Поет з пекла, якого переслідувала репресивна психіатрія

Тодося Осьмачку вважали геніальним та божевільним водночас. Він був патріотом, виступав проти радянської влади та панічно боявся НКВС, мав манію величі та переслідування. Письменник відомий повістями «Старший боярин» та «Ротонда душогубців», а також написав кілька поетичних збірок.

ZAXID.NET розповідає цікаві та невідомі факти із життя Тодося Осьмачки.

***

Тодось Осьмачка народився у травні 1895 року у селі Куцівка на Черкащині у багатодітній родині селян. При пологах мати Тодося втратила слух, який відновився лише через 20 років. Тодось з дитинства відчував за це провину та допомагав по господарству з усіх сил.

Ще один родинний момент – Осьмачка написав саркастичний антибільшовицький, антикомуністичний вірш, який дуже сподобався його брату. Коли брата насильно мобілізували в Червону армію, він співав цей вірш як пісню. Брата розстріляли. Можливо, це також позначилось на психіці поета.

Хлопчик здобув середню освіту, але вищу доводилось здобувати самотужки, Тодось Осьмачка загалом багато часу приділяв самоосвіті. Ще у шкільному віці його цікавила література: він пробував писати свої перші поеми. Згодом зумів скласти іспит на земського вчителя.

Письменник відомий повістями «Старший боярин» та «Ротонда душогубців»

У житті Тодося велику роль відігравав батько. У рукописі поеми «Поет» Осьмачка написав: «Присвячую пам’яті єдиного мого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мойого батька, Степана Осьмачки».

Він був обдарований знаннями мов. «Мова повинна займати у викладанні у школах і у вишах перше місце, а не другорядне, так як рідна мова є для людини, фактично, найсильнішою зброєю для боротьби за національне культурне визволення», – згодом говорив Осьмачка.

З початком Першої світової війни Тодося Осьмачку мобілізували на фронт, але, побачивши «безглуздість війни», він симулював туберкульоз, щоб його звільнили з війська. Після цього він навчався у Київському інституті народної освіти (КІНО).

Осьмачка був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Григорій Косинка – найближчий друг Тодося. Якось Косинка сказав Осьмачці: «Якщо вас першим комуністи змелють, то я буду про вас писати, а якщо мене, пишіть ви…».

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік.

Перша збірка поезій Тодося Осьмачки «Круча» вийшла у 1922 році. Далі були збірки «Скитські вогні», «Клекіт», й остання викликала гнів більшовицького режиму, адже автор у формі символічних пророцтв описав знищення українського села. Письменник оспівував селянство та був переконаний, що «знищення селянина – це знищення українськості».

У 1922 році Тодось Осьмачка одружився із Лесею Трохименко, і наступного року в подружжя народився син. Їхній шлюб не був тривалим та мав свої проблеми: можливо, у той час у Осьмачки уже почала розвиватись психічна хвороба. Письменник розповідав, що не кохав свою дружину, а у неї були сильні почуття.

Традиційні методи навчання не виправдовують ваших очікувань? Альтернатива є! Дистанційна школа «Оптіма» пропонує інноваційний підхід. Комбіновані уроки, інтерактивні завдання, авторські матеріали – усе це не просто забезпечує високу ефективність навчання, але й формує в учнів цікавість до нового. Дізнайтеся, як вступити до дистанційної школи, та розпочніть захопливу подорож до знань!

Якось поетові здалось, що хтось рився у його рукописах, і він звинуватив у цьому дружину – нібито вона дала його вірші ГПУшникам. Осьмачка почав душити дружину, яку, на щастя, врятували сусіди. Друзі влаштували поета до психіатричної лікарні, з якої він утік.

«Я її і бив, і за коси тягав, а вона все ж мене любила», – казав Осьмачка.

Згодом про свого сина він напише: «Я завжди дражнив його, я брав його на ріку, занурював у холодну воду, він весь трусився і плакав, а я сміявся. Їй-Богу, аж якось совісно згадати!».

Після розлучення вихованням сина займалась мати. Син Тодося Осьмачки Ігор виростав із твердим переконанням, що батько помер.

Тодось Осьмачка із сином (фото Літературної України)

Осьмачка був замкнений, самотній та егоцентричний, він умів створювати проблеми з нічого та був переконаний у тому, що він геній, потребуючи постійного визнання – і він його отримував, адже його справді вважали геніальним.

До кінця життя письменник страждав від манії переслідування та постійно рятувався втечами з одного місця в інше. Міг спати в полі, на лавці, але всюди розумів, що «пастки світу йдуть слідом за ним». Осьмачка боявся брати їжу з чужих рук через страх отруїтись, тому часто міг голодувати. Загадкою залишається, як він пересувався під час своїх втеч від більшовицького режиму, долаючи значні відстані між містами.

Літературознавець Михайло Слабошпицький називав Осьмачку «поетом з пекла», а професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шерех-Шевельов сказав: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей наша література не знала ще такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, – то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки».

Тодось Осьмачка жив у постійній нервовій напрузі, боявся НКВС, стикався з арештами, симулював божевілля та пройшов крізь психіатричні лікарні. Однак, на переконання сучасників, якщо спершу Осьмачка симулював божевілля, то згодом все ж збожеволів.

Письменник мав нерозділене кохання до ігумені монастиря сестер-студиток Олени (Йосифи) Вітер, яка дивом вціліла після тюрми НКВС та входила до близького оточення Митрополита Андрея Шептицького. З нею Осьмачка познайомився у польському пансіонаті, запрошував на прогулянки та співав під її вікнами. Олена Вітер не відповідала на знаки уваги Осьмачки, а потім взагалі втекла з пансіонату.

Згодом поет емігрував за кордон у 1944 році, де видав свої книжки та твори «Поет», «Китиці часу», «Старший боярин», «План до двору», «Ротодна душогубців». Проте, навіть у Німеччині, Америці чи Канаді Осьмачка був переконаний, що його переслідують та продовжував втікати. Через усю його поезію проходить образ розп’яття – розіп’ятий не тільки Осьмачка, а й весь його народ.

Тодось Осьмачка дожив до 67 років та помер у вересні 1962 року у психіатричній лікарні Нью-Йорка, куди його допомогли влаштувати друзі. Останнім з друзів, хто бачив Осьмачку живим, був Іван Багряний. Він описував його так: «розбитого паралічем і безпам'ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…».

Під час підготовки матеріалу використано дані Вікіпедії, Українського інституту нацпам’яті, видання «ВиЧЕрпно», програми «Велич особистості» (ютуб-канал Ірини Фаріон), «Українського інтересу».