Житло для ВПО – хто за що відповідає

Не секрет, що Львівщина прийняла і продовжує приймати велику кількість співвітчизників, які тікають від війни. Так, лише офіційно на території області зареєстровано понад 255 тис. внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, Львівщина прийняла найбільшу кількість релокованих підприємств, а це понад 5 тис. евакуйованих на територію області працівників.

По прибуттю на територію області люди, евакуйовані з регіонів, де тривають активні бойові дії, отримують першу допомогу та тимчасовий прихисток. Переважно це розміщення на перший час в школах, лікарнях, закладах культури або ж приватному секторі чи інших місцях, облаштованих для проживання.

Водночас, майже кожна п'ята внутрішньо переміщена особа втратила житло, тож ця категорія населення дуже часто немає куди повертатися. Тому на Львівщині ми від тимчасових прихистків переходимо до облаштування місць тимчасового проживання на більш тривалий термін. Якщо коротко – йдеться про більш пристосовані для проживання умови, ніж школи чи спортзали. В ідеалі – це облаштування квартир у незадіяних до цього часу гуртожитках.

На сьогодні завдяки тому, що Львівщина виділила з обласного бюджету 200 млн грн та залучила до житлових проектів численних донорів у найближчій перспективі буде забезпечено житлом понад 6,5 тис. ВПО.

Капітальні інвестиції здійснюються в заклади соціальної сфери регіону, які після закінчення війни можна буде використовувати на благо громади Львівщини.

Уряд відзначає таку роботу регіонів, але поки, на жаль, фінансово не підтримує з Державного бюджету. В світлі формування бюджету області на 2023 рік слід сфокусуватися на кількох проблемах забезпечення житлом ВПО.

1. Відсутність будь-яких прогнозів щодо потреби в нових місцях для ВПО. На сьогодні ми відштовхуємося від офіційної статистики про 255 тис. осіб, з яких кожен п'ятий (або близько 50 тис.) потребуватиме нового житла до деокупації території їх громад з подальшим відновленням там відповідної інфраструктури. В даному випадку також слід враховувати, що велика частка ВПО вже зараз висловлює бажання не повертатися до регіонів суміжних з Росією навіть після їх повної деокупації. Тобто ці люди швидше за все залишаться на території Львівщини і їх буде потрібно інтегрувати в повноцінне соціально-економічне життя громад. Які цифри нової хвилі внутрішньої міграції слід очікувати сьогодні – невідомо нікому. Бо лише успіхи ЗСУ впливають на ці прогнози.

2. Відсутність концептуального розуміння щодо державних програм спрямованих на задоволення житлових потреб ВПО. Уряд досі не розставив крапки над «і». Будуть це програми нового будівництва житла в рамках Fast recovery з наданням безпосередньо готового житла для ВПО, чи держава компенсуватиме вартість втраченого житла, чи будуть задіяні пільгові багаторічні кредитні лінії під придбання житла для ВПО – поки не до кінця зрозуміло.

3. Як діяти управлінцям на рівні громад та регіонів в питанні забезпечення житлом ВПО в умовах невизначеності державної політики та нестабільної військово-політичної ситуації? Які інвестиції доцільно спрямовувати на вирішення цієї проблематики, враховуючи необхідність паралельного фінансування критично важливих сфер охорони здоров'я, освіти, житлово-комунального господарства?

4. Які результати реалізації політики забезпечення житлом ВПО в громадах слід очікувати у коротко- та довгостроковому періодах?

5. І найбільш спекулятивне питання – чи слід очікувати точок соціальної напруги в місцях компактного проживання ВПО через їх гіпотетичне небажання інтегруватися в повноцінне соціально-економічне життя громад?

Ці аспекти також накладаються на специфіку демографічних процесів в області. При 2,5 млн мешканців області до війни, демографічний прогноз на 2038 рік показував його скорочення на 100 тис. осіб. Це ніби зникла з карти ціла Стрийська чи Дрогобицька громада. При чому найбільша депопуляція «світить» шахтарському краю та старопромисловим монофунціональним містам на кшталт Червонограда, Соснівки, Гірника, Добротвора, Нового Роздолу, Стебника тощо. При цьому не буду нагадувати, що найбільш загрозливі демографічні тенденції є на селі. Львівщина, до слова, є регіоном з найбільшою кількістю сільського населення – майже 1 млн осіб! А якщо врахувати, що ми є прикордонним регіоном, де дуже сильно проявляється проблематика міграції за кордон, збільшення коефіцієнта смертності через війну і коронавірус, то перспективи вимальовуються не надто обнадійливі, м'яко кажучи. Висновок невтішний – через 5-10 років наш регіон матиме відчутний дефіцит не лише кваліфікованих працівників, а й студентів, дітей дошкільного та шкільного віку. Як це вплине на спроможність громад? Недоотримання податку на доходи фізосіб, освітньої та медичної субвенцій.

Виходячи з викладених вище міркувань, питання про доцільність створення житлових умов для розміщення ВПО, вважаємо риторичним.

