Хлопці не з нашого двору
Спорт

Хлопці не з нашого двору

Чому варто вболівати за луганську «Зорю» у Лізі Європи

16 вересня 2016 1139 4

Перший в історії матч луганської «Зорі» у груповому етапі Ліги Європи завершився образливою нічиєю. Луганчани тримали перемогу до завершення основного часу зустрічі, а пропустили вже у додані хвилини. Історичний матч для команди Юрія Вернидуба завершився рахунком 1:1.

Однак після фінального свистка ні головний тренер, ні гравці не почали заламувати руки до неба і просити справедливості. Присіли, перевели подих, проковтнули образу і пішли далі. Принаймні так усе виглядало з трибун одеського стадіону «Чорноморець», на якому «Зоря» прийматиме усі домашні матчі групового етапу ЛЄ.

Після матчу головний наставник «Зорі» Юрій Вернидуб охоче спілкувався із журналістами, та й гравці не відмовлялись від коментарів. Аж дивно було бачити таке безпосереднє ставлення до преси, адже українські клуби (особливо топ-клуби) таким тішать рідко.

Однак «Зоря», попри те, що Юрій Вернидуб не перестає стверджувати, що керує маленьким клубом, волею обставин теж опинилась серед топ-команд українського футболу. Більше того, цієї єврокубкової осені саме матчі луганського клубу привертатимуть чи не найбільшу увагу українських вболівальників. І справа не в суперниках («Фенербахче», «Феєнорд», «Манчестер Юнайтед»), хоча і в них теж. Справа в «Зорі», яка без зіркових футболістів та серйозних фінансів здатна огризнутись навіть у протистоянні із найбільш іменитим суперником.

Кореспондентка ZAXID.NET розділила із «Зорею» моменти тріумфу та розчарувань під час історичного матчу в Одесі. І повернулась з висновком – є, щонайменше, кілька причин, чому ви повинні почати серйозно вболівати за «Зорю» прямо зараз.

Харизматичний і відвертий тренер

50-річний Юрій Вернидуб тренує луганську «Зорю» із 2011 року. Під його керівництвом луганський клуб вперше вийшов у фінал Кубку України та потрапив у груповий етап Ліги Європи. Обидві події трапились у 2016 році.

Юрій Вернидуб відомий своїм простим характером та відвертими висловлюваннями. Від початку бойових дій на сході України зайняв чітку громадянську позицію, і на відміну від представників інших клубів, які були змушені покинути рідні стадіони через війну, ніколи відкрито не жалівся на це.

Після матчу із «Фенербахче» Юрій Вернидуб наголосив, що представляє «маленький клуб з регіону, в якому зараз триває війна». Тренер без особливих скарг прокоментував призначений штрафний на останній хвилині зустрічі з «Фенербахче», завдяки якому «Зоря» втратила перемогу. Це гра, треба рухатись далі, прокоментував Юрій Вернидуб.

Після прес-конференції головний тренер з легкістю спілкувався з присутніми у мікст-зоні, жартував, фотографувався. Таке в єврокубках, тим більше за участю українських команд, можна побачити вкрай рідко. Майже ніколи.

За Юрієм Вернидубом цікаво також спостерігати як за тренером. Він не боїться від сезону до сезону змінювати малюнок гри «Зорі», не маючи для цього ні великих фінансів, ні зіркових гравців. Футболісти, які тепер отримують виклик у збірну України, - Шевченко, Малишев, Малиновський, Караваєв, Петряк – не є вихованцями луганського футболу, але хорошими гравцями стали саме в «Зорі» під керівництвом Юрія Вернидуба.

Футболісти, які ще не підхопили зіркову хворобу

Як відомо, найважче спілкуватись з тими, хто ще вчора був ніким, а сьогодні став зіркою. Наразі цього не можна сказати про футболістів луганської «Зорі». Тут напевне найбільшу роль відіграє мікроклімат у самому клубі, де для головного тренера усі гравці – «це мої хлопці», де немає скажених зарплат, де клуб сам по собі доволі невеликий, а перемог у команди не так багато, аби почати дерти носа.

Після матчу із «Фенербахче» здивував 24-річний голкіпер Олексій Шевченко, який зі старту поточного сезону є головним воротарем «Зорі». Футболіст спочатку пройшов повз журналістів і відповів щось незрозуміле на прохання дати коментар. Як виявилось, Олексій відвіз свою валізу, а потім спеціально повернувся до преси.

Віддані вболівальники

На матч в Одесу приїхало приблизно 50 активних вболівальників «Зорі». До початку бойових дій на Донбасі ультрас луганського клубу було в рази більше, а потім всіх розкидало у різні міста України.

Лідер ультрас луганської «Зорі» Микита мешкає в Одесі. Перед тим, як повністю покинути Донбас, навіть встиг побувати у полоні. Про своїх друзів із фан-сектору каже, що половина воювала, ще половина перебуває у списках ЛНР на розстріл. Усі мріють, аби Луганськ знову став Україною.

Поруч з Микитою стоїть його товариш із великим татуюванням Тараса Шевченка від кисті до ліктя із написом «Борітеся – поборете». Для хлопців сьогодні свято – їхня команда дебютує у груповому раунді ЛЄ.

«Не скажу, що ми дуже ностальгуємо за колишніми часами. Зараз маємо таку ситуацію, і з цим треба якось жити далі. Для довоєнного Луганська вихід команди в груповий етап Ліги Європи став б справжньою подією. Я дуже давно вболіваю за цю команду, раніше все було дуже душевно, спілкувались з гравцями. Тепер не так. Але любов до клубу залишилась», - розповідає Микита.

Хлопець додає, що вдячний одеситам за гарячу підтримку, хоча й визнає: «Ми всюди будемо чужими, бо ми не вдома».

Без скарг, без вибриків, без філософії

Луганська «Зоря» елементарно подобається ще й тим, що не намагається когось вчити, як жити. Не вимагає любові і уваги, бо ось вона – нібито «народна команда». Не вимагає преференцій, бо два роки як грає без свого стадіону, бази, без рідного міста. Не нав’язує свою філософію і не пробує розділити світ на кольори свого клубу – чорне і біле.

Якщо вам набридло принципове протистояння «Шахтаря» і «Динамо», а за «Металіст» і «Дніпро» вболівати вже немає можливості, чудовою альтернативою є «Зоря». Скромний клуб з харизматичним тренером, бойовими футболістами і своїм розумінням гри. Вони не вміють про себе красиво розповідати, але вони заслуговують на підтримку. За ними, принаймні, ще й цікаво спостерігати.

Фото: офіційні сайти ФК «Зоря» та ФК «Фенербахче».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук