ще з довоєнних часів. І, в принципі, в усіх інтерв’ю і в своїх соцмережах я завжди висловлювався на підтримку як Майдану, так і української мови, так і визнавав Росію агресором. Більше того – називав там Путіна хуйлом прямим текстом. І люди, які мене запрошували, – вони знали про таку позицію, тому що вона була відкритою, і вони визнавали її.

Але майстер-класи з карате…

Так, я розумію. Дивіться, на той момент я просто не усвідомлював, наскільки це некоректно по відношенню власне до військових і волонтерів, які захищають наші кордони, захищають нашу державу. В мене не було ні знайомих, які би воювали, які могли б мені розказати, і сам я не мав такого доступу туди…

Але ви розуміли, що в тій ситуації були якраз оці випадки, коли людей просто викрадали з Білорусі, з Росії ФСБ. А ви – перспективний спортсмен. Не страшно було?

Ви знаєте, я про це не думав. Більше того, я наївно сподівався, що якщо росіяни будуть мати особистий позитивний досвід спілкування з українцями, то…

Переконаєте?

Ні, не те, що переконаю. Але вони не стануть жертвами російської пропаганди, тому що їм буде з чим порівнювати. І, в принципі, мене кликали не як ворога, а як українського спортсмена і просто нормальну людину. Тому люди, які знали мою публічну позицію, все одно її підтримували, через це не відмовлялися від мене.

Підтримуєте стосунки з цими вашими знайомими?

Ні, абсолютно.

Чому?

Бо я пізніше усвідомив, що це реально.

Ви можете туди не їздити, але…

Я більше і не їжджу, я припинив. Я не їжджу і, більше того, закликаю інших туди не їздити – і не тільки спортсменів, а взагалі всіх.

Львівська мерія заявила, що (це вже ніби традиційно) дають квартири олімпійським призерам. От у вас досі не було квартири у Львові?

Була, звичайно, що була – ми всі десь проживаємо.

Мене завжди це цікавило: чомусь у нас така трохи радянська традиція – давати квартири. Мені здається, що краще, якби місто дало гроші. Чи ні?

Дивіться, це прекрасна позиція стосовно того, щоби винагородити спортсмена за винятковий оцей спортивний успіх.

Очевидно.

Тому що він дуже рідко буває у більшості спортсменів. Навіть не в більшості – він дуже часто буває лише раз у житті, а більшість спортсменів навіть мають можливість, але рідко коли досягають такого рівня, щоби туди відібратися і туди поїхати – більше того, щоби там ще й взяти медаль. Тому дуже класно, що якщо в нас «хромає» в державі інститут підтримки спорту для того, щоби люди показували результат, то принаймі в нас є такий інститут подяки. І от власне ця винагорода сприймається як подяка за наші спортивні успіхи. А вже ту квартиру будь-яку можна перепродати, конвертувати це в якісь фінанси або іншим чином розпорядитися майном.

Я розумію, це просто чомусь така… Якщо в усьому світі олімпійців преміюють власне фінансово, то в нас чомусь… Може, вам не треба власне квартиру – через то я і питаю.

У нас фінансово дуже підтримує держава в тому плані – у нас винагороди з європейських держав одні з найвищих.

Хотів вас ще запитати принагідно про інцидент з вашим молодшим братом Ярославом – у кінотеатрі була бійка ще у 2018 році. Він же теж професійний спортсмен – у вас же є етика якось стримуватися в таких… Бо я от з вами зараз говорю – і розумію, що ставлю неприємні питання, але, сподіваюся, вас безпечно дратувати?

Абсолютно безпечно.

А що сталося?

Вийдемо з того, що ми – не професійні спортсмени: це для нас більше як хобі. Тому що ми всі поєднуємо наші спортивні тренування з якоюсь додатковою діяльністю, оскільки в нас спорт більше живе на такому ентузіазмі і спортсменів, і тренерів.

А чому ви, до речі, не професіонал?

Бо професіоналами вважаються спортсмени, які ціленаправлено замаються однією лише спортивною діяльністю – цим заробляють, цим можуть і себе утримати, і сім’ю забезпечити. Не в цих реаліях – сьогодні карате не може дати це мені. Це навіть не зважаючи на те, що я виступаю на найвищому рівні, все одно карате не може дати мені цих ресурсів. Тому приходиться працювати.

У 2017 році я припинив адвокатську діяльність – до того я був адвокатом, тобто суміщав і роботу, і тренування.

Тепер знову відновите?

Мабуть, що ні. Буду бачити, чим мені займатися. Зараз буде багато вільного часу – можливо, я буду… Бо в мене є багато запрошень по семінарах у різні країни світу, напевно, що трошки приділю час тому.

Зрозуміло, небагато часу. З Ярославом чим закінчилася історія?

Примиренням.

Примиренням?

Так.

Там була кримінальна справа …

Так, так. За винятком судмедекспертизи, там було кваліфіковано легкі тілесні ушкодження. Така категорія справ може закриватися за примиренням без судового розгляду – тобто у Славіка навіть немає судимості.

Зрозуміло. А у вас були ситуації, коли вам важко було стриматися, і такі якісь бійки?

У мене всі бійки відбувалися тоді, коли лише словесні аргументи не спрацювали або коли на мене нападали першими. Ну, й остання така бійка (з того, що я пам’ятаю) – це було ще між першим і другим курсом навчання в університеті.

Обійшлося легкими тілесними, я сподіваюся?

Ні, там була дуже… Там було нерівномірно – сили були нерівномірно розподілені. По суті, я був один, а з тієї сторони – декілька молодиків спортивної зовнішності.

Але відбилися.

Я відбився, але там втрати були з обох сторін – я встиг зламати два носи і вибити одному сім зубів, а мені натомість «бутил кою» ззаду розбили голову і так само фінгалів наставили.

Ясно. Дякую, Станіславе, час наш добіг кінця. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був олімпійський призер Станіслав Горуна. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.