Скандал навколо вечірки популярних інстаблогерів у Львові вже кілька днів обговорює вся країна. Спостерігаючи за розвитком цього скандалу, складається враження, що ключові його учасники взагалі не розуміють, про що йдеться. Навіть їхні вибачення лише підливають олії у вогонь. Поговоримо сьогодні про цю ситуацію з львівським громадським діячем, адвокатом, а також інстаблогером Романом Салабаєм.
Вітаю вас, Романе.
Доброго дня, Олеже.
Я так розумію, ви перший зауважили цю ситуацію в Instagram. Це так?
Так, це було якраз у суботу ввечері, десь порядку 10-11 година вечора.
Ви підписані на цих людей?
Ні, абсолютно. Я ще за дня висвітлював інформацію про те, що сьогодні День вшанування пам’яті, перепостив свій минулий пост, минулорічний – сказав, що: «Пам’ятайте, давайте шанувати – тут про цифри, почитайте, хто забув, хто не знає, можливо. І давайте вшануємо сьогодні пам’ять жертв Голодоморів свічкою».
В мене робочий день на вихідні видався. Я повернувся додому, запостив те, як я свічку запалив, поставив на підвіконня – для мене це перекличка з усіма, хто вшановує пам’ять. Бо хтось скаже (в тому числі, це одне з виправдань цих блогерів), що запалити свічечку – це показуха. Тим не менше… І мені почали реагувати на те, що «Романе, а чи ви знаєте, що відбувається у Львові?». І почали просто скидати відео, скріни того, що відбувається.
Тобто ваші друзі, френди у соцмережі?
Ті, хто на мене підписаний, так. Я їх називаю «моя онлайн-команда».
І ви вже зробили з того публікацію?
Я переглянув. Я був настільки спочатку здивований – просто не міг зрозуміти, що відбувається, яка хронологія подій. Потім довелось зайти на один-два акаунти їхні, подивитися, чи це в реальному часі.
Переконався, що так, – і от власне висловив своє обурення у себе в сторіз на предмет того, що цікаво, як реагують, і чи знають ті люди, що вони роблять у цей пам’ятний день. І звернувся до брендів на предмет того, що цікава буде власне реакція брендів.
Ну, потім одне за друге: вечірка триває, з’являються нові відео, мені це все скидають – я просто в шоці...
А ці блогери у режимі реального часу якось реагували, коли їм писали – ей?
Я не думаю, що вони реагували, що їм хтось писав. Бо хто хоче реагувати під час вечірки, де споживають алкоголь і просто святкування загально традиційне, де вони це все транслюють назовні…
Але споживаючи алкоголь, і їжу, і так далі, вони не забували регулярно фотографувати стіл і відразу публікувати.
Ну, це те, заради чого люди їздять одне до одного на день народження, блогери – це взаємопіар, хайп. Ну, розумієте.
Тобто вони дружать між собою, це якесь спільне коло?
Ну, є ті, які дружать – я не знаю, наскільки близько.
Там багато було цих мільйонників.
Там у сукупності більше, ніж 5 мільйонів підписників всього, якщо взяти, а то й більше. Там тільки мільйонників було семеро-восьмеро, може. Тобто наскільки хто з ким близько дружить – я не знаю. Але оскільки вони там один одного дуже сильно захищають і розказують, що «це друг, як ми могли не піти до нього на день народження?» – очевидно, вони дружать сильно.
Зараз практично всі ці люди масово вибачаються – така дуже дивна форма вибачення, як на мою думку. Вам ці вибачення видаються щирими?
Абсолютно ні. Пояснюю, чому. По-перше, коли людина щиро вибачається, на своє зауваження від інших людей вона реагує притомно і каже: «Так, дійсно, я був неправий – прошу вибачення». А ці люди розказували, що вони не вбачають у цьому нічого антиморального, поганого – і взагалі, «чого ви на них нападаєте?»
Ну так, головний іменинник [Олександр Заліско] так казав спочатку: «Як хочу – так святкую».
Вони всі так казали. Тим більше, що це вже не вперше – це другий рік таке відбувається. І минулорічна реакція…
Минулого року так само цей чоловік святкував?
Не в такій площині, не в такому об’ємі, не у Львові – але, тим не менше, було декілька одних і тих самих дієвих осіб, запрошених гостей, яким теж робили минулого року зауваження на предмет того, що «як ви себе почуваєте, святкуючи в такий пам’ятний день?» На що одна з гостей сказала, що в Україні щодня якийсь пам’ятний день – заскрінила церковний календар із пам’ятними датами і сказала, що «кожен день якась трагедія» – то що їм тепер, не жити?
З одного боку, це правда – напевно, життя має тривати, і люди можуть собі святкувати. Але робити це так публічно і так виклично…
Я цілком з вами погоджуюся. І тут проблема, яка зараз є на поверхні, насправді трохи глибше бере своє коріння. Тому що левова частка України, українського народу не знає про те, що в четверту суботу листопада вшановують пам’ять жертв Голодоморів. І, відповідно, багато хто просто не знав. Може, він і не йшов би святкувати щось – може, би йшов, святкував, але не так гучно. Я не критикую за те, що люди святкують.
Але як люди можуть не знати? Про це багато років поспіль говорять, ви йдете по вулиці – ви бачите свічки у вікнах будинків. Я не знаю, який у нас ще пам’ятний день настільки, словами цих блогерів, розпіарений.
Все правильно, я з вами цілком погоджуюсь. Знаєте, на території Західної України це більш поширено – десь, можливо, на Сході чи в Центральній Україні менш поширено, навіть встановлення таких лампадок і тому подібне.
Але ці люди всі з Західної України.
Усі живуть у реальних умовах. Не завжди хтось може пам’ятати, може, хтось не хоче, і кожен шанує по-своєму – це не до цього претензія. Претензія, як ви правильно звернули увагу про те, що великомільйонна аудиторія транслює цей шабаш з БДСМ-вечірки у пам’ятний день, підписуючи свої сторіз «голодна блогерська туса» і тому подібне. І це бачать інші люди – зокрема, наприклад, молоде покоління, яке ще до кінця не сформоване психологічно. І воно бере приклад з них і вважає таку норму поведінки доцільною, тобто допустимою і прийнятною.
Тому я підняв це питання, бо вважаю, що ми не маємо права толерувати таку поведінку. І навіть якщо ми змовчимо, то це буде вважатися мовчазна згода, що нам такий морально-етичний шабаш підходить.
Розумію. Вас здивувала реакція компаній-рекламодавців? Ну, це практично миттєва реакція – вони відразу почали відмовлятися і справді розривати контракти.
Абсолютно не здивувала. Тому що в нас у брендів толкові бренд-менеджери працюють: вони моніторять ринок, вони розуміють, що за кожним блогером стоїть його репутація, яка впливає на імідж цього бренду. І якщо ми дивимося довгострокову співпрацю цих брендів з інфлуенсерами так званими, то ми розуміємо, що це іміджева співпраця. І кожен бренд – це свого роду точка контакту зі своїм споживачем. Тобто люди коли купують ту чи іншу продукцію, наприклад у METRO, – вони розуміють, що в METRO треба купувати або можна купувати, тому що це бренд, який має ті чи інші морально-етичні цінності, в нього є цінність бренду і тому подібне. А коли його представляє інфлуенсер, який плюндрує пам'ять жертв Голодоморів – це автоматично означає, що цей бренд, маючи з ним колаборацію чи співпрацю, толерує таку поведінку.
Я це розумію. Мене от що здивувало – що український бізнес нарешті став чутливим до таких речей. Натомість ці блогери, які, здавалося б, тонше мають відчувати настрої в суспільстві, взагалі не відчувають.
Тому що це показує їх рівень взагалі – рівень сприйняття, рівень інтелекту, рівень розуміння, де вони живуть і в яких обставинах перебувають.
У мене теж таке склалося враження. Але як настільки примітивні люди можуть бути такими популярними? Бо я дивився багато вибачень – вони не справляють враження розумних людей. Чому в них стільки підписників? Чим вони можуть бути цікаві?
