Бились як леви
Спорт

Бились як леви

«Дніпро» упустив історичний шанс перемогти у Лізі Європи

28 травня 2015 1665 1

Стадіон Народови. Варшава. Північ. У порожній чаші арени метушаться стюарди. Оглядаєшся і не віриш – невже це дійсно було з нами?

Чарівна, неймовірна історія «Дніпра» у фіналі Ліги Європи завершилась поразкою, але поразкою бойовою. Дніпряни, які прогнозовано грали другим номером, поступились севільцям з рахунком 2:3. Але чи хтось кине у «Дніпро» каменем після цього матчу? Ні. Емоції вичерпалися, але залишилася вдячність. Вдячність за неймовірний сезон, за характер і волю до перемоги, за те, що деколи «Дніпро» робив на полі неймовірне, дивуючись потім, - невже ми таке змогли?

Дніпряни зупинилися за крок до історичного досягнення. Як це було, за кого вболівала Варшава і що завадило хлопцям Мирона Маркевича здобути Кубок – читайте у матеріалі Галини Чоп із Національного стадіону у Варшаві.

Нейтральний стадіон Народови

Якими будуть симпатії польського стадіону у фіналі Ліги Європи «Дніпро» - «Севілья», до останнього залишалося загадкою. Місцевих фанів можна було відрізнити або за наявністю символіки національної збірної Польщі, або ж за відсутності будь-яких розпізнавальних знаків взагалі.

Менш, ніж за годину до матчу, доволі велика кількість людей ще не поспішала всередину стадіону. «За кого будете сьогодні вболівати?», - запитую польських фанів. «Ще невідомо. Подивимось, як будуть розвиватися події на полі», - відповідають в одній компанії. Інші навпаки – одразу говорять про цілковиту підтримку «Севільї». «Розумієте, там виступає наш хлопець – Крихов’як, будемо підтримувати його». Жартуючи, запитую, як звуть їхнього хлопця. Чоловіки на кілька секунд зависають, переглядаються і не можуть відповісти, поки на допомогу не приходить інший їхній товариш і називає ім’я Гжегож.

Ця мініатюра може стати прекрасною ілюстрацією до того, як вболівали у Варшаві, якій вперше надали честь проводити фінал Ліги Європи. Для польської публіки протистояння «Дніпро» - «Севілья» майже не несло емоційного навантаження. Про іспанський клуб поляки знали мало, і якби не журналісти, які на кожному кроці повторювали про Крихов’яка, можливо навіть упустили б і цей момент. А про «Дніпро» годі й казати. Непізнаване лого, невідомі гравці й тренер – як ці українці взагалі пробились до фіналу?

Вже у чаші стадіону спочатку кидається в очі сектор севільців – всі у червоних клубних кольорах, жодного прапора Іспанії. Натомість з іншого боку – блакитні трибуни українців пістрявіють національною символікою, адже тут зібралися фани від Нової Каховки і Дніпра до Луцька, Тернополя і Львова. Українські сектори програвали іспанцям за організованістю підтримки. Все таки іспанці приїхали вболівати за клуб, а українці – за свою країну. Тому клубні заряди давались дніпровському сектору важко, а от пізнавані народні кричалки звучали дуже атмосферно. Чого лише вартує «Червона рута», гімн, «Хто не скаче, той москаль», ну й звісно, - заряд про Путіна.

Тим часом польська публіка виглядала доволі нейтральною. І хоча під час голів «Севільї» стадіон реагував активніше, про однозначні симпатії місцевих вболівальників говорити не доводилось.

«Дніпро Левове Серце»

Можна було б сказати, що від дніпрян чекали дива, але головне диво «Дніпро» створив вже тоді, коли вийшов у фінал Ліги Європи. Після цього, яким би не був результат фінального протистояння, дорікнути дніпрянам було важко – вони змогли.

Прогнозовано севільці зі стартом поєдинку грали першим номером, однак доволі швидко пропустили – вже на 7 хв матчу Калініч зумів замкнути передачу від Матеуса – 1:0. Однак іспанці не розгубились і почали пресувати дніпрян, а ворота українців раз за разом у блискучому стилі рятував Денис Бойко. У середині першого тайму на радість місцевої публіки рахунок зрівняв поляк Гжегож Крихов’як, який після подачі з кутового переправив м’яч у ворота «Дніпра» - 1:1.

