«Держава однією рукою пільги дає, а другою зіштовхує нас лобами»

«Стінка на стінку»: перевізники VS пільговики

Або плати – або виходь: приватні перевізники відмовляють у безкоштовному проїзді пільговикам. Пенсіонери ж повністю оплачують проїзд у громадському транспорті, якщо не їдуть із 11:00 до 16:00. Що з того міф, а що реальність? І чому перевізники, пасажири та влада знову не можуть знайти спільного знаменника у питанні перевезення пільговиків?

Мої вітання, це шоу «Стінка на стінку». Я радий представити гостей студії: це керівник Асоціації перевізників Львівщини Іван Велійка.

Іван Велійка: Добрий день.

Опонувати йому буде Ігор Дякович – депутат Львівської міської ради, який має інвалідність третьої групи у зв’язку з ампутацією ноги.

Ігор Дякович: Доброго дня.

Наболіле питання сьогодні будемо піднімати у нашій студії. Закликаю глядачів також включатися у нашу розмову – на порталі ZAXID.NET вже відкрите інтерактивне голосування. Але перш ніж відповідати на питання, послухайте нашу дискусію.

Отож, маємо вже чотири місяці, коли громадський транспорт курсує в режимі спецперевезень – це без стоячих пасажирів. Вочевидь, це збитки. Пане Іване, до вас адресую це питання: чи всі перевізники області пройшли оцю перевірку на міцність під час карантину?

Іван Велійка: Практично всі перевізники області пройшли цю перевірку. Тому що на сьогоднішній день ми не маємо жодного факту, що якесь підприємство подало б на банкрутство. Тобто підприємства після того, як було дозволено роботу в режимі регулярних перевезень, усі приступили до роботи.

Тобто оця подушка – таки вона була, спрацювала?

Іван Велійка: Якась фінансова подушка у підприємств була, так. Проте за тих чотири місяці в області підприємства недоотримали десь біля 300 мільйонів гривень доходу. Крім того, що коли вони були зупинені після 16 березня, в них залишилися кредиторські заборгованості неоплачені, і за цей період вони також наросли.

Оця сума – це ви говорите про те, що готівкою недоотримали, чи про відшкодування за пільговиків?

Іван Велійка: Ні, це загальні доходи. І при тому кредиторська заборгованість наросла десь до 80–90 мільйонів, це по області. Звичайно, це сильний удар, це фінансово достатньо складно, і підприємствам прийшлося виходити з ситуації шляхом того, що переводили працівників на пів ставки роботи, відпускали у відпуск за власний рахунок. Але найбільш неприємне те, що водії подавали заяви на звільнення. Тому що зрозуміло – їм сидіти без роботи, їм треба годувати сім’ї…

Скільки таких водіїв звільнилося?

Іван Велійка: Якщо взяти в області – це орієнтовно 40% від загальної кількості водіїв. У місті Львові ситуація трошки іншою була, тому що тут комісія з надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф зорієнтувалася і ввела роботу транспорту в режимі спецперевезень. Тому практично на перших порах у місті на лінію виходило десь орієнтовно 30% від загальної кількості транспорту, а через півтора місяця роботи та кількість поступово збільшувалася, зростала, тому що виникав попит на ці послуги, почав працювати бізнес – відповідно, людям треба було добиратися.

Ми пам’ятаємо оці пікети під адміністрацією, коли водії казали, що вони змушені виходити на акції протесту. А потім вже сказали, що вони виїжджають без будь-якого погодження, тому що далі стояти вони не можуть.

Іван Велійка: Було таке. Але в основному це стосувалося приміських, міжміських і міжобласних маршрутів. Тому що я кажу – у Львові ситуація була трошки знівельована. Крім того, ми знайшли розуміння з міською владою стосовно того, що в січні-лютому нам не повністю було виплачено компенсації за пільгові перевезення, тому за час карантину міська влада пішла назустріч і компенсувала ці втрати, які ми понесли в лютому і в січні.

