Як підтримати дитину, якщо тато на війні: пояснення психологині

Війна впливає не лише на тих, хто перебуває на фронті. Разом із військовими її наслідки щодня переживають їхні родини – дружини, батьки та діти. Для останніх тривала розлука з татом, постійне очікування новин і життя в невизначеності можуть стати серйозним психологічним випробуванням.

Дитяча психологиня Світлана Чумакова наголошує, що дитина не просто сумує за батьком. Вона змушена пристосовуватися до нового способу життя, у якому немає відповіді на головне запитання – коли тато повернеться додому і чи повернеться взагалі.

«Для дитини любов раптом починає жити на відстані. Родина починає рахувати час не місяцями, а дзвінками, повідомленнями, відеозв'язком і словами: "Я на зв'язку"», – каже психологиня.

За її словами, через таку невизначеність дитина може постійно перебувати в стані внутрішнього очікування. Вона ходить до школи, спілкується з друзями, займається звичними справами, однак думки про батька не зникають. Діти можуть хвилюватися, чи він у безпеці, чи має можливість поїсти, чи пам'ятає про важливі події в їхньому житті. Водночас вони не завжди озвучують ці переживання дорослим.

Чому дитина перестає говорити про свої переживання

Батьки часто сприймають мовчання дитини як ознаку того, що вона адаптувалася до нових обставин. Однак психологиня застерігає: відсутність запитань не означає, що дитині стало легше.

«Дитина не звикла. Вона навчилася жити з постійною відсутністю. Це різні речі», – пояснює Світлана Чумакова.

За словами психологині, з часом багато дітей перестають щодня питати, коли повернеться тато. Але відбувається це не тому, що вони більше не чекають. Часто вони просто розуміють, що мама теж не знає відповіді.

Тоді дитина починає проживати свої переживання мовчки. Вона може приховувати страх, сум чи тривогу, щоб не засмучувати маму ще більше. Таке стримування емоцій стає способом захистити найближчу людину, хоча насправді сама дитина також потребує підтримки.

Психологиня пояснює, що діти дуже уважно спостерігають за емоційним станом дорослих.

«Діти читають не слова. Вони читають наші очі», – наголошує вона.

Побачивши, наскільки мамі важко, дитина починає контролювати власні емоції, намагаючись не додавати їй нових переживань.

Дитині важливо знати, що вона має право на страх, сум і сльози. Фото з відкритих джерел

Чому діти передчасно дорослішають

Одним із наслідків тривалої розлуки може стати передчасне дорослішання.

За словами Світлани Чумакової, дитина поступово бере на себе роль людини, яка має підтримувати маму. Вона може перестати плакати, не розповідати про свої страхи чи навіть приховувати проблеми в школі, щоб не засмучувати дорослих.

На перший погляд така поведінка здається проявом зрілості та відповідальності. Однак психологиня наголошує, що це не є нормою.

«Діти не повинні ставати опорою для своїх мам. Вони самі потребують опори», – каже вона.

Якщо дитина занадто рано починає брати на себе відповідальність за емоційний стан дорослих, це створює додаткове психологічне навантаження. У майбутньому така звичка може призводити до труднощів із вираженням власних почуттів, постійного відчуття відповідальності за інших або страху говорити про свої потреби.

Які зміни у поведінці можуть свідчити про сильну тривогу

Не всі діти відкрито говорять про свої переживання. Часто психологічна напруга проявляється через поведінку.

Світлана Чумакова пояснює, що дорослі можуть помилково сприймати такі зміни як неслухняність чи складний характер. Насправді ж це може бути реакція нервової системи на тривалий стрес.

Серед ознак, на які варто звернути увагу, психологиня називає:

• раптові істерики;
• агресивну поведінку;
• замкнутість;
• погіршення успішності в школі;
• втрату інтересу до занять, які раніше приносили задоволення;
• порушення сну;
• страх залишатися самому;
• підвищену тривожність або байдужість.

«Поведінка – це майже завжди мова почуттів, які дитина ще не вміє пояснити словами», – зазначає фахівчиня.

Вона пояснює, що нервова система дітей військових може тривалий час працювати в режимі підвищеної готовності. Через це навіть незначні труднощі іноді викликають дуже сильну емоційну реакцію.

Чи нормально злитися на батька, який захищає країну

Окрему увагу психологиня звертає на почуття провини, яке нерідко виникає в дітей.

Вони можуть сердитися через те, що тата немає поруч, сумувати через пропущені свята, шкільні виступи чи звичайні сімейні вечори. Водночас дитина може соромитися таких емоцій, адже розуміє, що батько виконує важливу місію.

Світлана Чумакова наголошує, що ці переживання є природними:

«Любов і образа можуть жити поруч. Любов і злість можуть жити поруч. Любов і втома від очікування теж можуть жити поруч. І це не робить дитину поганою».

Психологиня пояснює, що дитині важливо знати: вона має право на будь-які почуття. Заборона злитися чи сумувати не допомагає впоратися з емоціями, а лише змушує приховувати їх.

Як підтримати дитину, поки батько на війні

На думку психологині, найважливіше, що можуть зробити дорослі – не знецінювати переживання дитини.

Замість звичних фраз «не бійся», «усе буде добре» чи «не плач» вона радить спочатку визнати емоції.

Наприклад, сказати:

• «Я бачу, що тобі страшно».
• «Ти сумуєш за татом, і це нормально».
• «Я поруч із тобою».
• «Ми будемо проходити це разом».

За словами Світлани Чумакової, дитині важливо відчувати, що її переживання приймають, а не намагаються швидко припинити. Відчуття безпеки формується не через правильні слова, а через присутність дорослого, який готовий вислухати, обійняти й залишитися поруч навіть тоді, коли дитина плаче чи мовчить.

Дітям важливо відчувати, що їхні емоції приймають. Фото з відкритих джерел

Чому після повернення військового сім'ї теж потрібен час

Навіть коли батько повертається додому, психологічні труднощі не зникають одразу.

Психологиня пояснює, що за місяці або роки розлуки змінилися всі члени родини. Військовий повертається з досвідом, який неможливо залишити на фронті, а дитина за цей час навчилася жити без його щоденної присутності.

Тому сім'ї часто потрібно заново вчитися будувати стосунки, проводити час разом і знаходити спільну мову.

«Іноді любов теж потребує часу, щоб знову навчитися жити поруч», – зазначає Світлана Чумакова.

Психологиня наголошує, що підтримки потребують не лише військові, а й ті, хто чекає їх удома. Діти, дружини та батьки також проходять через наслідки війни, тому мають право на втому, страх, сум і допомогу. Саме розуміння, терпіння та можливість прожити свої почуття можуть допомогти родинам поступово повернути відчуття безпеки після тривалого життя в умовах війни.