Тому що є такі способи, які, до речі, засуджує Instagram. Не засуджує, а він чинить опір у таких неорганічних способах розвиток Instagram-сторінок, як giveaway – тобто це розіграші, за допомогою яких ви даруєте, наприклад, iPhone…
Розіграші подарунків?
Так. …І цей iPhone виграє фоловер, але умовою цього розіграшу є підписка – наприклад, на вас, а якщо ми це робимо разом – на вас і на мене, якщо ми розігруємо iPhone. І оті всі фоловери, які на нас підписалися, повинні виконати оцю-от умову. І багато людей хочуть цієї халяви, розумієте?
А це справді розігрується iPhone? Бо я дивився, що й автомобілі розігрують…
Так, так – насправді це розігрується.
І це настільки вигідно? iPhone коштує десь 30 тис. грн.
Це фактично таргетована реклама, яка вам приведе один лід за значно нижчою ціною, ніж сама таргетована реклама. Тобто це фактично купівля одного підписника, розумієте? Якщо ціна розіграшу машина, яка коштує 10 000 доларів, а прийшло людей 100 000 – то якщо ми поділимо на весь бюджет, який був предметом розіграшу, то отримаємо ціну за одного підписника. Тому що одну машину дарує не один блогер, а декілька. І ці блогери є інвесторами.
Одну і ту саму машину, чи як?
Одну машину дарують декілька блогерів. Тобто бюджет у 10 000 доларів ділиться, наприклад, на 50 спонсорів так званих – тобто це є всі ті блогери, на яких є умова підписатися. І якщо ви підписалися, наприклад, на всіх 50 блогерів, як було сказано в умовах, то серед тих всіх підписників, які підписались на цих 50, і розігрується цей автомобіль. Його реально віддають, люди щасливі.
І це реально випадковим людям?
Ну, це вже питання до них. Думаю, що так, тому що нема змісту – це складно, і брехня завжди десь спливає.
Але навіть якщо це 50 блогерів скидається докупи – це все одно достатньо великі гроші. Там якась Самбурська чи хтось із цих блогерів писали, що «я от 10 автомобілів розіграла, а про це не говорять, а люди продали ці автомобілі і вирішили свої життєві проблеми».
Дивіться, я пропоную розглядати це питання виключно в контексті купівлі собі фоловерів. Тобто це банально як реклама, просто вона має зовсім іншу механіку, от і все.
Тобто люди, які є цими інфлуенсерами так званими, набили собі аудиторію виключно для одного: вони не популяризують себе заради того, щоб про них хтось говорив, несучи для цих людей якийсь ціннісний контент. Я називаю це мережевий фастфуд. Ці люди набивають собі аудиторію для того, щоби збільшити свій чек для власне оцих брендів, які в них купують співпрацю, підписуючи контракти – довгострокові, короткострокові.
Поясніть мені, чому самі бренди не можуть так набити собі аудиторію? Навіщо їм посередники у вигляді якихось людей, які невідомо хто?
Розумію питання. Бо це додаткова точка контакту з іншою аудиторією. Аудиторія теж сегментується на різні рівні. Якщо це блогер-мільйонник-тінейджер, у якого аудиторія від 18 до 25, вона має іншу купівельну спроможність. В блогера-мільйонника більш доросла аудиторія, він транслює споживацький більше контент чи він, можливо, оглядач якоїсь техніки побутової – то до нього йдуть власне вже цілеспрямовано як до людини, в якої є платоспроможна аудиторія, яка розбирається в таких-от технічних…
Але наскільки така аудиторія, яка підписується лише задля розіграшів, взагалі становить цінність? Я майже впевнений, що це, як правило, бідні люди, які сподіваються отримати, виграти халяву. Що їм можна продати?
Це вже взагалі інше питання. І я вам скажу просто: є бренди, які хочуть виключно іміджеві – тобто якщо вони формують якісь маркетингові кампанії… Умовно кажучи, якийсь великий бренд побутової техніки заходить, умовно Samsung, то він у своїх маркетингових стратегіях прописує тих, хто йому дасть конверсію, через яких буде проводитися продаж. Наприклад, у цього блогера активна аудиторія – він нам приведе, наприклад, п’ять лідів.