Спасибі, пане Іване. До вас, пане Ігорю, адресую своє питання. Я знаю, ви з 2014 року займаєтеся цим питанням, що стосується пільговиків. Щоразу це, вочевидь, були компроміси, якісь поступки. Чи правильним взагалі було рішення, про яке ми говорили, – про скасування пільг для пільговиків? І чи так легко буде зараз це право відновити?

Ігор Дякович: Дивіться, з 2014 року – з того часу, як я займаюся цим питанням, і з 2015 року, як я є депутатом міськради, так і не можу почути чітку цифру, за скількох пільговиків місто чи держава має доплатити. Умовно кажучи, якщо це є перевезено за місяць чи за рік 5 мільйонів людей, за них оплатити по 8 гривень за кожного – це я розумію, це є розклад, це ми розуміємо, за що ми платимо. Аморфні цифри – тобто жодного разу не подалася конкретна цифра, конкретна кількість людей. Ми знаємо, як перевозять на приміських електричках – там іде нульовий квиток, але з номером посвідчення.

Тут це все фіксовано.

Ігор Дякович: Там все фіксовано. У нас все просто «дайте нам гроші». А скільки ви перевезли? Ну, там є якісь формули. Тобто рахують по якихось формулах, але жодна формула не може…

Хтось їде, хтось не їде.

Ігор Дякович: Так. Я буквально після вашого запрошення переговорив з кількома громадськими організаціями. Вони кажуть: «Ти знаєш, ми готові оплатити, але ми хочемо умови». Тобто скільки в нас автобусів, які мають приватні перевізники, є пристосовані для людей з інвалідністю? Саме ми говоримо про найважчих – на візках. Тобто треба заїхати, треба зафіксувати цей візок – ми готові за це заплатити, ми реально готові за це заплатити.

Скільки таких автобусів є?

Іван Велійка: Перш за все я би хотів апелювати, тому що знову ми чуємо риторику, яка є недоречною. Чому?

Ви щодо оцих цифр, яких немає?

Іван Велійка: Ні. Нам подають не ті цифри. Нема нормативів. А хто їх повинен встановлювати? Це ж ваше завдання – це органи місцевого самоврядування і органи місцевої влади згідно з Законом України «Про державні стандарти і державні гарантії» зобов’язані встановлювати нормативи. Що може бути нормативом? Це може бути кількість поїздок…

А як є на сьогодні?

Іван Велійка: А на сьогодні я вам поясню. Якщо вважати, що орган місцевого самоврядування встановив норматив, який виражається в коефіцієнті, тобто співвідношенні кількості безплатних до платних пасажирів, то на сьогоднішній день є норматив встановлений 59% в автобусі – це є процент пільгових категорій до… Це не ми встановили, це встановили представники виконавчої влади.

Добре. А як це фіксується, скільки їх проїхало реально?

Ігор Дякович: Ніхто не фіксує.

Іван Велійка: Це не робилося на основі подань наших. Це сідали представники, були створені спеціальні комісії, вони їздили три, чотири, п’ять днів (не знаю, скільки вони їздили) – і вони вивели коефіцієнт. Вони фіксували реальну кількість пільговиків, які їздять у транспорті.

А за вашими підрахунками їх стільки ж чи більше?

Іван Велійка: Ні, я рахую, що я не можу говорити, чи їх стільки, чи їх більше. Є встановлений відповідний коефіцієнт, і ми ним керуємося. Тобто якщо ми на сьогоднішній день маємо 59% співвідношення, це означає, що 41% – це пільговики в автобусі, коли взяти загальну кількість пільговиків. Порахуйте.

Тобто з десяти людей четверо – це пільговики?

Іван Велійка: Так, це пільговики. Тобто ми сьогодні користуємося тим нормативом чи не користуємося? Користуємося.

Ми користуємося цим нормативом?