Але бачимо, на прикладі територій, які мали найбільш загрозливі демографічні тенденції –Дрогобич, Червоноград, що вони активно займаються допомогою ВПО, житловими програмами для їх інтеграції в життя громад.

І вони мають сенс.

Львівська обласна військова адміністрація одна з перших (якщо не перша, не буду претендувати на це звання) зрозуміла необхідність запуску житлових програм для ВПО. І тут особлива заслуга начальника Львівської ОВА Максима Козицького, який одразу ж підтримав наші ідеї і дав добро на їх втілення. Перед тим, до війни, ми провели інвентаризацію і побачили, що соціальна та адміністративна системи себе вичерпують, тому ми розробили і запустили в життя обласну програму, яка покликана вирішувати такі проблеми. У ній були визначені три основні напрямки. Перший – це пріоритетні інфраструктурні проекти. Другий – це відновлення інфраструктури для потреб ВПО. І третій – це будівництво нових об’єктів для ВПО.

Зізнаюсь відверто, про перший напрямок ми поки що навіть не згадуємо, адже вважаємо, що поки що не на часі займатись пріоритетними інфраструктурними проектами. Алн ми дуже ґрунтовно готуємось до його реалізації в наступному році. А ось другим і третім ми дуже серйозно займаємось і приділяємо їм левову частку нашої уваги.

На щастя, в Уряді теж звернули увагу на проблеми ВПО і видали ряд постанов, які стосувалися будівництва для ВПО. Але з грошима на ці заходи були великі проблеми. Їх в Держбюджеті не було і немає. Саме тому ми почали вирішувати їх силами обласного бюджету і донорів. Ми уже спільно з громадами сформували базу закладів соціальної інфраструктури для їх перепрофілювання під довготривале проживання, яка налічує 248 об’єктів на загальну суму понад 3 млрд грн з можливістю створення понад 20 тис. місць.

Станом на зараз передбачено 200 млн грн на реалізацію цієї обласної програми. За ці кошти ми почали масово відновлювати і ремонтувати гуртожитки при закладах професійно-технічної та вищої освіти. Наша логіка була достатньо простою – ми туди поселяємо ВПО, в тому числі працівників релокованих підприємств, вони там не лише живуть, але отримують можливість навчитися або перекваліфікуватись на нову професію, яка є затребуваною саме зараз і саме на тих підприємствах, які потрібні економіці України. А після того, як Україна здобуде таку бажану Перемогу у цій війні, і питання з ВПО відпаде з порядку денного, то ці відремонтовані гуртожитки залишаться нашим професійно-технічним та вищим навчальним закладам, які зможуть їх в подальшому використовувати за безпосереднім призначенням.

Загалом у цій програмі ми запланували відремонтувати 29 закладів у 22-х територіальних громадах та створити 3359 місць для ВПО.

Короткі проміжні підсумки теж обнадіюють. Ми уже відремонтували 10 приміщень і створили 942 місця. Найближчими днями будуть додатково будуть створені ще 941 місце. А саме у:

• гуртожитку с. Неслухів – 100 місць;
• Олеському професійному ліцеї – 100 місць;
• Погірцівському ВПУ – 300 місць;
• Новороздільському політехнічному фаховому коледжі – 200 місць;
• Червоноградському гірничо-економічному коледжі – 175 місць;
• Угнівському аграрно-будівельному ліцеї – 66 місць.
• А упродовж листопада-грудня ми забезпечимо ще 1476 додаткових місць для ВПО.

Я уже згадував, що другим джерелом наповнення цієї обласної програми є кошти міжнародних донорів, які охоче вкладаються у таку справу. Налагоджена співпраця з 16-ма донорськими/громадськими організаціями. Це, зокрема, такі організації:

• Міжнародна організація з міграції (МОМ)
• Норвезька рада з питань біженців (NRC)
• Данська рада у справах біженців (DRC)
• Управління Верховного комісара ООН у справах біженців
• Solidaritésinternational
• Peopleinneed
• MoveUkraine
• GizUkraine
• БО «Мальтійська служба допомога України»
• БФ «Запорука», Фонд медсестер Навари, БУР, БФ «МХП – Громаді», НЕФКО, БФ «Щасливе сонечко», Товариство Червоного Хреста України.

І ось така синергія дає нам змогу оперативно вирішувати проблеми із розселенням ВПО. Адже дуже часто буває так, що за кошти обласного бюджету ми здійснюємо будівельно-монтажні роботи, а донори закуповують усі необхідні меблі і техніку для оснащення цих помешкань. Насправді, у нас є такі кейси, коли на одному об’єкті ми маємо по п’ять донорів і кожен з них «закриває» ту чи іншу потребу – від пожежної сигналізації, ремонту теплотраси і безпосередніх ремонтів на різних поверхах до закупівлі необхідного устаткування.

На нашу думку, це найбільш оптимальний шлях в сучасних умовах. Так, він важкий, складний і трудомісткий, але він дає хороші результати. Бо ми не просто розселяємо ВПО у всі можливі приміщення, а даємо їм можливість інтегруватися в соціум і, що ще більш важливо, в економіку.

Роботи попереду ще багато, але ми обов’язково впораємось заради нашої Перемоги!