«Інша сторона медалі»: Маркіян Івашко

Маркіян Івашко — заслужений майстер спорту зі стрільби з лука. Чемпіон Європи та світу у команді, дворазовий рекордсмен світу; призер чемпіонатів Європи і світу в особистому заліку, чемпіон Європейських ігор.

У 1991-му Маркіян Івашко зацікавився стрільбою із лука. А вже через рік його захопив і баскетбол. Чоловік навіть мріяв займатися ним професійно. Однак зазначає: «Щоб мати успіхи, треба мати антропометрію. Баскетбол, хай там як, це є спорт для високих або для тих людей, які вміють надзвичайно добре володіти своїм тілом. Натомість стрільба з лука — це зовсім протилежний вид спорту. Для людей, які мають стійкість, вміють довго зберігати концентрацію».

Тож пропонуємо нашому герою потренуватися із гравцями «Львівської політехніки» Віталієм Капком і Данилом Кичем. Адже, хоча Маркіян пов’язав життя зі стрільбою з лука, роками продовжував вправлявся із м’ячем.

Лучник вважає: щоби бути успішним у своєму виді спорту, треба вміти перемикатися на інші активності, як у його випадку з баскетболом. Десятиліттями Маркіян стежить за спортивними баталіями в NBA. Згадує: «Почав я вболівати за команду «Chicago Bulls» з 90-х років з їхнім лідером Майклом Джорданом, якого знає весь світ. І саме він стимулював мене до захоплення баскетболом. Потім ця команда розвалилася, і я останні роки вболівав за «Golden State Warriors».

Ця гра для нашого героя — ще й спосіб зняти напруження після змагань чи позбутися зайвої енергії. Маркіян каже: «В нас неемоційний вид спорту. Ти стоїш і стріляєш. Погано, коли ти проявляєш емоції під час стрільби. А тут навпаки: можна поплескати когось по руці, посміятися. Це клас!».

Захоплення баскетболом розділяють і Маркіянові сини Антон і Микита. А старший навіть тренується в секції. Чоловік переконаний: його діти займатимуться фізкультурою. Однак не буде наполягати, щоб вони йшли у професійний спорт. Адже тут немало підводних течій. Чоловік розповідає: «Це досить специфічне сімейне життя або його повна відсутність. Тому що людина, яка професійно займається спортом, практично ніколи не буває вдома. Коли народився старший син, я постійно був на зборах. І коли я повертався, він казав: це не тато приїхав, тато — в скайпі».

Коли спортсмен їде на змагання, у нього завжди потужна група підтримки. Антон і Микита кажуть: «Ми дивимося трансляції, коли тато виступає. І коли він перемагає, ми дуже радіємо і кричимо від радості всією сім’єю».

Ще одне давнє захоплення Маркіяна — історія. Нею цікавиться із дитинства. Коли лучник має вільну хвилинку у спортивних поїздках, намагається відвідувати музеї. У Львові один з його улюблених — «Арсенал». Туди іде разом зі сім’єю. Про кожен експонат може розповісти чимало цікаво.

Найбільше чоловік любить пізнавати історію рідної держави. Зокрема, йому до вподоби досліджувати історію Київської Русі, період козаччини та буремне XX століття. А ще — новітню історію, свідками якої є ми. Зізнається: «Я би дуже хотів, щоб люди, які є безпосередніми учасниками цих подій, більше писали. Писали книжки, мемуари, писали більше правдивої інформації. Це залишиться на майбутнє. І тоді можна буде більш достовірно все проаналізувати і написати правдиву історію».

Дружина Тетяна, яка водночас є і тренером Маркіяна, розповідає: у повсякденні він не такий, як на змагальному рубежі. Пояснює: «Він створив собі образ в спортивному житті такого страшного трудоголіка, який досягає всього, чого хоче досягти, який віддає абсолютно все спорту. Але вдома він — коханий чоловік, хороший син і добрий батько. Він повністю віддається дітям. Він Батько з великої букви».