Ігор Дякович: Знаєте, мене дуже, чесно кажучи, всі ці роки бісить, коли людина стає нормативом. Не може людина, яка має інвалідність, яка сидить на візку, яка має розумову неповносправність, бути нормативом. Ну конкретні люди! Чи може перевезти автобус будь-якого приватного перевізника людину на візку? Я вас скажу: не може. Тому що його не можна зафіксувати. При будь-якій аварії оцей візок летить у лобове скло – і на цьому закінчується ця історія.

Вони не користуються, напевно, цими автобусами – вони чекають низькопідлогові?

Ігор Дякович: Вони не можуть.

Іван Велійка: Але давайте ми будемо реалістами і будемо реально дивитися на речі.

Ігор Дякович: Давайте. Тобто ми не можемо цього забезпечити?

Іван Велійка: Людина не може бути нормативом. Шановні друзі, згідно з діючими законами, облік забезпечує замовник. Забезпечте облік. В 2011 році всі перевізники, в тому числі приватні, які були самі ініціаторами, встановили GPS-моніторинг. Тобто це дає можливість контролювати повністю роботу підприємства.

Прошу, я про це говорю п’ять років: встановіть нормально вартість проїзду за один кілометр. І мене не буде цікавити, чи там їде пільговик, чи там їде платний, чи там їде взагалі порожній автобус. Мені місто платить за послугу. Замовником хто в нас виступає? Місто? Місто. Плати. А чому в договорі замовник…? Ви бачили хоч один договір між замовником і виконавцем, щоби замовник не платив? Такого ніде нема, тільки в нас.

Ігор Дякович: У нас є договір, який виконується двома сторонами, і дві сторони на це погоджуються. Тобто хто підписує договір – той іде на такі умови. А після того говорити про те, що нам щось не дали… В нас є постанова, наскільки я пам’ятаю, Кабміну про те, що від 2020 року не менше 50% автобусів має бути на лінії, які пристосовані повністю до потреб людей із інвалідністю. Апелюють, дуже класно апелюють: не менше 50% – це також нуль. Це дуже класний аргумент.

І розумієте, що ми зараз робимо: оця історія з обмеженням... Побачили люди, і мені в один день, буквально в проміжок до години часу троє людей прислали оце повідомлення, що «шановні, до 10 години їздити…»

Пане Ігорю, я вас переб’ю. Це ви маєте на увазі ці обмеження з 11:00 до 16:00?

Ігор Дякович: З 10:00 до 16:00 – чи з 11:00.

От я вас переб’ю, тому що ми маємо підготовлений до цього матеріал.

У Львові транспорт продовжує роботу далі в режимі спецперевезень. Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій скорегувала своє ж рішення про перевезення у транспорті пільговиків.

Право безкоштовного проїзду відновили для усіх категорій в липні. При цьому в Ратуші рекомендували пільговикам їздити з 11:00 до 16:00, аби львів’яни могли вчасно дістатися на роботу. Пропоную переглянути сюжет: що про такий режим думають самі ж пасажири і водії громадського транспорту.

***

Пан Юрій (пенсіонер): «Я працюю з сьомої години, деколи з восьмої, але добираюся так само. Мені роблять зауваження «куди ви їдете?» – бо ніби мають їхати з 11:00. А я ж на роботі – показати вам справку, де я працюю? Ну і так получається, що мені незручно».

Пані Люба (львів’янка): «Я би казала, нехай би так їздили, котрі не працюють. А ті, що працюють зранку, мають якісь довідки з роботи – вони по тому їздять. А ті, що з 11:00, що на базар чи куди хочуть поїхати – нехай так собі їздять».

Пані Леся (львів’янка): «А що, щоби він поїздив, покатався? Ні, не треба того. Хай платить, якщо хоче їздити, кататися. От в мене є сестра і швабро – два інваліди. Зранку треба їхати здавати аналізи – значить треба платити. В дійсності вони шоферові з’їдають нерви».