А далі був вихід Карлоса Бакки, під час якого знову помилився захист «Дніпра». Євген Чеберячко не зумів зірвати атаку іспанців, Бакка повів м’яч, з яким вийшов один на один із голкіпером дніпрян, й впевнено обіграв Бойка – 1:2.

Здавалося б, перевага «Севільї» повинна була б дещо пригальмувати українців, однак не тут то було. До завершення першого тайму дніпряни потішили вболівальників не одним моментом, зокрема запам’ятався простріл Євгена Коноплянки, який парирував голкіпер іспанців. Більше того, під завісу матчу потішив неймовірний гол Руслана Ротаня, який підійшов виконувати штрафний і м’яко переправив м’яч у ворота «Севільї» - 2:2.

Насичений ритм першого тайму дещо знизився на початку другої половини зустрічі – іспанці пресували, українці відбивались, як могли. Фактично, третій гол у ворота дніпропетровського клубу прийшов нізвідки: Канкава хотів вибити м’яч подалі від воріт, але переправив на Вітоло, а той на Карлоса Бакку – 2:3.

До завершення матчу заміни Маркевича не зуміли підсилити «Дніпро»: вихід Безуса, Шахова та Селезньова не додав у грі дніпрян. Однак завзяті українці продовжували боротьбу: дніпряни заробили три кутові і провели кілька перспективних атак, хоча й безрезультатно. Драматизму ситуації додало те, що після зіткненні головою із Тремулінасом на ношах винесли з поля Матеуса. Хлопці Маркевича догравали матч вже удесятьох.

Фінальний свисток на стадіоні Народовому оповістив: «Севілья» здобула другий Кубок Ліги Європи поспіль. Як потім визнав Мирон Маркевич – переміг досвід, те, чого поки що дуже бракує його команді. Дніпряни двічі пропустили на рівному місці, а севільці вдало скористалися помилками оборони «Дніпра».

Гравці українського клубу бились як леви. На рівні відстояли перший тайм, добряче попсували нерви іспанцям, і зрештою програли з гідністю. У цьому матчі не було знаменитого дніпропетровського везіння, однак була запекла боротьба, яка завершилась цілком справедливо – переміг сильніший.

Епос з берегів Дніпра

Після матчу біля стадіону і центрального вокзалу у Варшаві тихо. Де-не-де зустрічаються фани «Дніпра» та «Севільї». Іспанці на автоматі вигукують клубні гасла,однак вже втомлено йдуть шукати або черговий паб, або готель. Українці тим часом лиш кивають перехожим землякам, яких впізнають за клубною символікою «Дніпра», або ж за національним прапором. Емоції вичерпались, залишилася вдячність.

«Дніпро» провів неймовірний сезон. Неймовірний за драматизмом та здобутками. Ніхто б ніколи не передбачив, що змінивши рік тому головного тренера, дніпряни вийдуть у фінал Ліги Європи. Як це їм вдалося? Перемотуючи хронологію подій у зворотному порядку і сам дивуєшся – дійсно як?

Постійні проблеми із кадрами, травма головного форварда, хвороба Мирона Маркевича, і кожен матч, немов останній... Історія цьогорічного «Дніпра» - це драматична і романтична історія про боротьбу й характер. Про те, що у футболі не завжди перемагають гучні імена та гроші, а кожен завзятий відчайдух може отримати свій шанс.

Чи варто чекати таких же успіхів «Дніпра» у наступному сезоні? Напевне, ні. Після нереального напруженого року команда мусить провести перезавантаження. Цілком ймовірно, що найбільш яскраві гравці переїдуть у сильніший чемпіонат, хтось вже не виходитиме в основі, зважаючи на вік та форму, і прогнозовано «Дніпро» поповнять нові гравці.

Це вже буде інша команда, з іншим складом, з іншим стилем, однак, хочеться вірити, з тим же неймовірним характером, коли ціллю стає не результат, а боротьба. Боротьба за останній клаптик поля, за кожен пас, за кожну можливість, навіть тоді, коли зовсім немає шансів. Адже у футболі можливо все. І саме «Дніпро» зумів довести це чи не найкраще.

Усі фото: Володимир Врублевський.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук