Ближче до неба

Вони завжди на висоті і трохи ближче до неба за інших. Це про відчайдушних скелелазів, які не уявляють свого життя без руху вгору.

Досліджувати екстремальне заняття нам допомагає спортивна сім'я Бандрівських, яка на двох підкорили більше 70 вершин. Зокрема, Іван піднімався на Ельбрус, Юля – на Казбек. Разом насолоджувалися розкішшю Монблану та Маттерхорна. А навики любителі екстриму відточують на рідних українських Скелях Довбуша.

Мисливців за пригодами розповіли, чому їх тягне до гір, як магнітом. «Тут добре стає на душі. Відпочиваєш від цих буденних міст, бетону, асфальту, машин», – каже Іван. А Юля додає: «Як би важко не було, все одно завжди хочеться повертатися в гори. Це завжди випробовування себе, свого організму, сил».

Між скелелазінням та альпінізмом є суттєві відмінності. Альпінізм – це сходження на вершини, коли точки страховки є тимчасовими. А у скелазінні маршрут пробитий заздалегідь, гаки забетоновані в камені.

Ми зосереджуємо увагу на скелазінні. Тут усе починається із мотузки. Спорядження має бути дуже ретельно перевіреним. Адже йому екстремали довіряють своє життя. Іван розповідає: «Є різні системи – для скелелазіння, для альпінізму. Вони трішки відрізняються. Але принцип один і той самий: є пояс, є частина спорядження для ноги, вони закріпляються і тримають вас».

Невід'ємна частина гардеробу спортсмена – скельне взуття. Воно має бути на кілька розмірів меншим, ніж те, яке використовують у побуті. А от шоломів, на відміну від альпіністів, скелелази зазвичай не одягають.

При сходженні скелелаза внизу обов'язково страхує напарник, якому можна довіритися. У нашому випадку Іванові допомагає Юля. Іван підкреслює: «Важливо переконатися, що все правильно, страховка готова. І мушу перепитати, чи Юля там не рахує ворон на небі».

Потім починається шлях до вершини. Спортсмен зазначає: «Принцип скелелазіння – триматися на ногах і йти вгору. Я просто стаю на «полички» і притримуюсь для рівноваги. Коли долізаю до першого гака, беру ту відтяжку, чіпаю до гака, а у відтяжку – шнурок. І я вже з'єднаний з Юлею. В неї є такий страхувальний пристрій. І якщо я зірвуся, то повисну на шнурку».

Власне, як і в кожному занятті шибайголів, у скелелазінні потрібно вміти правильно впасти. Бандрівський пояснює, як це правильно робити: «Слід згрупуватися, скластися таким калачиком і летіти від стіни. На складних маршрутах досить просто, бо вони нависають, і я відлітаю, ні об що не дряпаюся».

Для успіху у цьому виді спорту, не потрібно бути кремезним накачаним чолов'ягою. Адже меншу масу легше тягнути вгору. Постійні підйоми горами розвивають багато груп м'язів. Але найбільше навантаження припадає на фаланги пальців та передпліччя. Іван розповідає: «Коли люди займаються з дитинства, то звикають, вони завжди в формі. І руки виростають із цим відчуттям тримання за зачіпки».

Любителів гір їхнє заняття робить щасливими, тримає у тонусі, загартовує, вселяє віру у себе. І дарує розуміння того, що будь-які вершини можна підкорити.