Такі думки у пасажирів. Водії ж нарікають: пільговики часом займають половину і навіть більше місць в автобусі. Тоді як люди, які поспішають на роботу, змушені чекати наступну маршрутку.

Петро (водій маршрутки): «Сварюся з ними, але вони не дотримуються того. Те, що там просили їх з одинадцятої – вони кажуть, то таке. Вони заходять, посвідчення ніхто не показує, йдуть – і все, сідають. Як до себе додому йдуть».

Андрій (водій маршрутки): «Представляєте, що вони можуть 05:40 ранку, вони вже стоять всі, на базар їдуть – і ніяких тих, то таке. Але то не від хорошого життя, як кажуть. В той період то якраз було найкраще рішення – і ніби тут же возиш пільговиків, і для людей, що вони мають проблем з добиранням на роботу».

В управлінні транспорту наголошують: ось такі наліпки, які порозвішували в автобусах – то самодіяльність водіїв. Перевізників вже попросили поздирати ці папірці. Рішення щодо обмеження проїзду пільговиків наразі виключно рекомендаційне.

Орест Олеськів (керівник міського управління транспорту): «Досі діє обмеження по кількості місць в транспортних засобах, тобто дозволено лише сидячі місця. Відповідно для того, щоби не було таких проблем, все-таки є рекомендація – і ми просимо людей, які мають можливість поїхати не в пікові години, з 11:00 до 16:00, скористатися можливістю проїзду транспортом в ці години».

При цьому приміські маршрути з тризначною нумерацією, які курсують Львовом, мають свою політику з перевезення пільговиків. Ось такі попередження ми зафіксували на склі 111 та 114 маршруту.

***

Пане Іване, так виглядає, що перевізники буквально зрозуміли цю рекомендацію міста з приводу того, що пільговики можуть користуватися громадським транспортом у певні години. І от вирішили (фактично під шумок) збирати гроші – хто дасть, хто не дасть…

Іван Велійка: Абсолютно, абсолютно.

Ви можете обіцяти, що ці наліпки познімають нарешті?

Іван Велійка: По-перше, на сьогоднішній день я всім, хто до цього апелює, пояснюю – і зараз говорю: що всім, кому право на пільговий проїзд надано згідно з законами України, користуються пільговим проїздом повний день без обмежень. Тільки ті, хто відноситься до груп ризику – це є люди з хронічними захворюваннями і пенсіонери по віку – їм рекомендується…

Рекомендується!

Іван Велійка: Рекомендується їздити з 11:00. В оголошеннях так і написано. Ми їм бажаємо здоров’я, і щоби вони з розумінням віднеслися до тих людей, які сьогодні добираються на роботу.

Пане Ігорю, чи коректними є ці повідомлення?

Ігор Дякович: У нас вже такі історії були. Наскільки я пригадую, в 2016 році в нас було навіть рішення виконкому про те, щоб обмежити певними годинами. Для мене це виглядає як резервація. Тобто шановні люди з інвалідністю, вибачте, але зранку ми возимо тих, хто платить гроші, потім трошки повозимо вас, а потім ввечері знову сидіть вдома, тому що ми мусимо позбирати гроші.

Я ще раз наголошую, і насправді говорю від імені людей з інвалідністю: ми готові платити. Ми дійсно готові платити. Але для початку треба змінити закон. Ніхто, ні один перевізник не заявляв про те, що вони подали якісь листи до Верховної Ради, щоби змінити закон, зокрема оцю 38 статтю, яка завжди всім в горлі стоїть. Після того дайте умови, умови – найосновніше. Тобто в нас під’їжджає автобус: як людина, яка не бачить, має дізнатися, зрозуміти, що це їде за автобус? У Польщі, в Німеччині, у Франції є оголошення на вулицю з автобуса, який це приїхав номер – і людина розуміє.

На транспорті в нас у Львові теж таке є.