Ліди – це?
Лід – це закритий договір, скажемо так.
Тобто угоду?
Тобто це клієнт, який купить – продаж. І вони так вираховують конверсію. У цього, наприклад, ми можемо зробити інтеграцію, яка принесе нам продажі. Цей блогер зможе нам забезпечити просто іміджево, популяризувати наш бренд. Цей блогер зможе технічно розкрити особливості нашого продукту, чисто профорієнтовану інформацію донесе, і коли вже людина буде готова купити, вона буде знати, що купити вона хоче власне Samsung – і піде у спеціалізований магазин конкретно за цим телевізором.
Тобто кожен блогер – це є свого роду точка контакту. І бренди так само беруть іноді участь у розіграшах – і це теж нормально, тому що в них конкретна мета: продати товар.
Ну, бренди – зрозуміло, завданням будь-якої реклами є продати. А скільки за це платять оцим-от блогерам популярним?
Не знаю, різні контракти є.
Я розумію, але якісь загальні цифри є?
У середньому, якщо ми говоримо про мільйонника, то, напевно, одна публікація посту зі згадуванням продукту може коштувати від 50 000 гривень, або й більше.
І скільки таких публікацій – необмежена кількість може бути в місяць?
Як домовляються. Якщо з одним брендом – то на довгострокову співпрацю це може бути і 500 000 гривень, вони розбивають на рік 10 публікацій плюс якісь інтеграції в сторіз чи розіграші і тому подібне.
Ну, бо судячи з цієї вечірки, коли запрошують одного з найдорожчих телеведучих (який, власне, й додумався написати про цю «голодну тусу») – це великі гроші.
Ну, люди мають такі бюджети, їм це окей.
А загалом для цих блогерів репутація має значення якесь? Бо в мене таке враження склалося, що вони лише зараз задумалися над цим – особливо цей Олександр Заліско, який почав тепер жалітися, що «от, за два дні мене позбавили всіх засобів до існування».
По-перше, навряд чи всіх засобів до існування... Чому для мене було важливим сфокусувати увагу власне брендів на тому, що є така проблема, і подивитися на їхню реакцію. По-перше, ми самі відфільтровуємо позицію брендів, розуміючи, як вони реагують на таку поведінку. Засуджують – окей, будемо купувати в них. Не засуджують – викреслюємо зі свого списку. Тобто для мене це важливо як для українця розуміти.
А ви відстежували, до речі, хто не засудив, які бренди, що мають колаборації?
Є декілька, вони ще зараз поки в плаваючій позиції – вони не прийняли рішення. Тому що, дивіться, вже є підписані контракти, вже відзняті, умовно кажучи, інтеграції, які готові до публікації на певний термін заднім числом. Заднім числом – у сенсі того, що вони вже відзняли проморолик, який вони домовилися закинути, умовно кажучи, у другій половині грудня.
Я розумію, але це менші збитки, ніж у випадку бойкоту компанії.
Так, це вже просто питання до совісті брендів і до бренд-менеджерів, вони там планомірно можуть змінити курс бізнес-стратегії і маркетингу, прописаний, наприклад, на четвертий квартал, умовно кажучи. Відповідно, ми перевірили, наскільки правильною є позиція брендів.
Другий момент – ви бачите, яку цінність для них складають гроші.
Для блогерів?
Так. Третім, по-моєму, абзацом вибачень було власне те, що «я втратив частину доходу». Перший – це те, що «вибачте, я зачепив почуття», другий – «я просто люблю своїх друзів, роблю це для них», третє – «я втратив частину свого доходу».
Тобто людина здатна замислитися над наслідками своїх дій тільки через те, що від нього відмовилися бренди. Тобто якби від нього відписалися люди, яких він знову собі поверне в інший спосіб, якби про нього написали ЗМІ і за 10 днів це все затихло, як і затихає завжди, – це не привертає його увагу, аби думати про наслідки. А вже втрата брендів – оце вже рушійна сила того, що він сяде і подумає, не тільки він, а всі там, які були присутніми.
