«Буржуазний націоналіст», який узяв за псевдонім назву квітки і був знищений НКВС

Григорій Косинка був майстром прози та одним з найкращих українських новелістів. Його життя не було безхмарним: спершу злидні, а потім розстріл під тавром «буржуазного націоналіста». Письменник був дуже вимогливим до себе, не співав оди більшовицькому режиму та любив природу. Від матері він перейняв любов до квітів, взявши назву квітки за свій псевдонім.

ZAXID.NET розповідає цікаві та невідомі факти із біографії визначного українця Григорія Косинки, якого розстріляли у 35 років.

***

Григорій Стрілець, який згодом стане відомим під псевдонімом «Косинка», народився у селянській родині Михайла та Наталії на Київщині у листопаді 1899 року. Його сім’я була бідною матеріально, але неймовірно багатою духовно.

Змалку Григорій любив материн спів, книжки та розповіді діда про історію. Мати майбутнього письменника співала так, щоб хлопчик аж завмирав. Вона також дуже любила квіти і знала про них чимало. Цікаво, що ця любов передалась і Григорію, який взяв назву квітки за літературний псевдонім. Косинка – це дрібна червона квітка, а не хустинка, як можна було припустити.

Дід Роман Онищенко познайомив Григорія із Шевченковим «Кобзарем» та подарував кілька зошитів, щоб він міг записувати почуті від матері пісні. Сім’я переїздила, шукаючи кращої долі, жила на Далекому Сході та все ж повернулась на Батьківщину.

Мама Наталія згадувала про сина так: «Поневірялися по чужих краях з пів року, а потім я вмовила чоловіка повернутись на Україну. На Батьківщині зустріли нас ще гірші злидні. Михайло став робітником на цукроварні, а Грицькові довелось змалку працювати на панських економіях. Я з болем у серці казала своєму миленькому Грицькові, як то страшно пускати дітей у такий світ. Заробляй синку, треба, ми бідні. Бажала я кращої долі своєму синові. Здавалося, що мій Гриць серед дітей його віку був не такий, як інші. Він був допитливий, до всього придивлявся, на все звертав увагу, у нього виникало безліч запитань про навколишній світ. Він змалку любив природу…».

Григорія Косинку називають одним із найкращих українських новелістів

Хлопчик навчався у звичайній школі, а потім за порадою батька поїхав у Київ, де спершу чистив людям черевики, а потім став писарчуком. Косинка навчався у Київському інституті народної освіти (КІНО) на історико-філологічному факультеті, який так і не закінчив через фінансові труднощі. Після смерті батька Григорій допомагав матері, своїм братам і сестрам.

Косинка часто виступав на літературних вечорах та знайомився із київською інтелігенцією. У 1920 році він став членом літературно-мистецької групи «Гроно», а згодом долучився до літературного об’єднання «Ланка», яке в 1926 році перейменували на «МАРС» (Майстерню революційного слова).

До «Ланки» входили такі знакові постаті, як Валер'ян Підмогильний, Михайло Івченко, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка. Цікаво, що саме Григорій Косинка був найближчим другом геніального Тодося Осьмачки, про якого ми раніше детально розповідали.

У період визвольної революції Григорій Косинка воював у повстанських загонах отамана Зеленого (Данила Терпила).

За життя Косинка опублікував близько двадцяти збірок новел і оповідань. Письменник писав правду і не співав оди більшовицькому ладу. Варто загадати про оповідання «Анархісти» і цикл нарисів «Постанці», а також про збірки «В житах», «Політика», «Вибрані оповідання».

Григорія Косинку називають одним із найкращих українських новелістів. Письменник був дуже вимогливим до себе та інших, він говорив: «Коли не можеш дати слову силу – не переводь паперу».

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка

Зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Мороз Григорій познайомився, зустрічаючи 1924 рік. Свою дружину Косинка любив називати «Тамарча». Подружжя прожило разом всього 10 років, але після розстрілу чоловіка Тамара присвятила життя, щоб відновити його чесне ім’я.

У автобіографії за 1925 рік Косинка написав: «Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені української літератури, не соромно було носити почесне ім’я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як і не заслужили його деякі безпардонно прославлені сучасні письменники».

Організатор політики геноциду українського народу Станіслав Косіор назвав Григорія Косинку «буржуазним націоналістом». Офіційна радянська критика звинувачувала письменника у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі». Через цензуру Косинка втікав у переклад.

Григорій Косинка перекладав Чехова, Горького, Гоголя. Його переклад «Мертвих душ» вважається одним із найцікавіших. Він вийшов у 1934 році, коли Косинку арештували та розстріляли. Прізвище перекладача вказали лише після реабілітації Косинки.

На початку 30-х років на зборах спілки письменників, Косинка сказав: «Якщо ви вважаєте письменників інженерами українських душ, але маєте намір загнати їх всіх у кошару, яка називатиметься спілкою письменників, то ці письменники автоматично з інженерів людських душ перетворяться у поліціянтів людських душ».

4 листопада 1934 року органи НКВС арештували Григорія Косинку, його засудили за нібито приналежність до організації, яка готувала терористичні акти проти російських комуністів.

Косинку розстріляли 15 грудня 1934 року в підвалах Жовтневого палацу в Києві. Перед смертю він встиг передати дружині листа, у якому написав: «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий». Письменника реабілітовано 19 жовтня 1957 року посмертно.

При підготовці матеріалу використано дані Вікіпедії, проєкту «Ген українців» на телеканалі NTA (ютуб-канал Ірини Фаріон), видання «Український інтерес».