Іван Велійка: Я перепрошую, перш за все я би хотів сказати, що ми завжди чомусь якщо рівняємося – то ми зразу рівняємося на краще, до розвинених європейських країн. Але я чомусь в Польщі заходжу і плачу 1,50 євро за автобус. Шановні друзі, комфорт коштує гроші. Ну не можна за 30 центів забезпечити такого рівня комфорт. Цей комфорт, який забезпечило сьогодні місто, комунальне підприємство, коштує місту біля 2 мільярдів. І оце продовжується з міського бюджету виплачувати гроші.

Ви собі не можете дозволити такі автобуси?

Іван Велійка: Ми собі дозволити сьогодні такого не можемо. Тому що кожного року, знову ж таки, ми по пільгових перевезеннях недоотримуємо по місту Львову орієнтовно 200 мільйонів. Недоотримуємо.

В обласній адміністрації нам далі скажуть, що це 118.

Іван Велійка: В обласній адміністрації вони не скажуть. Вони скажуть, скільки заплановано. Але в обласній адміністрації забувають про одне: що 80 мільйонів – це місто Львів, 16 мільйонів – це Стрий і Стрийський район, а вся область – 1,5 мільйона плюс 22 мільйони з місцевих бюджетів районів.

Хлопці, ну не треба насміхатися над самим собою. Тому що сьогодні на одного пільговика виділяється 1,65 грн. А на один автобус, який обслуговує приміські і міжміські маршрути, виділяється аж 114 гривень. Це на одного пільговика – поїхати до Самбора і назад.

Пане Іване, але і кількість пасажирів, які платять, теж не обліковується. Важко нам сказати, скільки таких пасажирів.

Іван Велійка: Я не заперечую. Я не буду апелювати і захищати в тому, що все в нас дуже гарно, що білети видаються і так дальше. Але в кожному автобусі (це можна перевірити щоденно) можна зайти і сказати водію: «Покажи, будь ласка, свої квитки і документи обліку».

А він може навіть десять штук дати. Мені одного разу дали десять штук.

Іван Велійка: Може дати й десять, може дати й пачку – були такі випадки, що дав пачку. Є різне. Це залежить від людини, це все людський фактор.

Ігор Дякович: Цьому є дуже просте рішення. Дивіться, я сьогодні приїхав сюди автобусом. Зараз мені їхати додому – в мене немає ні готівкових коштів, ні карточки, щоб я зняв з банкомату готівку. Як я маю заїхати? От як? В мене є телефон, яким я можу розрахуватися в будь-якому супермаркеті, в будь-якому кафе, навіть на базарі ми можемо розрахуватися зараз через POS-термінали. Маршрутки лишилися десь там у 1990-х.

У комунальних автобусах, задля для балансу скажемо, теж не можна розрахуватися.

Ігор Дякович: Не можна, так. Я ж не говорю про конкретне.

Іван Велійка: Я перепрошую. Я знову буду акцентувати до одного: це питання Львівської міської ради забезпечити належний облік і забезпечити систему оплати. Це не ми повинні робити. Ну чому це зводиться все, що це має робити перевізник? Ми не хочемо готівки – і ми це давно заявляємо.

Тобто ви готові відмовитися від готівки?

Іван Велійка: Однозначно. Я ж сказав, що з 2012 року ми просимо місто перейти на безготівкову оплату. Контролюєте роботу, за кілометр встановлюєте вартість проїзду і платите нам за виконану роботу. Як ви збираєте гроші, як ви з пільговиками розходитеся – це ваше питання, це не моє питання. Водій має керувати, водій має слідкувати за безпекою руху, водій має слідкувати за порядком в автобусі, дотриманням графіку і дотриманням режиму роботи. Все.

Пане Іване, я пропоную зараз від міста перейти до області. Майже 300 тисяч осіб і три десятки категорій пільговиків, які мають право безкоштовного проїзду в громадському транспорті в області. На відшкодування коштів перевізникам пільгових перевезень із бюджетів ОТГ, районів та міста Львова передбачено цьогоріч 118 мільйонів гривень. Давайте почуємо заступника голови Львівської облдержадміністрації Тараса Греня. Його бачення щодо порозуміння влади, перевізників та пільговиків.