Тому сподіваюсь, що це буде просто уроком. І мета цього розголосу – те, аби на майбутнє, на наступний рік таких вечірок не буде. А якщо будуть чи люди їх не розуміють, вони не будуть або такого характеру, або їх ставало дедалі менше з кожним роком.
Все одно рано чи пізно цей скандал затихне. Як, на вашу думку, можуть бренди повернутися? В них же все одно аудиторія є.
Я вважаю, що можуть за певних умов. І це буде залежати як від того, яку позицію в подальшому буде займати той чи інший блогер, тобто як він буде послідовно відповідати за свої дії і дійсно послідовний у своїй позиції, що йому шкода, і він тепер буде, знаєте, оце-от на публіку благодійністю займатися і тому подібне, аби вибілити своє ім’я. Чи він місяць буде вдавати, що він розкаюється, а потім знов піде по своїх якихось таких-от слідах.
Тобто це питання до маркетингових відділів цих брендів, чи вони взагалі будуть готові відслідковувати, моніторити. Тому що, в принципі, це співтовариство, яке власне і допомогло це виштовхати на поверхню, стосовно брендів воно теж буде відслідковувати їх. Це як приблизно зі скандалом власниці бренду YARO, якщо пам’ятаєте, що маркетплейси відомі вже познімали на наступний день з прилавків продаж продукції. А я теж постив два дні тому – мені прислали її скрін, де вона просто це все питання нівелює з того свого вибачення: «мене змусила ця ваша стадна поведінка» і тому подібне, «я все одно буду робити», «ви – меншість, і для мене ви ніхто», якщо так підбити підсумки.
І зараз, на превеликий жаль, є реакція інших мільйонників на те, що «а що ви хочете, все окей, чого ви дістали? Ми хайпуємо». Сьогодні була інформація про те, що ми – тварини, яких треба блокувати, і ми керуємося виключно стадним інстинктом.
«Ми» – це хто? Критики, ви маєте на увазі?
Критики – ті, хто пише їм, назвемо це, гнівні коментарі. Але вони це подають під соусом погроз. Хоча хто там погрожує?
Справді, люди не дуже стримуються в цьому відношенні.
Ну, і мені погрожують. Я розумію, що це просто пуста погроза, розумієте? Вона навіть не підпадає під кримінально-правову кваліфікацію, бо вона не є реальною. Але в будь-якому випадку це гнівні, злісні коментатори, які не відповідають більшості, так люди не думають адекватні.
Все-таки, я так розумію, не дуже вчить оцей скандал навіть інших блогерів.
Так, я вам скажу словами Ліни Костенко: «Жах не в тому, що може щось змінитись – жах у тому, що все залишиться так само». Ми зараз в єдиному пориві національно-свідомі українці показали свою позицію, що ми не толеруємо цього, ми шануємо пам'ять – бо це найбільша трагедія в історії цілої нації. Ми об’єдналися разом, і це дуже класний зріз по цінностях. Тобто ми як нація в тяжкий момент завжди разом, ми згуртувалися, відстояли – і крокуємо далі. Головне – аби не повторювалося.
А є люди, які показують, що для них це ніщо, позиція всіх українців свідомих – це ніщо. І тут історія в тому, що це захисний механізм спрацьовує. Люди думають, що хтось не знав, не чув і тому подібне, і він теж десь був, і він сприймає це як ніби через цих блогерів ми транслюємо претензію і до них. Але це не так, тому що це пряма трансляція для великого кола невизначених суб’єктів, де ти транслюєш морально-етичний…
Так, це було відверто виклично.
Так, а інші люди просто як самозахист сприймають це. І я думаю, що вони розуміють – я три прямі ефіри робив підсумкові стосовно кожного прожитого дня, що вдалося здобути. І я сказав, що «друзі, не займайте захисну позицію, бо то не до вас претензія. Я розумію, що ви не знали, я не святий і я не мораліст. У мене є проблеми, і я теж можу помилятися. Але головне – духом сильні люди, які реально щиро каються, вони можуть визнати свою провину».
Дякую за цю цікаву розмову. Нагадаю нашим глядачам, що сьогодні у нашій студії був львівський громадський діяч, адвокат і інстаблогер Роман Салабай. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.