«Я сказав – значить так буде»: як різні стилі виховання впливають на підлітків

Одні батьки контролюють кожен крок дитини – перевіряють телефон, вимагають ідеальних оцінок і не терплять заперечень. Інші, навпаки, бояться бути суворими батьками, тому дозволяють майже все й намагаються стати для підлітка найкращим другом. А хтось настільки виснажений роботою, війною та власними проблемами, що емоційно просто зникає з життя дитини.

І хоча кожна сім’я живе по-своєму, психологиня Наталія Шейнич каже: стиль виховання майже завжди впливає на те, яким підліток виросте – чи зможе він відстоювати себе, витримувати труднощі, будувати здорові стосунки й ухвалювати рішення без страху та постійного почуття провини.

Психологиня пояснює: ще у 1960-х роках американська дослідниця Діана Баумрінд описала чотири основні стилі батьківства. І багато конфліктів між батьками та підлітками сьогодні можна пояснити саме ними.

«Тому що я так сказав»: коли в сім’ї є лише контроль

Мабуть, майже кожен хоча б раз чув фрази, на кшталт «Не сперечайся зі мною», «Поки ти живеш у моєму домі – буде так, як я сказав» або «Мене не цікавить, що ти відчуваєш».

Саме так часто виглядає авторитарний стиль виховання.

«Цей стиль базується на дуже високій вимогливості і дуже низькій чуйності батьків», – пояснює психологиня.

У таких сім’ях головне – дисципліна, контроль і слухняність. Підліток має багато обов’язків, але майже не має права голосу. Його емоції часто сприймають як істерики, а будь-які спроби сперечатися – як неповагу.

Надмірний контроль може навчити дитину боятися власних рішень. Фото ілюстративне з відкритих джерел

«Підліток у таких сім’ях має дуже багато дорослих обов’язків, але практично не має ніяких прав», – каже фахівчиня.

Збоку такі діти нерідко виглядають зручними: вони слухняні, не конфліктують, добре вчаться. Але всередині часто живуть у постійній тривозі – бо звикають, що любов потрібно заслужити правильністю.

Психологиня наголошує, що у короткій перспективі такий стиль справді може створювати ілюзію порядку. Але наслідки проявляються пізніше.

«Така жорсткість буде руйнувати самооцінку дитини і її здатність довіряти світу», – пояснює вона.

У дорослому житті такі люди часто бояться помилятися, не вміють ухвалювати рішення без схвалення інших і постійно сумніваються у собі.

Коли батьки хочуть бути друзями, а не батьками

Інша крайність – ліберальний стиль виховання. Саме його часто можна побачити у сім’ях, де батьки дуже бояться травмувати дитину, втратити контакт або виглядати токсичними.

Тому замість правил – нескінченні поступки. Замість здорових правил та меж звучить «не хочу його обмежувати». А будь-яка заборона викликає у дорослих сильне почуття провини.

«Це коли батьки повністю уникають будь-яких покарань, обмежень і ставлять мінімум вимог до зрілої поведінки дитини», – пояснює Наталія Шейнич.

Такі батьки часто дуже теплі й емоційно близькі до дітей. Вони щиро хочуть дати дитині те, чого колись не вистачало їм самим. Але проблема виникає тоді, коли підліток уперше стикається з реальним світом – де існують правила, дедлайни, відмови та відповідальність.

«Коли вони виходять у реальний світ, де кордонів і обмежень багато, такі підлітки дуже болісно розіб’ються об ці кордони», – каже психологиня.

Саме тому діти, яким удома дозволяли абсолютно все, часто важко переживають критику, конфлікти чи навіть звичайні побутові обмеження. Їм складно терпіти дискомфорт, чекати або приймати слово «ні».

Особливо це помітно у фінансових питаннях.

«Такі діти будуть схильні до імпульсивних покупок і легко залізуть у борги через невміння витримувати власну фрустрацію», – пояснює спеціалістка.

Ліберальне виховання часто формує труднощі з самоконтролем у підлітків. Фото ілюстративне з відкритих джерел

Найболючіший стиль виховання – коли батьків ніби немає поруч

Але найнебезпечнішим психологиня називає не суворість і навіть не вседозволеність, а емоційну відсутність батьків. Йдеться про відсторонений або ігноруючий стиль виховання – коли дорослі ніби фізично є поруч, але внутрішньо майже не присутні у житті дитини.

Вони не цікавляться її переживаннями, не підтримують, не помічають змін у настрої, не питають, як минув день і що болить.

«Батьки нібито мало що вимагають. Але вони нічого і не дають», – каже психологиня.

Часто це не про байдужість у чистому вигляді. Іноді батьки просто виснажені виживанням, роботою або власними психологічними проблемами – але для дитини наслідок усе одно болючий.

«Дитина буде постійно відчувати власну непотрібність і сумніватися у тому, чи має вона взагалі право на існування», – пояснює Наталія Шейнич.

Саме такі підлітки нерідко починають поводитися деструктивно – не тому, що вони погані, а тому, що хочуть хоча б якось привернути до себе увагу.

Який стиль виховання психологи вважають найздоровішим

Найкращим психологиня називає авторитетний стиль виховання. І він зовсім не про жорсткість чи тиск, як може здатися з назви.

«Бути авторитетним – означає бути тією людиною, якій можна безпечно довіряти, а не тією, яку потрібно боятися», – пояснює вона.

У таких сім’ях є правила, але вони не принижують дитину. Є межі, але водночас є й повага до емоцій підлітка.

Наприклад, замість крику «Ти негайно йдеш додому, бо я так сказала» батьки можуть сказати: Я« бачу, що ти злишся, бо хочеш ще гуляти з друзями. Але у нас є домовленість про безпеку, тому о дев’ятій ти маєш бути вдома».

«Кордон залишається твердим, але почуття підлітка визнаються,» – пояснює Наталія Шейнич.

Саме в таких сім’ях діти найчастіше виростають емоційно стійкими. Вони вміють витримувати труднощі, не бояться відповідальності й водночас не живуть у постійному страху зробити щось не так.

Фахівчина наголошує: дослідження доводять, що діти авторитетних батьків демонструють найвищу соціальну відповідальність, емоційну стійкість та гарно контролюють власні імпульси.

Більше цікавих статтей з психології читайте у нашій рубриці, а питання, які хочете поставити психологу, надсилайте на пошту s.turko@zaxid.net