***

Тарас Грень (заступник голови Львівської ОДА): «Говоримо про одне: норма закону має виконуватися. Тобто, звичайно, є людський фактор. Звичайно, є агресія, умовно, у водіїв чи агресія у людей, яким не надають права пільгового проїзду. Але кожен конкретний випадок ми пробуємо формувати в безконфліктну ситуацію і рухати це.

Якщо ми хочемо почути, що за день це вирішиться – це буде брехня, так не буває. Це не вирішиться, тому що ця системна проблема вже тягнулася роками. До тих пір, поки наша транспортна система не перейде на оплату за кілометр… Бо в нас зараз працює зовсім інша система, в нас зараз перевізники збирають гроші з людей. А в ідеалі перевізник є виконавцем, і він має проїхати, умовно, сто кілометрів по такому-то графіку. Тоді зникають оці конфліктні вектори, коли перевізник зацікавлений максимально зібрати, а, умовно, влада зацікавлена максимально цього не зробити. Тому і питання стоїть в тому, що тільки електронний облік сформує чітку відповідальність як перевізника, так і влади».

***

Отож, панове, електронний облік. Ненову дорожню карту пропонує нам обласний посадовець. Власне це те, про що ми з вами говорили. Але, вочевидь, навіть якщо ми почнемо з вами впроваджувати в області електронний квиток, це буде не сьогодні і навіть не завтра. Так, пане Іване?

Іван Велійка: Не погодитися з Тарасом Ярославичем не можна. По-перше, приємно те, що нарешті він дослухався до того, що ми говорили і що пропонували. І все-таки мені в області буде не дуже зручно, тому що в більшості я представляю міських перевізників, бо сам був міським перевізником і сам обслуговував. Якщо область переплюне місто, тому що місто вже впродовж п’яти, чи семи, чи восьми років впроваджує електронний квиток, електронний облік і не може ніяк його впровадити.

Ну, але при цьому перші тестування (мені не дасть збрехати пан Ігор) будуть уже цієї осені, перші валідатори почнуть електронні...

Іван Велійка: Дай Боже, дай Боже. Я двома руками за.

Ігор Дякович: Знаєте, в свою чергу я би хотів просити перевізників (у вашій, можливо, особі), які мають великі маршрути, про те, щоби подумали про людей. Не тільки про водіїв, не тільки про заробіток, а про людей.

Іван Велійка: Водії тоже люди. І працівники АТП тоже люди.

Ігор Дякович: Окей. Значить в нас є маршрут, допустимо, Львів-Сколе чи Львів-Шегині, так? Скільки на цих маршрутах є автобусів для перевезення людей, які користуються візками? Я вам скажу: жодного. Але дивіться, людина з інвалідністю зобов’язана оплачувати повну вартість у міжміському транспорті, починаючи з 15 травня і закінчуючи 1 жовтня. Тобто в літній період пільги для людей з інвалідністю в міжміських маршрутах є закритими – це норма закону. Ми платимо. Ми не те що готові платити – ми вже платимо. Де наші умови? Де мої умови? Як я, будучи на візку, можу заїхати в цей автобус? Як я можу собі гарантувати, що в мене все буде безпечно, що на якомусь повороті мене просто не винесе з маршрутки? Як? Тобто підписуються договори, і люди йдуть на це. Я розумію, водій – це дуже важка робота. У водія є зарплата – я не скажу, що велика.

Але, на щастя, він не є людиною з інвалідністю.

Ігор Дякович: Не завжди. Тому що третя група інвалідності – це не тільки ампутовані ноги. Це є сколіози, остеохондрози, плоскостоп’я і так далі. Тобто це також може бути людина з інвалідністю. Але найосновніше: ми повинні розуміти, кого ми в цій маршрутці веземо. Ми веземо людей – ми не веземо облік, ми не веземо статистику. Ми веземо людей. І ці люди зобов’язані мати хоча б якісь гарантії своєї безпеки.

