Час нікчем

У минулому столітті побачила світ серія книг британського історика Еріка Гобсбаума: «Епоха революцій», «Епоха капіталу», «Епоха імперій». Це глибокі синтези з оригінальними рефлексіями на події світової історії, що оперті на багаторічні дослідження. Кожна з них є переворотом в уявленнях про минуле. Почитавши ці книги, по-іншому розумієш людство, історичний процес. У працях вченого йдеться не лише про політичну історію, але й про зміни в житті людей, реакцію соціуму на нові явища. Гобсбаум – автор метафор «довге ХІХ століття» і «коротке ХХ століття», без яких важко уявити дослідження з модерної історії. Це вчений з оригінальним підходом. Його цінуєш уже на рівні назв та означень.

Історія пострадянської Росії, на взірець книг Гобсбаума, могла б мати назву «Час нікчем». Брехня і підміна понять, які в Росії всюди, дають підстави для цієї назви. Ця «суперсила» за десятиліття незалежності не породила жодного притомного смислу – лише хворобливі. При цьому скільки людей загинуло у війнах, спричинених Росією. Піком російської нікчемності є Путін, якого вже не сприймають серйозно, дивуються його помішаності на своїх уявленнях про минуле. Інтерв’ю американському телеведучому Такеру Карлсону засвідчило, що він взагалі відірваний від реальності і живе у світі вигадок. Ось і вся російська «велич».

Парад «великих» «прос…них» держав

України не було б у нинішніх кордонах без радянської епохи. Ми вважаємо себе спадкоємцями УНР, але і від спадщини УРСР не втекти. Облаштування світу на повоєнних конференціях дуже вплинуло на нашу історію. Газифікація населених пунктів, загальні освіта й медицина також з тих часів. Попри це, орієнтована на загальнолюдські цінності особа славити епоху рад не буде. Це час брехні, доносів, дефіциту і злочинів проти населення. СРСР був «імперією зла» і розплідником нестабільності у світі, але радянська історія не про нікчемність!

Це можна сказати і про Російську імперію. Величезний і архаїчний шмат земної кулі, відсталий і важко піддатливий модернізації простір, гальмо для народів, які входили до складу цього утворення. Проте, заручившись підтримкою «генерала мороза» і «маршала вогню», Російська імперія зуміла зупинити Наполеона. Потім була «жандармом Європи», долучаючись до придушення революцій. Ця історія погано пахне, але вона не про нікчемність. Поразка у Кримській війні (1853–1856 рр.) запустила в Російській імперії реформи та часткову модернізацію. Однак Романови обрали імітацію змін й отримали смерть і падіння в 1917 році.

«Великий» Пу…

Що ж Російська Федерація? Десятиліття незалежності показали, що без значків «імперія» й «СРСР» росіяни варті мало. Вони звикли до ілюзії, що кимось керують і на щось впливають. Це завело їх у нікуди. Тепер не знають хто такі і куди йдуть. За ілюзію «величі» росіяни не готові віддати життя, але згідні, щоб за неї гинули співвітчизники і мешканці країн, у які Росія несе смерть та розруху.

У свідомості Путіна розпад Радянського Союзу є найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, адже тоді Москва на щось впливала, з нею рахувалися. Зараз – лише невідповідність між амбіціями та бажаннями з одного боку і реальним станом з іншого. Напад на Україну взагалі перетворив їх на ізгоїв. Можновладців Росії сприймають за злочинців. Росіяни не уявляють, як щось робити і не йти по головах українців, білорусів тощо, не розуміють, що успіх – це здібності і праця. Не тиск на сусіда і його пригнічення, економічний визиск окупованих територій... Без імперіалізму відповіді росіян на питання ідентичності є нерозбірливим бурмотінням. Навіть російські опозиціонери визнають, що Російська Федерація як держава не відбулась. В інтерв’ю «Українському тижню» у 2022 році Ілля Пономарьов казав, що Росію треба перезаснувати, надавши реальні політичні повноваження та право голосу народам і регіонам, які будуть входити до складу цієї, умовно, Російської республіки. То ж у кого failed state?

Останні роки режиму Путіна – пік нікчемності! З Росією не хочуть спілкуватися. Їхній міністр зовнішніх справ і президент схожі на клоунів: постійно брешуть, озвучують якісь вигадані ними загрози, нарікають на несправедливість. Усе для прикриття власних злочинів. Виглядає нікчемно, але ці невігласи мають доступ до величезного збройного й піддатливого до маніпуляцій людського ресурсу. Спрямовують це на дестабілізацію світу, множення розрухи, смерті. Обкрадання Путіним і його оточенням росіян сягає захмарного рівня. Шойгу має «високоточні» яхти для відпочинку, а російські солдати, на щастя, воюють на танках, які випустили у світ у той самий рік, що і Шойгу. Путін і Ко так вдосконалися у ґвалтуванні державних інститутів і суспільства, що в Росії уже й не кажуть про обмеження прав. Беззаконня – їхня норма. Агонізуюче гниття своєї недоімперії росіяни теж схвалюють. Їм обіцяли, що вони першими у світі вийдуть з печер.

Блаженний край пияків

Популярна фраза Путіна має сенс, але тільки для росіян, білорусів і всіх, хто не може жити нормально. Після розпаду СРСР Москва втратила значущість, а без України й Білорусі віддалилася від берега, підписаного «Європа». Багато нехристиян і неслов’ян серед росіян – лише вершина айсберга. Проте навіть на ці виклики в них немає відповіді. Є амбіції і претензії, а бракує кадрів і навиків. Звідси блеф і шантаж. На словах Росія – передовий край. Насправді – недоєвропа і недоцивілізація. Нападаючи на Україну, росіяни хотіли вирішити свої проблеми, але тільки їх поглибили. Росію пішли з ринків Заходу. Обмежили її присутність у спорті й культурі.

Російська Федерація проголосила себе правонаступницею СРСР. Твердження сумнівне, хоча з усіх республік вони дійсно найбільше схожі на Радянський Союз, успадкували багато тодішніх практик. Зокрема, схильність до тоталітаризму. Ну й алкоголізму. Як інструмент проти неросійських народів алкоголь використовували ще в імперські часи. Він був ін’єкцією збайдужіння і втрати ідентичності. Сьогодні алкоголь є засобом контролю Москвою «глубінки». Ключем до «русскої душі». Це чи не єдиний доступний для росіян спосіб забути, у якій бридкій реальності вони живуть. Він має у них більшу владу, ніж самопроголошена РПЦ. Остання на службі в держави, далеко від людей, а алкоголь – вірний супутник росіян. Там п’ють усі. Буряти, яких алкоголем приручали. «Русскій Ванька», життя якого без пиятик не має сенсу. Політичні, «мальчік, водачкі нам прінєсі», еліти. П’яний Єльцин під танком на параді був би ідеальним уособленням Росії, ними собі приписаної «величі».

Ведмідь з автоматом і голий цар

Російська Федерація – одна з найбільших військових потуг світу з величезними видатками на армію. Разом з печерним імперіалізмом та байдужістю до життя людей це виливається в постійні війни: Чечня, Грузія, Сирія, Україна тощо. Кожну з них російська пропаганда видає за перемогу, але всюди ганьба. Першу чеченську війну росіяни програли. Руйнування ними міст і сіл, розправи над цивільними і брехня стали обличчям Другої чеченської війни. Це візитка Російської Федерації загалом: смерть, розруха і страждання. Доведено подіями в Сирії та Україні. Росіяни люблять казати: «добре там, де нас нема». Ця істина незаперечна!

Був час, коли й українці найавторитетнішими правителями іноземних держав назвали кремлівського тирана та його білоруського прихвостня. Це результат роботи пропаганди й недостатньої критичності в оцінці дійсності. Українці протверезіли, а росіяни і далі вірять у вигадки телевізійних рабів Путіна. І не бачать, наскільки нікчемно виглядають – вони, їхня держава, суспільство і влада у своїй нездатності стати над імперіалістичними казками. Тому не війна Путіна проти України, а війна путінського «часу нікчем» проти України. Влади, яка має ресурси і не здатна будувати сьогодення. Населення, яке підтримує «час нікчем», є його частиною і поділяє властиві йому риси людиноненависництва. Більшість росіян підтримує маразматичне мракобісся дідка, який їх очолює. Нудного, який не має харизми і не здатен творити нічого вартісного. Він, як і вони, – це смерть, хаос і нікчемність.

Постійні війни росіян, жалюгідні і переважно програшні, – теж ознака хворобливості і нездатності будувати державу і здоровий соціум. Тому Росія втручається у справи інших, отруює їхнє буття і загрожує існуванню. Путінський «час нікчем» – це десятиліття невпинного натягування черепахи на глобус, безперервні потоки нікчемності й абсурду. Але росіяни навчилися з цим жити і видають свою нікчемність за велич. Їм довго вірили в Україні і досі вірять на Заході. Це замість надання належної підтримки Україні й остаточного вирішення російського питання, закінчення їхнього «часу нікчем» та творення світу, який буде по цьому.