Іван Велійка: Можна вам задати запитання?

Ігор Дякович: Будь ласка.

Іван Велійка: Хто має дбати про людей, яким надав пільгу, і цією пільгою ця людина має повне право скористатися? Я не апелюю до того. Звичайно, вона має повне законне право. Хто має це забезпечити?

Ігор Дякович: Давайте, ми можемо домовлятися так... Я так розумію, що програма є для того, щоби знайти якесь рішення. Давайте ми зробимо рішення. Рішення про те, що ми звертаємося до Верховної Ради з проханням монетизувати пільги – це перше. Друге. Зняти норму закону про те, що люди з інвалідністю мають їхати безкоштовно, але їм компенсує вже сама держава. І третє: ми вводимо норму, що не менше 50% автобусів має бути на маршруті пристосованих для людей з інвалідністю. Не маєш тої кількості автобусів – не отримуєш маршруту. Отак буде просто ідеально. Це подумаємо в один момент і про водіїв, і про перевізників, і, в першу чергу, про тих людей, які цього потребують.

Пане Іван, дайте відповідь.

Іван Велійка: Я хотів би відповісти, тому що тут ішов такий закид, що ми не звертаємося… Я хотів би відповісти депутату міської ради, що в мене отака папка звернень до Верховної Ради, до президента України…

Ігор Дякович: Щодо чого?

Іван Велійка: Стосовно врегулювання питань пільгових перевезень. Я навіть звертався до представника вашого, Галі Васильченко, як народного депутата. Звертався до пана Синютки, звертався до Цимбалістого з конкретною пропозицією. Оскільки держава перекинула все на плечі місцевого самоврядування, то дайте їм право визначати, не тільки платити.

Для цього потрібно дуже мало. Для цього потрібно просто у всіх законах, які дають право (у нас безкоштовний проїзд, зважайте) слово «безкоштовний» замінити на «пільговий». А це вже дає право органам місцевого самоврядування визначати розмір пільги під той поріг, який він має. І чим то закінчується? Нічим. Тобто це все воля, в цьому мають бути зацікавлені органи місцевого самоврядування, органи влади.

Ось органи місцевого самоврядування. Ви готові цю суспільну заяву зробити?

Іван Велійка: Я вам так само доповім. Буквально тиждень тому ми відправили на президента України, прем’єр-міністра України, голову Верховної Ради звернення від всіх перевізників Львівщини, де стоять, якщо не помиляюся, 36 печаток і підписів, стосовно того, що єдиним вирішенням питання є монетизація пільг. Інакшого немає.

Чому людина з інвалідністю, людина похилого віку має заходити і відчувати себе якоюсь неповноцінною? Він має гонорово зайти, заплатити – і до побачення, він їде і користується пільгами. І він знає, що держава про нього подбала. А в нас відбувається зовсім інше. В нас відбувається так, що держава однією рукою пільгу дала, а другою рукою хоче звести органи місцевої влади з тими людьми, які виконують конкретну роботу.

Отож, панове. Всі ми рано чи пізно станемо пільговиками. Важливо, аби ця гарантована законом пільга не сприймалася як якась подачка чи приниження людської гідності як для пільговиків, так і для самих перевізників.

На завершення я вже від себе наполегливо прошу наших глядачів, особливо літніх людей, все ж уникати зараз місць великого скупчення, зокрема і громадського транспорту. Я думаю, зі мною тут погодяться наші гості: це голова Асоціації перевізників Іван Велійка і депутат Львівської міськради Ігор Дякович. Я дякую вам за цю розмову. На нашому порталі ZAXID.NET триває голосування, запрошую до інтерактиву. А це була програма «Стінка на стінку». Я, Віталій Кубліков, дякую, що дивились. Далі буде, побачимось.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук